Хрещатик

Хрещатик вулиця, 18—21 ст.(археол., архіт., іст., мист., містобуд.). Вулиця, яка є своєрідним символом Києва, має протяжність бл. 1200 м, шир. — 72 м. 1834—69 мала назву Хрещатик, яку офіційно затверджено 1869. 1923-37 — вул. Воровського. До вулиці прилучаються Володимирський узвіз, вулиці М. Грушевського, Інститутська, Трьохсвятительська, Архітектора Городецького, Прорізна, Лютеранська, Б. Хмельницького, бульв. Т. Шевченка, перетинається трьома площами — Європейською, Майданом Незалежності та Бессарабською.

Прокладена в долині між Печерським і Старокиївським пагорбами, в місцях природних відступів рельєфу утворює три площі — трикутну в плані Європейську (раніше мала назви Кінна, Театральна, Європейська, Царська, ім. ІІІ Інтернаціоналу, Сталіна, Ленінсько то комсомолу); Майдан Незалежності (попередні назви площі — Козине болото, Хрещатицька, Думська, Радянська, Калініна, Жовтневої революції) і пл. Бессарабська (Басейна, Б. Хмельницького). У давнину на Хрещатику було місце полювання киян, де вони розставляли ловчі сіті (перевіси- ща). В 11 ст. в районі Майдану Незалежності проходили оборонні укріплення Верхнього міста з Лядською (пізніше — Печерською) брамою (археологічні залишки воріт експонуються в підземному переході). Звідси Іванів- ська дорота вела на Печерськ. У документах 17 ст. долина мала назву Хрещатої, тому що її перетинали (перехрещували) яри; по ній вздовж невеликого струмка — притоки р. Либідь — йшла стародавня дорога на Васильків. Заселення долини почалося з 2-ї пол. ст. й активізувалося в зв'язку з пожежею на Подолі в 1811. Забудова починалася від Старого міста, в 1800 досягала сучасної вул. Прорізної, 1830 — пл. Бессарабської. У пропозиціях щодо розвитку Києва першого київського міського архітектора А. Меленського вулиця вперше намічена як центральна магістраль, що зв'язує Старе місто, Поділ і Печерськ. За його проектом 1802—05 на місці сучасного Українського дому було споруджено дерев'яний будинок першого міського театру (розібраний 1856, на його місці споруджено готель «Європейський» за проектом арх. В. Беретті), після чого вулиця одержала назву Театральна. Остаточних контурів набула в генеральному плані Києва 1837 (архітектори В. Беретті, Л. Станзані, інж. Л. Шмигельський). Істотний вплив на її заселення мало будівництво Київської фортеці на Печерську (1830—50-і рр.), жителі якого примусово виселялися в інші райони міста.

У серед. 19 ст. по периметру Хрещатика розташовувались малоповерхові будинки в стилі класицизм, побудовані за типовими проектами і запроектовані архітекторами В. і О. Беретті, А. Геккером, А. Меленським, М. Самоновим, Л. Станзані та ін. Забудова мала садибний характер, її щільність не перевищувала 20 відсотків. Велику роль у формуванні обличчя вулиці відігравали масиви зелених насаджень (особливо з боку Липок) і споруди другого плану (Інститут шляхетних дівчат, Сулимівка, Олександрівський костьол, Свято-Михайлівський Золотоверхий і Софійський монастирі, Присутствені місця та ін.). У центрі сучасної пл. Європейської розташовувався фонтан «Іван», на Майдані Незалежності — торговельна площа і стара пошта, що містилася з 1849 в ампірному будинку поміщика О. Головинського (зруйнований 1914, на цьому місці тепер Головпоштамт), на пл. Бессарабській — міська застава з шлагбаумом і заїздами.

Найяскравіші споруди Хрещатика, які ставили його в рівень з центрами багатьох європейських міст, таких, як Краків, Варшава, Дрезден, належали до другого періоду існування вулиці, а саме — до кін. 19 — поч. 20 ст., коли щільність забудови досягла 70—75 відсотків.

У 1860-х рр. вулицю вкрито бруківкою, яку 1904 замінено гранітною шашкою. Серединою вулиці протікав струмок, замкнений 1888 в підземну трубу, що частково відводила воду до яру в районі Бессарабки. До 1870-х рр. освітлення здійснювалося гасовими ліхтарями, згодом — газовими, з 1900 — електричними. 1892 вздовж вулиці прокладено дві колії парового, згодом — електричного трамваю (колії розібрано 1936).

Вул. Хрещатик йшла від Царського саду і Царської площі, що розпочиналася будинком Купецького зібрання (тепер Національна філармонія України) з розташованим праворуч від будинку пам'ятником Олександру ІІ (1911, ск. Е. Ксименес; зруйнований 1919) і закінчувалася спорудою головного київського ринку — Бессарабського (див. ст. 9). На вулиці розміщувалися різні губернські й адміністративні установи, головний поштамт і телеграф, найкращі крамниці, готелі, кінотеатри, клуби й видавництва, сім споруд най-важливіших київських банків того часу. Забудований багатоповерховими спорудами в формах історизму та модерну, декорованими найрізноманітнішими металевими деталями, ліпленням, дзеркальними вітринами, Хрещатик став найбільш репрезентативною частиною міста.

У функціональному відношенні найважливішою спорудою була Міська дума, з побудовою якої (1876) центр адміністративного управління Києвом перемістився з Подолу на Хрещатик. Триповерхова з годинниковою вежею, підковоподібна в плані будівля Думи в стилі необароко стояла посередині Хрещатицької площі (тепер — Майдан Незалежності). Вона вважалася найкращою роботою київського міського арх. О. Шіле (зруйнована під час Великої Вітчизняної війни). Перед південним фасадом Думи 1913 було встановлено пам'ятник голові Ради міністрів Російської імперії П. Столипіну (ск. Е. Ксименес).

У розбудові Хрещатика кін. 19 — поч.20 ст. брали участь майже всі київські архітектори, а також кілька провідних архітекторів із Росії. Загалом по фронту вулиці споруджено 53 будинки (№ 2—58 — на парному боці, № 1 — 47 — на непарному). Серед тих, що не збереглися до наших часів, слід відзначити такі: прибутковий будинок композитора Д. Агренєва-Слов'янського з великою концертною залою на другому поверсі (№ 1/2), побудований за проектом арх. М. Казанського 1891 в нео-російському стилі. Чотириповерхова цегляна споруда відзначалася виразним силуетом, підкресленим декоративною наріжною вежею, і пишно оздобленими фасадами, які нагадували теремні палати 17—18 ст. Власник будівлі, композитор Д. Агренєв-Слов'янський, автор відомої пісні «Прощання слов'янки», мріяв про «Слов'янський двір» з концертною залою на 50 тис. осіб, більшою, ніж Міланська «La Scala».

Будинок Київської біржі (№ 13) був зведений 1882 за проектом арх. Г. Шлейфера в стилі пізнього ренесансу. Двоповерхова цегляна споруда виділялася великими вікнами другого поверху з півциркульними перемичками, де була велика зала.

Автором великого чотириповерхового будинку Російського страхового товариства в стилі неоренесанс, що містився на розі з вул. Прорізною (№ 28), був відомий київський арх. В. Городецький. На розі з пл. Бессарабською стояв триповерховий готель «Національ» (№ 29) з оригінальними прямокутними вежами заввишки в поверх з боку Хрещатика. Збудований на місці попереднього готелю В. Беретті на межі 19—20 ст. в стилі неоренесанс за проектом міського арх. В. Ніколаєва. Був відомий в місті інтер'єрами в «неоукраїнському стилі».

У 1917 знесено пам'ятник П. Столипіну, замість якого встановлено погруддя К. Марксу у формах кубізму (1919 — з гіпсу, 1922 — з тривкого матеріалу, 1933 — знесено). На Хрещатику (№ 5) зведено конструктивістський Будинок державних установ (архітектори Л. Горелик, М. Шехонін), з 1934 у реконструйованому арх. М. Шехоніним будинку № 15 розміщено радіотеатр (обидва будинки не збереглись).

У першому радянському генплані міста, розробленому й ухваленому 1934—36 (керівник — арх. П. Хаустов), Хрещатик зберігав значення центральної вулиці Києва. В ході його реконструкції було споруджено універмаг Нарком-внуторгу (1935—38, архітектори Л. Мецоян, Д. Фрідман); поштамт (1936—41, архітектори В. Осьмак, С. Германович); Будинок Оборони (1936—38, архітектори Л. Бірюкович, М. Грицай) (останні два не збереглись).

Під час Великої Вітчизняної війни було зруйновано майже всі будинки вулиці (крім кварталу між вул. Б. Хмельницького і бульв. Т. Шевченка). Тривалий час вважалося, що будівлі вулиці і прилеглих районів були знищені німецькими окупантами, проте, починаючи з 1960-х рр., з'ясувалося, що руйнування завдані внаслідок вибуху мін, закладених під час відступу радянських військ. Хрещатик відновлено й реконструйовано впродовж 1948—57. Київ був звільнений у листопаді 1943, а вже 22 червня 1944 оголошено всесоюзний конкурс на проект створення архітектурного ансамблю центральної вулиці Києва. До кінця року одержано 22 творчі пропозиції. У конкурсі взяли участь відомі російські та українські архітектори. Більшість архітекторів уявляла Хрещатик як вулицю-коридор із системою площ, над якою в різних місцях мали бути перекинуті транспортні віадуки. Вони мали забезпечити, з одного боку, зручні зв'язки Печерська з Верхнім містом, з другого — максимально звільнити від транспорту центральну магістраль. Крім системи площ, у різних місцях передбачалося спорудження висотних будинків, щоб акцентувати найважливіші планувальні вузли. 1946 на початку бульв. Т. Шевченка з боку пл. Бессарабської встановлено пам'ятник В. Леніну (ск. С. Меркуров, архітектори О. Власов, В. Єлізаров) (див. ст. 382).

Відновлення й реконструкцію вулиці було проведено на основі проекту, відібраного в результаті трьох турів відкритого конкурсу. Авторська група, якій доручено реалізацію проекту (архітектори О. Власов, А. Добровольський, В. Єлізаров, О. Заваров, О. Малиновський, Б. Приймак, інженери І. Скачков, В. Реп'ях), творчо використала закладені в премійованих конкурсних проектах ідеї авторських груп О. Тація (контрастне зіставлення суцільного фронту забудови і розривів із розкриттям схилів), В. Заболотного (використання декору барокових форм), В. Новикова (асиметричний профіль з бульваром).

Хрещатик отримав чітке зонування (непарний бік — житлові споруди, парний — громадські будівлі з магазинами на першому поверсі). Оригінальність ансамблю ґрунтувалася на створенні простору, що «пульсує», який тепер сприймається не як задум архітекторів, а як природний зв'язок з ландшафтом. На початку Хрещатика біля пл. Європейської його ширина (бл. 40 м) була чітко обмежена ще довоєнними червоними лініями забудови (тепер на непарному боці знесено будинок № 5, що робив вулицю вужчою). Потім вулиця розширюється до 70—100 м і набуває характерний тільки для неї асиметричний профіль з бульваром біля житлових будинків, який збагачується розкриттям схилів у просвітах між спорудами, і закінчується на пл. Бессарабській. Бульвар, не лише красивий, а й зручний, є чудовим місцем відпочинку.

Найвиразніші просторові композиції створено на пл. Калініна (тепер - Майдан Незалежності) з перспективним розкриттям висотного готелю «Москва» (тепер — «Україна») та навпроти вул. Леніна (тепер Б. Хмельницького), де поміж двох баштоподібних будинків № 25—27 прокладено по схилах гранітні сходи до розташованого на верхній терасі 14-поверхового будинку № 25. Натомість вихід вул. Енгельса (тепер Лютеранська) було перекрито будинком № 21 з облаштуванням у ньому наскрізного проїзду.

Під час будівництва вперше у вітчизняній практиці були використані конструктивні рішення, які потім поширилися не тільки на будовах України, але й за її межами. Це унікальні фундаментні колодязі з залізобетонних кілець (інж. І. Скачков), неповний збірно-монолітний каркас, збірні залізобетонні марші сходів і майданчиків, блоки сміттєпроводів, армокерамічні панелі перекриттів, облицювальна кераміка різних конструктивних систем. Повоєнна забудова Хрещатика є видатним явищем в розвитку архітектури України. їй притаманна ансамблевість, створена на основі використання класичних архітектурних мотивів і форм, єдності оздоблювальних матеріалів — світлої керамічної плитки і різнокольорового граніту. В художньому образі ансамблю найшов відображення пафос перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. За первісними проектами будинки № 13, 15, 17, 24, 25, 27 та інші прикрашалися статуарною скульптурою, від якої відмовилися у зв'язку з урядовою постановою 1955 про боротьбу з надмірностями в архітектурі. Пізніші споруди — готель «Дніпро» (№ 1, 1956—64, архітектори В. Єлізаров, І. Чмутіна), будинок Української кооперативної спілки (№ 7—11, 57, архітектори В. Заболотний, І. Чмутіна), наземний павільйон станції метро «Хрещатик» (№ 19, 1960, архітектори А. Добровольський, В. Єлі- заров та ін.) вирішено у стриманих раціональних формах.

Провідне місце на Хрещатику займає тричі реконструйований в післявоєнний час Майдан Незалежності (1935— 77 — пл. Калініна, 1977—91 — пл. Жовтневої революції). Офіційна його частина прилягає до готелю «Москва» (тепер — «Україна»). 1977 тут було зве-дено монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (скульптори В. Бородай, В. Зноба, І. Зноба, архітектори О. Малиновський, М. Скибиць- кий), демонтований 12 вересня 1991. У цій частині площі традиційно встановлюється новорічна ялинка, проводяться народні гуляння і фестивалі. Після реконструкції 1976—81 (архітектори О. Комаровський, Г. Кульчиць- кий, В. Шарапов, О. Зибін, інженери В. Коваль, Ю. Лотоцький) на протилежному боці площі було розплановано зону відпочинку біля семи фонтанів, головний з яких мав світломузичні ефекти й отримав назву «Дружби народів» (ліквідований 2001). На північ від фонтану завершено формування ансамблю забудови півкруглої частини площі зі знесенням старого будинку, в якому 1859 зупинявся Т. Шевченко. На місці будинку Л.-М. Понятовського, де колись містилося губернське дворянське зібрання, зведено Будинок профспілок із наріжною годинниковою вежею (№ 18/2, 1975—80, архітектори О. Малиновський, О. Комаровський). Його чіткі геометризовані форми з елементами класичних ремінісценцій притаманні також архітектурі Музею В. Леніна (тепер Український дім), побудованого 1978—80 (арх. В. Гопкало та ін.) на місці колишнього готелю «Європейський» . Після появи цих провідних споруд здійснено часткову реконструкцію кварталу між вул. Трьохсвятительською й Майданом Незалежності. Тут на місці розібраної попередньої забудови в 1985—86 постали будинок № 4 і готель «Хрещатик» (№ 14—16, арх. Л. Філен- ко), які вирішено за схожими принципами архітектурного формоутворення. Останні зміни в забудові Хрещатика пов'язані з реконструкцією Майдану Незалежності в 2001—02.

Архітектурне обличчя сучасного Хрещатика являє собою органічне сполучення цінних в історико-архітектур- ному відношенні споруд 19—20 ст.: пл. Європейська № 1 — Український дім — колишній Київський філіал Центрального музею В. Леніна (1982; архітектори В. Гопкало, В. Гречина, В. Коломієць, Л. Філенко, інженери В. Коваль, Л. Линович); № 6 — житловий та офісний будинок (Будинок трестів; архітектори И. Зекцер і Д. Торов, пізній модерн); № 8 — Київське відділення Санкт-Петербурзького (Петроградського) облікового і позичкового банку (архітектори П. Андрєєв, Л. Бенуа, неоампір); № 10 (архітектори П. Андрєєв, Л. Бенуа, ск. В. Кузнецов, неоампір); № 13/2 і 17 — комплекс житлових будинків (архітектори О. Власов, А. Добровольський, Б. Приймак за участю архітекторів О. Малиновського, Р. Балабан, радянський ретроспек- тивізм); пасаж — № 15 (арх. П. Андрєєв, неокласицизм; реконструкція за проектами архітекторів О. Власова, А. Добровольського, А. Малиновського, Б. Приймака, В. Созанського); станція метро «Хрещатик» (1960; див. ст. 209.6); № 21 — житловий будинок (архітектори О. Власов, А. Добровольський, В. Со- занський, радянський ретроспективізм); № 22 — Головпоштамт (архітектори Б. Ладний, Б. Приймак, Г. Слуць- кий, З. Хлєбнікова); № 23, 25, 27 — комплекс житлових будинків (архітектори О. Власов, А. Добровольський, О. Малиновський, П. Петрушенко); № 24 — адміністративний будинок (архітектори В. Єлізаров, Л. Куликов, М. Шило); № 26 — будинок радіотелецентру (арх. Єлізаров); № 28/2 — будинок Міністерства культури УРСР (арх. В. Созанський); № 29/1 — житловий будинок (архітектори А. Добровольський, В. Ладний, О. Лінович, Б. Приймак); № 30/1 будинок Міністерства лісового господарства УРСР (архітектори О. Власов, О. Заваров); № 32 — будинок Київського відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку (арх. Ф. Лідваль, ск. В. Кузнецов, неоренесанс); № 34 — адміністративний будинок (архітектори О. Власов, О. Заваров, В. Шарапов); № 36 — будинок виконкому Київської міської ради (архітектори О. Власов, О. Заваров, О. Малиновський); № 38/2 — Універмаг Наркомвну-торгу (архітектори Л. Мецоян, Д. Фрідман); № 40/1 — готель «Кане» (арх. В. Ніколаєв, історизм); № 42 — житловий будинок (арх. О. Кривошеєв, історизм); № 44 — житловий будинок (архітектори Г. Шлейфер, А.-Ф. Краусс, історизм); № 46 — житловий будинок (арх. О. Шіле, історизм); № 48 — житловий будинок (історизм); № 50, 50-б, 50-в — садиба (арх. О. Хойнацький, історизм); № 52 — житловий будинок (архітектори О. Гросс, В. Ніколаєв, історизм); готель «Москва» на Майдані Незалежності (тепер «Україна»; архітектори А. Добровольський, А. Косенко, А. Ми- лецький, Б. Приймак, В. Созанський, інженери Л. Лінович та О. Печенов). Завершує Хрещатик Бессарабський критий ринок (1912; див. ст. 9). Пам'ятки історії: № 8 — працював відомий кооперативний і державний діяч Д. Коліух; № 12 — проживав книготор- говець М. Оглоблін, містилися редакція і бюро «Записок Киевского отделения Императорского Русского технического общества по свеклосахарной проми- шленности», редакція журналу «Инженер», з якими співпрацювали відомі вчені, інженери, підприємці; № 13 — проживали художник С. Григор'єв, актор В. Добровольський, вчені В. Пере- сипкін, М. Стариков і О. Щербань; № 15 — співаки П. Білинник, Б. Гмиря, М. Гришко, композитор Г. Жуковський, актриса О. Кусенко, фізіолог рослин С. Лебедєв, терапевт А. Міхнь- ов, письменник В. Некрасов, поет І. Не- хода, філософ Д. Острянин, учений в галузі гідротехніки Б. Пишкін, фізико- хімік В. Ройтер, кінорежисер С. Юткевич; № 17 — проживали архітектор А. Добровольський, диригент В. Піра- дов; № 21 — оперна співачка Є. Чавдар; в № 23 — академіки АН УРСР Г. Савін і О. Щербань; в № 25 — актор В. Дальський, співак, композитор, письменник Козак, архітектор О. Малиновський; в № 27 — актор, режисер Ю. Лавров, академік АН УРСР І. Федорченко; в № 29 — оперний співак В. Тимохін; в № 32 працювали керуючий Київським відділенням Російського для зовнішньої торгівлі банком, діяч Української Центральної Ради А. Добрий, головні архітектори Києва А. Добровольський, І. Іванов, Б. Приймак; в № 40/1 у готелі «Кане» проживали художник М. Врубель, майбутній гетьман України П. Скоропадський.

У садибі № 44 містилися Зуболікарська школа лікарів Л. Головчинера, І. Лур'є та зубного лікаря З. Головчинер, Видавниче товариство «Друкарь», Єврейський народний університет, Центральне бюро Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), працювали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя.

У № 52 містилися склад-магазин і фабрика музичних інструментів Г.-І. Іїндр- жишека, перший у Києві постійний «Художній салон», Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка та Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, в яких працювали і навчалися відомі діячі культури; проживав письменник М. Бажан. До появи споруди стаціонарного цирку П. Крутикова на сучасній вул. Архітектора Городецького (1903, не зберігся) сучасний Майдан Незалежності був головним «цирковим місцем» Києва. Тут будувалися тимчасові дерев'яні павільйони, в яких гастролювали відомі циркові трупи. Вистави відбувались і на пл. Бессарабській.

24 липня 1990 перед будинком Київської міської ради народних депутатів (№ 36) було вперше піднято національний синьо-жовтий прапор.

2004 в пасажі (№ 15) встановлено пам'ятник відомому київському архітектору В. Городецькому (скульптори В. Щур, В. Сівко, арх. В. Скульський).

У кін. 20 — на поч. 21 ст. набув нового обличчя Майдан Незалежності. 2001 тут з'явилися монумент на честь проголошення Незалежності України, пам'ятник легендарним засновникам Києва (обидва — ск. А. Кущ, архітектори — С. Бабушкін, О. Комаровський, Р. Кухаренко, О. Стукалов), пам'ятний знак «Козак Мамай» (скульптори В. Зноба, М. Зноба).

Значну частину історико-культурної спадщини втрачено:

№ 1 — прибутковий будинок співака і хорового диригента Д. Агренєва-Слов'янського, який мріяв створити «Слов'янський двір», пропагував українську музику, підтримував творчі стосунки з композитором М. Лисенком, давав зі своїм хором концерти в Києві. За нового власника будинку (з 1897) тут містилися серед інших Комерційний клуб, Польське громадське зібрання «Огниво», Новий польський театр (1918). У лютому 1914 тут провів три сеанси одночасної гри з кращими шахістами міста чемпіон світу з шахів Х.-Р. Касабланка. У радянський час — клуб «Рад- робітник», Будинок оборони ім. М. Фрунзе. Тепер на цьому місці — готель «Дніпро» (1956—64).

№ 2 — у 1920-рр. діяли американські організації допомоги «Ара» і «Джойнт». № 3 — містилася Музично-драматична школа М. Лєсневич-Носової, в якій викладали відомі діячі культури.

№ 4 — розташовувалася майстерня (1879—89), з якої виросла знаменита фабрика ювелірних і золотих виробів И. Маршака (проживав у будинку № 5 на цій же вулиці), що містилася пізніше в № 8, 1895—1918 — знову за цією адресою. Тут же працював і фірмовий магазин.

№ 7 — діяло правління Київського то- (частини тексту не вистачає, також в оригіналі (стор. 1826)

№ 13 — біржа, де в 1920-х рр. містився Клуб інженерів і техніків, в 1930-х рр. Київська міська рада.

№ 14 — будинок представника старовинного козацького розу А. Миклашевського (1840-і рр., арх. О. Беретті), в якому на поч. 20 ст. містився спортклуб.

№15 — Дворянський клуб (зимове приміщення, літнє — в № 29)); 1901 — діяло Київське літературно-артистичне товариство, яке влаштувало в цей час творчі ювілеї М. Лисенка, О. Косач (Олени Пчілки), І. Нечуя-Ле- вицького; 1906—11 діяв «Малий театр» (з 1910 — театр-кабаре «Сатирикон») О. Крамського, який не мав постійної трупи, а надавав свою сцену вітчизняним і зарубіжним драматичним і музичним колективам (зокрема, українській трупі Д. Гайдамаки), а також для сольних виступів, лекцій, вечорів. Будинок зажив популярності у киян і через те, що на першому поверсі в ньому містилися кафе-кондитерська і фабрика какао, шоколаду й цукерок швейцарського підданого Б. Семадені (з 1880-х до 1920-х рр., раніше — в № 25).

№ 16 — будинок Л.-М. Понятовського (1851), пізніше будинок Київського губернського дворянського зібрання, в приміщеннях якого також діяли Дворянська опіка, канцелярія повітового предводителя дворянства, статистичний комітет, Міська публічна бібліотека (1866—91, потім переведена в будинок Міської думи — № 18).

№ 18 — Будинок Київської міської думи й управи (споруджений 1876), які після затвердження «Городового положення» (1870) стали головними органами міського самоврядування (до 1830-х рр. ці функції виконував магістрат, розташований на Подолі). Членів (гласних) Думи налічувалося до 80 осіб, керував нею та управою міський голова. Дума, яка працювала в цьому будинку 1878—вирішувала всі питання, пов'язані з життям міста. З 1891 тут містилася Міська публічна бібліотека (до побудови для неї 1911 спеціального будинку на сучасній вул. М. Грушевського, 1; див. ст. 89.13).

На першому поверсі Думи було 16 магазинів, серед яких і магазин «сухого варення» родини Балабух (1876—88), який пізніше працював у № 25, ще один відкрився 1891 в № 31, потім переведений в № 22.

Із встановленням радянської влади тут містилися Київський губком КП(б)У, губком КСМУ, губвиконком, після — окружні й міські партійні та адміністративні органи, з 1934 — міськком і обком КП(б)У.

№ 22 — клуб Георгіївських кавалерів; Гранд-готель; тут певний час діяла школа-майстерня друкарської справи, заснована 1903 на благодійні пожертви, найбільшою серед яких був внесок Н. Терещенка — 10 тис. крб., яка проіснувала до 1920-х рр. Одним із фундаторів школи був відомий видавець В. Кульженко. У 1920-х рр. тут розмістилися товариства «Геть неписьменність!» і «Друзі дітей».

№ 25 — працювало фотоательє видатного майстра Ф. де Мезера, який був відзначений медалями російських та зарубіжних виставок, підготував кілька альбомів та сотні фотографій Києва. За цією адресою ательє містилося 1865— пізніше — в № 27.

№ 28 — ательє відомого фотографа-художника Г. Лазовського, у 1920-х рр.

Інститут фотографії, проректором якого був В. Кульженко.

№ 29 — до кін. 19 ст. тут стояла будівля власного готелю В. Беретті, де навесні 1846 зупинявся Т. Шевченко, на протилежному боці (№ 60/2) проживав у 1844—47 професор М. Костомаров, у якого бували Т. Шевченко та інші члени Кирило-Мефодіївського братства.

У спорудженому на його місці новому будинку містилися клуб Товариства мистецтва і літератури, музичний магазин Ідзиковських, які з 1896 володіли й магазином в № 35, де торгували виданими їхньою фірмою творами українських композиторів, зокрема М. Лисенка, книгами з різних галузей, теоретичними посібниками тощо; при магазині в № 29 діяла їхня приватна бібліотека, відкрита 1873. У 50-річному ювілеї фірми у грудні 1908 брав участь М. Лисенко. 1916—20 тут діяв Театр легкої комедії «Пел-Мел» (1917 — Театр легкої комедії та оперети), який був театром малих форм і жанрів, зокрема у жовтні 1918 виступав гуморист А. Аверченко.

№ 36 — 1918 у приміщенні кінотеатру «Новий театр», що містився в цьому будинку, було відкрито студію екранного мистецтва та знімальний павільйон Товариства «Художній екран» (голова Ю. Давидов), з якими пов'язані життя та діяльність відомих діячів культури; у 1930-х рр. тут містився Інститут кінематографії.

№ 38 — готель «Савой», в якому містився знаменитий в місті кінотеатр Шанцера, в його кіностудії «Експрес» працював фотографом оператор Добржанський, який зняв репортаж про перепоховання на Аскольдовій могилі останків юнаків, загиблих у січні 1918 під станцією Крути; 1917 в будинку працював Генеральний секретаріат.

1922—23 у будинках № 38 і 29 містилося правління театру «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом, в № 38 — літературна студія театру та створений при ньому театральний музей (керівник —В. Василько).

№ 40 — діяла відома друкарня П. Барського; фотоательє, потім ілюзіон фотографа і першого українського кінооператора М. Козловського, де він показував відзняті фільми.

№ 41 — Військовий клуб, частину його приміщень займали книгарня видавця Ф. Йогансона, який в 1870-х рр. видав твори І. Котляревського українською мовою; фотоательє майстра Д. Маркова.

№ 43 — містилися ательє фотомайстра М. Уземського; 1914—20 — Інтимний театр під керівництвом Д. Гутмана, в якому виступали і гастролювали відомі театральні трупи, музичні групи, діячі культури (зокрема, О. Вертинський, Л. Утьосов, В. Холодна).

У приміщенні Інтимного театру показав свої перші вистави Київський театр юного глядача (1924), якому 1925 передали Малий театр (№ 36), де він відкрився як державний театр і працював 1926—34.

1924-26 в № 43 містився Театр інтермедії і сатири, в якому у грудні 1925 і січні 1926 дав три вистави український театр за участю П. Саксаганського.

1926—28 в № 43 працював Театр «Кунст-Вінкль» («Куточок мистецтва») ім. А. Гольдфадена; з 1929 — Київський єврейський державний театр, який 41 давав вистави у приміщенні колишнього театру «Пел-Мел» (№ 29). Сьогодні Хрещатик, як і раніше, зберігає головну функцію — адміністративного й ділового центру столиці України [1888].

 

 

Пасаж 1913–14, 1946–55, в якому проживали відомі діячі науки і культури (первісно мав № 24, після 1898 – № 25).

Хрещатик, 15

Виконком Київської міської ради, 1952—57

Хрещатик, 36

Житловий будинок, 1895-96.

Хрещатик, 42

Житловий будинок, 1880

Хрещатик, 48

Житловий будинок 1875–78, в якому містилися склад-магазин і фабрика музичних інструментів Ї́ндржиха (Ге́нрих-Ігна́тій Ігна́тійович) Ї́ндржишека, перший у Києві постійний «Художній салон», Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка та Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка- Карого, в яких працювали і навчалися відомі діячі культури, проживав Бажан М. П.

Хрещатик, 52

Станція «Хрещатик», 1960

Хрещатик

Київське відділення Волзько-Камського комерційного банку, 1912–14

Хрещатик, 10

Житловий будинок 19–20 ст., в якому проживав Оглоблін М. Я., містилися редакція і бюро «Записок Киевского отделения Императорского Русского технического общества по свеклосахарной промышленности», редакція журналу «Инженер».

Хрещатик, 12

Комплекс житлових будинків, в якому проживали відомі діячі науки і культури.

Хрещатик, 13/2

Пам'ятник Городецькому В. В., 2004, Хрещатик, 15.

Хрещатик, 15

Житловий будинок 1953–54, в якому проживала Чавдар Є. І.

Хрещатик, 21

Головпоштамт, 1952—58

Хрещатик, 22

Комплекс житлових будинків 1951–54, в якому проживали відомі діячі культури і науки.

Хрещатик, 23

Адміністративний будинок, 1953-55

Хрещатик, 24

Радіотелецентр, 1949–50

Хрещатик, 26

Будинок Міністерства культури УРСР, 1956—58

Хрещатик, 28/2

Житловий будинок 1951 – 56, в якому проживав Тимохін В. І.

Хрещатик, 29/1

Будинок Міністерства лісового господарства УРСР, 1953

Хрещатик, 30/1

Будинок Київського відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку 1913—15, в якому містилося Головне архітектурно-планувальне управління Києва, де працювали відомі архітектори

Хрещатик, 32

Адміністративний будинок, 1956

Хрещатик, 34

Універмаг Наркомвнуторгу (нині Центральний універмаг)

Хрещатик, 38/2

Садиба кін. 19 ст., в якій містилися Зуболікарська школа докторів Головчинера Л. С., Лур'є І. І. та зубного лікаря Головчинер З. С., Видавниче товариство «Друкарь», Єврейський народний університет, Центральне бюро Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), працювали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя.

Хрещатик, 44

Житловий будинок, 1872 – 74.

Хрещатик, 46

Садиба, 1880–82. До зміни нумерації на Хрещатику мала № 56. У межах кварталу, забудованого у 2-й пол. – на поч. 20 ст.

Хрещатик, 50

Житловий та офісний будинок (Будинок трестів), 1911–12, 1927–28

Хрещатик, 6

Київське відділення Санкт-Петербурзького (Петроградського) облікового і позичкового банку, 1914–16.

Хрещатик, 8