Михайлівський пров.

МИХАЙЛІВСЬКИЙ ПРОВУЛОК, 19— поч. 20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Від вул. Михайлівської до пров. Т. Шевченка. Сполучається з вулицями Малою Житомирською, А. Тарасової, Софійською, через сходи — з вулицями Ірининською і Паторжинського. Є поперечною планувальною віссю на південній території колишнього «міста Ярослава». Сучасне трасування здійснено за планом реконструкції Старокиївської частини Києва у 1830-х рр. (неофіційна назва — пров. Прорізний). З 1869 — сучасна назва, пов'язана з Михайлівським Золотоверхим монастирем. До 1962 до складу провулка входила також сучасна вул. Паторжинського. Розпланований упоперек Старокиївської гори, неодноразово змінює ухил, що надає йому особливого колориту й своєрідності. Незвичним є тупикове завершення провулка, який упирається в споруджену в 1950-і рр. підпірну стіну зі сходами, що ведуть до вулиць Йаторжинського та Ірининської. Значний перепад рельєфу (бл. 10 м) ще 1899 зумовив розпланування цього відрізка провулка з під'їздами до будинків з метою протипожежної безпеки.

Забудований по фронту житловими будинками різної довжини (від 20 до 50 м), вирішеними у характерних для кін. 19—поч. 20 ст. стилях: цегляному (№ 3/16 — наріжний будинок, 14, 19/18, 20, 24/9), модерн (№ 3/16 — рядовий будинок, 9-а, 9-б), історизму (№ 12, 17, колишній пров. Михайлівський, 37 — тепер вул. Паторжинського, 4), конструктивізму (№ 4). В їхньому спорудженні брали участь архітектори М. Казанський (колишній пров. Михайлівський, 35 — тепер вул. Паторжинського, 6), В. Ніколаєв (№ 14, 17, 19/18, 20), В. Риков (№ 9-а і 9-б) та ін. Периметральна забудова провулка в цілому зберегла архітектурну цінність. Історико-культурне значення провулка пов'язане з проживанням у ньому відомих діячів науки, культури, мистецтва. В будинках садиби № 9-а, 9-б мешкали радянський державний діяч Н. Кальченко, скульптор Г. Кальченко, двічі Герой Радянського Союзу А. Кравченко, фізик В. Лашкарьов, композитор Г. Майборода, актриса К. Осмяловська, вчений у галузі лісництва Д. Товстоліс, громадсько-політичний діяч М. Шраг; у № 12 — історик, фольклорист П. Глядківський, дослідниця української наукової мови К. Кондратьєва, художниця О. Троїцька-Гусєва; в № 14 перебував під час приїздів до Києва письменник Панас Мирний; в № 20 мешкав арх. О. Кривошеєв; у колишньому пров. Михайлівському, 35 — тепер вул. Паторжинського, 6 — лікар, вчений, громадський діяч С. Томашевський. 1917—19 тут містилася редакція центрального органу Української соціал-демократичної робітничої партії — «Робітничої газети», навколо якої згуртувалися визначні культурно-громадські й політичні діячі, письменники, у т. ч. її редактори — В. Винниченко, М. Авдієнко.
Значну частину цінних історико-культурних об'єктів втрачено. Знесено будинки, в яких у різний час на поч. 20 ст. жили: архітектор М. Бобрусов, видавець В. Кульженко, лікар, завідувач кафедри Київського університету І. Титов (усі — в № 28); фольклорист, акад. ВУАН А. Лобода (№ 25 і 30); музикознавець, фольклорист, літературознавець Д. Ревуцький (№ 30); у 1900— 10-х рр. — піаніст, композитор, викладач Музичного училища, професор консерваторії (з 1919) Г. Ходоровський (Морд-Ходоровський; № 27) та ін. У будинку № 10/2 у кін. 19 ст. діяла караїмська кенаса, яка з побудовою 1900 власного приміщення була переведена на сучасну вул. Ярославів Вал, 7; у № 13/14 розміщувалися Класи живопису, рисування та креслення, де викладали відомі київські митці; в № 30 був штаб 9-ї кавалерійської дивізії, якою командував генерал-майор М. Сухомлинов; у № 34 наймали приміщення Київський відділ Російського товариства Червоного Хреста та його місцевий комітет, до яких входили понад 130 членів — відомих в Україні підприємців, державних, церковних, культурно-громадських діячів [837].