Андріївська Гора, Зборич гора, Боричів, Вздихальниця, Уздихальниця — один із відрогів Старокиївських висот, північний виступ Старокиївської гори. Простягається між вулицями Андріїв­ський узвіз і Боричів Тік, трасою фу­нікулера і східним краєм забудови вздовж вул. Десятинної.

АНТИФЄЄВКА — історична місцевість. Пролягає вздовж вул. Стара Поляна. Становить частину історичної місце­вості Татарка та гори Юрковиця. 

АФАНАСІЇВСЬКИЙ ЯР — урочище, яке існувало в центральній частині Києва. Простягався між Золотими воротами, сучасними вулицями Л. Тол­стого, Вєтрова, Комінтерну і М. Коцю­бинського. 

БАБИН ЯР, Бісова баба, Шалена баба - історична місцевість, урочище, посе­лення на правобережжі Києва, між сучасними вулицями Фрунзе (колиш­ня вул. Кирилівська), Дорогожицькою, вздовж вул. О. Теліги. Прилягає до місцевостей Куренівка, Реп'яхів яр, від якого Бабин Яр відокремлений пагор­бом, і Сирець. 

БАГРИНОВА ГОРА, Багринів — істо­рична місцевість у південно-східній ча­стині правобережжя Києва. Являє собою підвищення над Дніпром, що на півдні переходить у перешийок між ним і Голосіївським лісом. Фіксується на сучасних картах Києва як Багринова гора. 

БАЙКОВА ГАЙ — історична місцевість. Був розташований на частині Байко­ва гори (звідси й назва). В серед. 1870-х рр. купець С. Федоров і міща­нин П. Тенхе орендували гай у Вій­ськово-інженерного відомства, облад­нали й впорядкували його. 

БАЙКОВА ГОРА — історична місце­вість, підвищення над р. Либідь у пів­денній частині Києва. Розташована між урочищем Протасів яр, вулиця­ми М. Грінченка і Кіровоградською, посередині розрізана вул. Байковою (кол. Кладовищенська, Дьякова, Шмідта) на дві частини — Старий та Новий Байковий цвинтар. 

БАЙКОВА ХУТІР — історична місце­вість. 3 поч. 1830-х рр. земельна ділян­ка, розташована між р. Либідь, Протасовим яром і горою (тепер — Байкова гора) належала герою війни 1812 — ге­нералу С. Байкову. 

БАЙКОВИЙ ЦВИНТАР — міський цвинтар на Байкова горі. У зв'язку з будівництвом з 1831 нової фортеці на Печерську місцеві кладовища підпали під фортечну еспланаду і були ліквідо­вані. Місце для нового цвинтаря було об­рано на височині за р. Либідь за пропо­зицією протоієрея П. Максимовича, ухваленою митрополитом Київським Євгенієм (Болховітіновим) і Київським цивільним губернатором Г. Лашкарьовим. 

Батиєва гора, Батиєві могили — пе­рерізаний байраками схил досить кру­того підвищення над р. Либідь у південно-західній частині Києва між Кучминим і Протасовим ярами та За­лізничним житловим масивом. Основні вулиці — Кондукторська, Локомотивна, Привітна. 

БЕРЕЗНЯКИ — історична місцевість, житловий масив у лівобережній час­тині Києва. Простягається між Дніп­ром, залізницею і просп. Возз'єднання. Головні магістралі —Дніпровська набе­режна, просп. П. Тичини, вулиці Сера­фимовича, Березняківська. Назва трап­ляється вперше 1733. Хутір «Зательбін Березняк», він же — хутір «Кухміс­терська слобідка» зафіксований 1883 (1883 — 5 дворів, 1897 — 26 дворів і 138 жителів). 

БЕРЕСТОВЕ — історична місцевість на Печерську, селище, заміська резиден­ція великих київських князів. Розташо­вувалося на Печерському підвищенні від нинішньої пл. Слави й урочища Угорське на південь, включаючи сучасний парк Вічної Слави й верхню тери­торію Києво-Печерської лаври. 

БЕРКОВЕЦЬ, Берков, Берківці, Бирківці, Бирковець, Бірковець — історична місцевість, селище на північно-західній околиці Києва. Прилягає до місцевос­тей Виноградар, Нивки, Святошин і Пуща-Водиця. Головні вулиці — Стеценка та Газопровідна. 

БИКІВНЯ — історична місцевість, се­лище на північно-східній околиці Киє­ва між просп. Броварським та вул. Бобринецькою, а також уздовж вул. Радис­тів. Більша частина селища розташова­на з лівого боку проспекту, значно менша — з правого. 

БІЛИЧЕ ПОЛЕ — історична місцевість, урочище на межі Куренівки і Замковища. 

БІЛИЧІ — історична місцевість, сели­ще, житловий масив біля Святошина, між проспектами Перемоги, Академіка Палладіна, вул. Булаховського і лісом. Вперше згадуються в літопису як Буличі під 1161. Згідно з документом 1780, назва походить від власника села за прізвищем Білик. У 18 ст. належало Києво-Печерській лаврі. Через село проходив давній шлях на Тетерів, Іскоростень та Овруч. 

БІСКУПЩИНА — історична місцевість у північній частині Подолу. Простяга­лася від 3амкової гори в бік Оболоні, включаючи як заселену територію, так і сіножаті (приблизно між сучасними вулицями Спаською та Щекавицькою), узбережжя Дніпра й острів Біскупщину посеред нього (у 19 ст. поглинений річкою). 

БОГДАНІВ ЯР, Богданівський яр — історична місцевість, урочище. Межує з 3алізничною колонією, Кадетським гаєм та Солом'янкою, пролягають вули­ця і провулок Богданівські, вулиці Калінінградська, Стадіонна та Шовкуненка. 

БОРЗАКІВ ХУТІР, Борзаківщина, хутір Вільний — історична місцевість, посе­лення на південно-східній околиці пра­вобережжя Києва, на сучасній трасі Київ—Дніпропетровськ, на території сучасного с-ща Чапаєвка, в районі бу­динків № 48 і 50 на вул. Бродівській. 

БОРТНИЧІ — історична місцевість, се­ло на південно-східній околиці Києва. Назва села походить від слова «борті» - дупла диких бджіл. На цій території виявлено стоянки первісних людей до­би неоліту — 4—3 тис. до н. е., епохи міді — 3 тис. до н. е., бронзи — 2 тис. до н. е., раннього заліза — 4— ст. до н. е. та могильник зарубинецької культури (кін. 3 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.). 

БОРЩАГІВКА — історична місцевість на території Святошинського р-ну Ки­єва та Києво-Святошинського р-ну Київської обл. На р. Желань — притоці р. Ірпінь у давнину розташовувалися хутори, населення яких постачало київ­ським ченцям городину. 

БУСЛІВКА — струмок, ліва притока р. Либідь. Починається від Бусової го­ри, протікає через Бусове поле. Від ос­таннього й походить назва струмка. 

БУСОВА ГОРА, Бусовиця — підвищен­ня, історична місцевість у південно-східній частині правобережжя Києва на Печерську. Пролягає між ярами по трасі вулиць Кіквідзе, Професора Підвисоцького, Тимірязєвською та заліз­ницею. Обіймає частину місцевостей Звіринець і Теличка, прилягає до Бусового поля.

БУСОВЕ ПОЛЕ — історична місцевість, низовина між Бусовою, Чорною і Дівич-горами. 

Васильківські Рогатки, Печерські рогатки — історична місцевість, посе­лення, що існувало вздовж кінцевої ча­стини вулиць Московської, Цитадельної та Копиленка.

ВАСИЛЬЧИКИ — історична місцевість, хутір. Були розташовані на території сучасного парку «Нивки» поблизу станції метро «Берестейська» та обабіч Петрівської залізниці. До серед. 19 ст. включали хутори Сіньківщина і Хмілівщина пл. 51,59 (за іншими дани­ми 55,57) десятин. 

ВИГУРІВЩИНА — історична місце­вість, поселення, житловий масив на київському лівобережжі, між Воскресенською слобідкою (з півдня) і с. Троєщина (з півночі), на території, що нині обмежена вулицями масиву — просп. Генерала Ватутіна, вулицями О. де Бальзака, Каштановою, просп. Маяковського. 

Існує кілька версій щодо походження назви. Найбільш поширена — що в цій місце­вості «видибнула» — спливла на по­верхню Дніпра дерев'яна скульптура язичницького бога Перуна, скинута з гори в р. Почайна (притока Дніпра) за наказом князя Володимира Святосла­вича під час хрещення киян у кін. 10 ст. 

ВИНОГРАДАР — історична місцевість, житловий масив. Розташований між проспектами «Правди» і Радянської Ук­раїни та озером Синім. Прилягає до ок­ружної дороги, міського цвинтаря, місцевостей Вітряні гори, Нивки, Пріорка, с-ща Шевченка і пуща-водицького лісу. 

ВИРЛИЦЯ — озеро на лівобережжі Києва поблизу просп. М. Бажана. На­зва — народного походження суто гео­графічного змісту. Давньоруське слово «вир» означає глибоке джерело, глибо­ку яму в озері або річці, в якій вода «вирує», обертається. 

ВІДРАДНЕ, Відрадний — селище, жит­ловий масив. Розташовувалося ліворуч від Берестейського шосе і колії окруж­ної залізниці, навпроти хутора Ґалаґа­ни, в районі сучасних вулиць Радищева і Світлогорської. 

ВІТА ЛИТОВСЬКА — див. ст. Чапаєвка.

ВІТРЯНІ ГОРИ — історична місцевість, житловий масив. Прилягає до місцевостей Виноградар, Западинка і Крістерова гірка, с-ща Шевченка. Включає в себе також місцевість Сипучі піски, до якої веде тепер вул. Галицька (до 1953 вул. Піщана). 

ВОЛОВА ГОРА — історична місцевість, підвищення в історичному центрі Києва. Є частиною Копирева кінця. Простягається між вулицями Смирнова-Ласточкіна, Кожум'яцькою, Дегтярною і пров. Киянівським. Прилягає до місцевостей Кожум'яки та Дегтярі. 

ВОСКРЕСЕНСЬКА СЛОБІДКА — історична місцевість між Вигурівщиною, Куликовим і Дніпром. Головна сучасна магістраль — бульв. Перова. Відома з 16 ст. під назвою «Земля Євстафієва», яка була подарована Києво-подільській церкві Воскресіння Христового козацьким ватажком Євстафієм (Остапом) Дашкевичем. Слобідка одержала назву від церкви, якій належала. Біля села розташовувався невеликий хутір, що належав київському Флорівському жіночому монастиреві. 

ВОВЧИЙ ЯР — історична місцевість, урочище, поселення. Вузька, звивиста і досить глибока улоговина вздовж вул. Солоної (Соляної) та пров. Вишневого. Назва народна, зафіксована в юридич­них документах Київської міської думи кін. 19 — поч. 20 ст. Розумілася міс­цевість між Глибочицею, Татаркою й вулицями Підгорною та Юрківською, провулками Татарським і Лук'янівським, які виникли до 1874, коли поста­ло питання про забудову вільної тери­торії в місцевості Вовчий яр. 

ВОЛЕЙКА ХУТІР, Валейка хутір, Волейків — історична місцевість, посе­лення в західній частині Києва, в ра­йоні сучасних вулиць Української, С. Руданського, Кузьминської. З лівого боку р. Сирець, поряд розташовували­ся хутори Васильчики, Дігтярі, Нивки. Хутір Волейка — один з 14 хуторів, що виникли за Куренівкою і Пріоркою. 

ГЛИБОЧИЦЯ, Глубочиця — річка, уро­чище у північній частині Києва. Уро­чище являє собою досить глибокий (звідси й назва) вузький яр, що проля­гає по трасі вул. Глибочицької, з'єдну­ючи Лук'янівку, Кмитів яр, Кудрявець і Татарку із Копиревим кінцем, Ко­жум'яками, Щекавицею і Подолом. 

ГОЛОСІЇВ — історична місцевість, хутір, пустинь, житловий масив у пів­денній частині Києва. Охоплює Голосіївський ліс і безпосередньо прилеглу до нього територію. Прилягає до місце­востей Багринова гора, Деміївка, Доб­рий шлях, Мишоловка, Пирогів, Терем­ки, Феофанія і Ширма. Включає мере­жу ставків, що півколами перетинають ліс з півдня на схід вздовж струмків Горіхуватського, Голосіївського та Жуківка. 

ГОНЧАРІ-КОЖУМ'ЯКИ — урочище, історична місцевість, поселення в істо­ричному центрі Києва. Обіймає улого­вину між горами Воловою, Дитинкою, Замковою та Старокиївською, вбирає в себе місцевості Гончарі, Дігтярі та Ко­жум'яки. Кожна з них дала назву від­повідним вулицям у Гончарах-Кожум'яках. Прилягає також до місцевостей Верхнє місто, Копирів кінець, Глибочи­ця і до Андріївського узвозу. 

ГОРЕНКА, Горани, Горянка, Котур, Папірня — історична місцевість, уро­чище, річка, селище на північній око­лиці правобережжя Києва. Фактично є продовженням с-ща Пуща-Водиця (починається від лівого боку вул. Селян­ської). Назва — народного походжен­ня, від особливостей рельєфу місце­вості, перерізаного невеличкими ярами та узвишшями. 

ГОРОДЕЦЬ — історична місцевість на лівобережжі Києва, прилягає до маси­ву Вигурівщина-Троєщина, урочищ Го­родища, Моложі, Ситняки, о. Гнилуша. У давньоруський час — укріплений пункт на лівому березі Чортория, про­ти о-ва Муромець, поряд із с. Милославичі (Вигурівщина), що відігравав вели­ку роль у боротьбі князів за володіння Києвом. 

ГРУШКИ — історична місцевість, хутір. У західній частині Києва, між просп. Перемоги, вулицями М. Василенка, Ви­борзькою і Полковника Шутова. При­лягає до місцевостей Відрадного і Васильчиків. 

ҐАЛАҐАНИ — історична місцевість, хутір. Були розташовані у 87-у кварталі 1-го Київського лісництва, між сучас­ними вул. Дружківською та лівим бо­ком просп. Перемоги. Мали трикут­ну конфігурацію. Хутір заснований у 1830-х рр. лісовими охоронцями, ко­лишніми солдатами Іваном, Мусієм та Єгором Ґалаґанами, які 1836 оселилися тут з родинами (звідси й назва). 

ДАРНИЦЯ — історична місцевість на лівому березі Дніпра обабіч залізниці, річка. Назва поширилася на все лівобе­режжя Києва, яка поділяється на Дар­ницю Стару (ліворуч залізниці) і Дар­ницю Нову (праворуч). Дарниця Стара - історична місцевість у районі сучас­них вулиць Празької і частково Алма-Атинської, ліворуч від сучасної колії залізниці. 

ДАЧА КУЛЬЖЕНКА — див. ст. Кинь-Грусть.

ДЕМІЇВКА — історична місцевість, се­ло, житлові мікрорайони у південній частині Києва, між залізницею Київ— Чернігів—Клов—Полтава, вул. Кірово­градською, Совськими ставками, вули­цями Майкопською, Козацькою, Ва­сильківською (обабіч її між пл. Голосіївською та вул. Сумською), Голосіївською, Ковельською, Ціолковського, Малокитаївською та Великою Китаївською. Основні магістралі — про­спекти 40-річчя Жовтня (до пл. Голосіївської), Науки (до вул. Малокитаївської), Червонозоряний (до вул. Мис­тецької), вулиці Васильківська (до вул. Сумської) і Кіровоградська (до вул. Монтажників). 

ДЕРЕНУВАТА НИВА — історична міс­цевість на Печерську. Простягається паралельно Добрій ниві між сучасними площами Арсенальною та Слави, вул. Січневого повстання і початком Дніп­рових схилів (поблизу Аскольдової могили і Провалля). 

ДИТИНКА, Клинець — гора, історична місцевість в історичному центрі Києва. «Розрізає» Гончарі-Кожум'яки з півдня і сходу, Дігтярі з півночі. 

ДІГТЯРІ, Діхтярі, Дехтярі, хутір Діхтяренка – історична місцевість, поселення у західній частині Києва між Петрівською залізницею і вул. Бауманською. Головні вулиці – Магістральна, Толбухіна, Черкаська. Прилягає до місцевостей – хуторів Волейка, Васильчиків і Нивка. Місцевість згадується з 17 ст. За археологічними даними, її назва могла утворитися в давньоруський час, коли тут селилися ремісники – дігтярі. Хутір з такою назвою виник 1819, коли тут оселився селянин Василь Дігтяренко з родиною, який одержав землю від сільської громади с. Біличі. 

ДОВГА НИВА – історична місцевість на Печерську. Містилася поблизу Пустинно-Микільського монастиря, вірогідно, простягалася паралельно Дніпру на плато від сучасної пл. Слави в бік пл. Арсенальної і Хрещатика. 

ДОЛОБСЬКЕ, Дулебське, Довбичка, Долбичка, Долобецьке – історична місцевість по обидва боки Долобецької протоки Дніпра, охоплює частину узбережжя Труханового і Долобецького островів (поблизу станції метро «Гідропарк»). До наших днів збереглася назва урочища Довбичка (Долбичка). Назва – від слова «долбня», «долбений човен», тобто із суцільного куска дерева. 

ДОРОГОЖИЧІ – історична місцевість у північній частині Києва. Щодо її місцеположення існують дві версії: 1) в районі сучасної пл. Лук'янівської та вул. Мельникова (між колишніми річкою Глибочицею і струмком Скоморохом, верхів'я якого припадало на початок вулиць Дегтерьовської та Білоруської); 2) поблизу Кирилівської церкви та Бабиного Яру. 

ЖЕЛАНЬ, Желя, Жилка, Жиляни, Жуляни, Желань, Жаліна, Желяна – історична місцевість, урочище, струмок, поселення. Пролягає між житловим масивом Теремки-2, залізницею Київ – Фастів і межею міста. Включає с. Жуляни і територію аеропорту «Київ», прилягає до місцевостей Братська Борщагівка, Михайлівська Борщагівка, Совки, Теремки і Чоколівка, перетинається р. Нивка. 

ЖУКІВ ОСТРІВ – острів, історична місцевість на Дніпрі. Назва – від струмка Жуківка, походження назви якого науково не досліджене. Струмок впадає в озеро Коник, яке під час великої повені з'єднується з Дніпром. 

ЗАБАЙКОВ'Є – історична місцевість, поселення на південному схилі г. Байкова. Простягається між вулицями Байковою, Кіровоградською, лінією залізниці, Старим і Новим Байковим цвинтарем, у районі сучасних вулиць Богунської, Волзької, Профінтерна, Псковської, вулиць і провулків Кочубеївських та Кіровоградських. Прилягає до с-ща Монтажник і місцевості Деміївки. Назва – від розташування поселення за Байкова горою. 

ЗАБАРА – історична місцевість, урочище в східній частині Пріорки. Назва від давньослов'янського «бар» – вологе місце перед болотом або між схилами, мілководна гряда на дні річки. Заселена і забудована, імовірно, у 2-й пол. 19 ст. 

ЗАГОРОВЩИНА, Загуровщина, Загорівське, Займище – історична місцевість у північно-західній частині Києва, на території теперішньої обласної лікарні (вул. Багговутівська, 1). 

Залізнична колонія, кін. 19 - поч. 20 ст. (архіт., іст.). Обмежена Повітрофлотським проспектом і вулицями Стадіонною та Платонівською, прилучається до залізниці.

ЗАМКОВА ГОРА, Киселівка, Флорівська гора, Хоривиця – підвищення, історична місцевість між Старим Києвом і Подолом. Прилягає до місцевостей: Андріївська гора (відокремлена від неї Андріївським узвозом), Чорна грязь, Щекавиця (відокремлена від неї вулицями Верхнім валом та Нижнім валом) і Гончарі-Кожум'яки. Вис. – бл. 80 м., пл. верхівки — бл. 2 га. 

ЗАМКОВИЩЕ – історична місцевість, поселення, узгір'я у північній частині Києва. Простягається вздовж більшої частини вул. Замковецької (до пров. Паркового), пров. Замковецького (до 1923 – частина вул. Білецької) та вулиці і провулка М. Старицького (до 1955 – Замковецький тупик і вул. Замковецька Друга). 

ЗАПАДИНКА, Западинці, Западинські піщані гори – історична місцевість, урочище в північній частині правобережжя Києва. Вздовж просп. «Правди» (колишнє річище Западинського струмка), між місцевостями Мостищем, Пріоркою, Вітряними горами і Виноградар. У районі Западинки – Вітряних гір знайдено курган мідної доби. 

Звіринець - історична місцевість, поселення у південно-східній частині правобережжя Києва. Простягається між Києво-Печерською лаврою, валами Старої Печерської фортеці (між вулицями Цитадельною та Панфіловців), площею і бульваром Лесі Українки, вул. Кіквідзе, Видубицьким Свято-Михайлівським монастирем.

Звіринецькі печери, 12—17 ст., поховання о. Валентина, Каманіна І. М. (археол., іст.). Вул. Мічуріна, 17-22. У районі Звіринця, на території Центрального ботанічного саду НАН України. Печери викопано у пагорбі на північний захід від Видубицького монастиря на глибині 13 м, довжина дослідженої ділянки бл. 150 м. 

ЗОЛОЧА, Золотча, Золотка – річка, старе річище Дніпра. Згадується в літописі 12 ст. Серед істориків існують розбіжності щодо її місцезнаходження. М. Закревський на картах, вміщених в «Описі Києва» позначає її на Трухановому острові, але вказує, що гирло Золочі розташоване значно нижче Києва. М. Берлинський вважав, що Золоча впадала в Дніпро навпроти Наводницької пристані. 

ЙОРДАНСЬКИЙ СТРУМОК, Йорданське озеро – невеликий струмок починався біля підніжжя Лисої гори (Юрковиці) й протікав між нею та горою Щекавицею. Поблизу Кирилівського монастиря і гирла Сирецького струмка впадав в озеро, яке в документі 1640 згадується як Йорданське. 

КАДЕТСЬКИЙ ГАЙ, Шулявський гай – історична місцевість, лісопарк, струмок на Солом'янці. Відомий з 1720-х рр. як Шулявський гай, насаджений після заснування на правому березі р. Либідь Шульжинського подвір'я Софійського монастиря (див. ст. Шулявка). 

КАЗЕННІ ДАЧІ — історична місцевість, дачне селище у західній частині Києва між сучасними просп. Перемоги, вулицями Виборзькою, Гарматною та Академіка Янгеля. Прилягає до місцевості Шулявки. Історія місцевості простежується з 1854, коли Київська палата державного майна виділила тут 28 ділянок заможним верствам населення (дворянам, купецтву, підприємцям, чиновництву, науковцям, військовим). 

КАРАВАЄВІ ДАЧІ – історичні місцевості на Печерську і Шулявці. 

Караваєві дачі (Печерські) – були розташовані у південно-східній частині Звіринця, поблизу кінцевої частини сучасної вул. Тимірязєвської, над залізничною зупинкою «Київ ІІІ». Прилягали до Верхньої Телички, Святоозерської слобідки і Бусової гори. 

Караваєві Дачі (Шулявські) – у західній частині Києва. Складаються із «старих» Караваєвих дач (їх межі пролягають по вулицях Гарматній і Комбайнерів, залізниці та вул. Мамина-Сибіряка) і Новокараваєвих дач (між вул. Комбайнерів, просп. Відрадним, вул. Пост-Волинською і залізницею). Територія прилягає до місцевостей Шулявка, Казенні дачі, Відрадне. 

КАРПИЛІВКА – історична місцевість між горами Щекавицею та Юрковицею (Лисою). Походження назви документально не встановлено. 

КАТЕРИНІВКА – історична місцевість, селище на західній околиці правобережжя Києва, вздовж лівого боку Брест-Литовського шосе. Головна магістраль – вул. К. Герасименка. Історія місцевості простежується з 1895, коли на прохання голови Київського благодійного товариства – графині С. Ігнатьєвої йому було передано в користування 10 десятин землі в цій місцевості. 

КИНЬ-ГРУСТЬ, Дача Кульженка – історична місцевість, колишня заміська дача у північній частині правобережжя Києва, довкола пл. Т. Шевченка (до 1959 мала назву пл. Кинь-Грусть). Прилягає до місцевостей Пріорка, Коноплянка, с-ща Шевченка, Мінського житлового масиву. Походження назви місцевості, за переказами, пов'язане з перебуванням у Києві російської імператриці Катерини її, яка, проїжджаючи тут, сказала нібито князю Г. Потьомкіну: «Кинь грусть!». 

КИТАЄВЕ, Китаїв – історична місцевість у південно-східній частині правобережжя Києва. Місцевість перерізає підковоподібна западина із ланцюгом озер. Прилягає до місцевостей Корчувате, Мишоловка, Болгарський хутір. Основні вулиці – Китаївська, Червонопрапорна, просп. Науки (останні дві частково). Територія освоєна людиною з глибокої давнини, тут, зокрема, знайдено зразки кераміки залізного віку.

див. ст. Гончарі-Кожум'яки, Кудрявець

КЛИНЕЦЬ – див. ст. Дитинка

КОПИРІВ КІНЕЦЬ, 10—13 ст. (ар­хеол.). Локалізується в районі Кудрявських схилів, Глибочиці, Вознесен­ського узвозу (від Львівської пл. вздовж вул. Артема в межах вул. Обсерваторної, території Української академії мистецтва, лікеро-горілчано­го заводу, станції захисту рослин). Зай­має площу бл. 40 га. 

МИКІЛЬСЬКІ ПЕЧЕРИ, 12—14 ст. (археол.). Вул. Дніпровський узвіз. Поблизу Аскольдової могили, у південному схилі Панкратівського (Спаського) яру. Раніше називалися: печера Івана Грішного, Панкратівські печери, печери Аскольдової могили. 

Муромець, городище. 12 - 13 ст. (археол.). У південній частині пар­ку Дружби народів, на північ від Мос­ковського моста, у південно-східній частині о. Муромець. Відкрив М. Сагайдак 1982, обстежив 1990.
Пам'ятка ототожнюється з заміським двором Юрія Долгорукого «Раєм» (за переказами, розташовувався на Ліво­бережжі), або з островом, що згаду­ється в літописі стосовно подій, що по­в'язуються з ім'ям останнього великого князя київського Михайла Всеволодо­вича, який напередодні Батиєвої нава­ли втік до Угорщини і 1241 на шляху до Золотої Орди не наважився зупинити­ся у місті, а «живяше под Киевом во острове» (можливо, мається на увазі городище на о. Муромець).

ПОДІЛ, 9—18 ст. (археол.). На рівнині правобережної тераси Дніпра, яка з усіх боків захищена природним рельєфом. Південна та південно-східна сторони — це стрімкі схили правого берега, поділеного ярами на окремі гори: Володимирську, Старокиївську, Замкову, Щекавицю, Юрковицю. На північному заході тераса з'єднувалась із болотистою низовиною, в яку виходили численні річкові рукави. Північною межею Подолу був правий берег р. Почайни (прит. Дніпра). 

ПРЕОБРАЖЕНСЬКІ ПЕЧЕРИ, серед. 19 ст. (археол.). Вулиці Ягідна — Академіка Кащенка. В районі с-ща Мишоловка, на території колишнього Преображенського скиту Києво-Пе­черської лаври. Раніше називалися печери Мишоловки. 

ПУЩА-ВОДИЦЯ — ДАЧНЕ СЕЛИЩЕ, кін. 19—20 ст. (архіт., іст., місто буд.). На північно-західній околиці Києва, має статус селища міського типу (з 1981). Збудоване серед мішаного лісового масиву, що є південним відгалуженням Полісся, дендросклад з пере­важанням сосни, дуба, деяких листяних порід (осоки, берези, вільхи), заростей ліщини. На північному заході межує з с. Горенка (колишня Міська Горенка) Києво-Святошинського р-ну, на південному сході сполучене з Києвом автомагістраллю (вул. Міська) і трамвайною колією (продовження вул. Червонофлотської), що прямує крізь лісовий масив. 

СВЯТОШИН (дачне селище), кін. 19 — поч. 20 ст. (архіт., іст., містобуд.). На західній околиці Києва, між залізницею Київ—Коростень, Борщагівкою, Катеринівкою і Біличами, вздовж просп. Перемоги (колишній просп. Брест-Литовський) серед соснового лісу і ставків, утворених р. Нивкою, яка протікає з південного заходу. Первісна територія селища з півночі визначається напрямками сучасних вулиць Біличанської, Радгоспної, Ірпінської, з півдня — вул. Відпочинку.

Смородинська печера, кін. IV-III тис. до н. е. (археол.). Смородинський узвіз. Печеру викопано у схилах Смородинського яру. Інші назви – Кирилівська печера, Змієва печера (назву останньої пов’язують з легендою про двобій Добрині Микитича зі Змієм Гориничем). Смородинська печера являє собою велику групу (бл. 20) печерних споруд різної конфігурації. 

СОЦМІСТО, 1950-і рр. (архіт., містобуд.). На лівому березі Дніпра вздовж траси просп. Броварського. Обмежено вулицями Попудренка (з півночі), Червоногвардійською (зі сходу), Червоноткацькою (з півдня), І. Дубового (з заходу). Автор проекту – арх. В. Поліщук. На поч. 1950-х рр. зведено чотири перших квартали, що обмежені вулицями Мініна, Попудренка, Червоногвардійською, Червоноткацькою.