Київська фортеця
Схили зі сходу нависають над трасою Наддніпрянського шосе, з півночі панують над залізницею. Кримська війна 1853—56 виявила неадекватність оборонних казематованих споруд новим методам ведення облоги за допомогою нарізної артилерії. У зв'язку з цим директор інженерного департаменту генерал-ад'ютант Е. Тотлебен, учасник оборони Севастополя, висунув ідею щодо перетворення Київської фортеці на фортову. Для вивчення цього питання він двічі у 1860 і 1869 приїздив до Києва. Передбачалося оточити центральну територію міста (в межах Либідської долини і Кудрявця) кількома земляними укріпленнями. Це потребувало великих коштів, тому споруджено тільки один форт на Лисій горі, який контролював підступи до залізниці. У квітні 1871 територію майбутнього форту, що належала Києво-Печерській лаврі, оглянули члени імператорської родини. Земельну ділянку на Лисій горі було передано військовому відомству, а хутір Корчуватий монастир продав Київському інженерному відомству. У серпні 1871 Е. Тотлебен ознайомився з розбивкою і трасуванням форту та еспланади на місцевості. На ділянці форту вирубувалися дерева і прокладалися дві «шосовані дороги», почалося спорудження головного валу. Будівництво земляного форту завершено у 1877. Визначена у зв'язку з цим нова еспланада передбачала знесення будинків городян, що викликало в них негативне ставлення. Складну конфігурацію плану у вигляді неправильного прямокутника зумовлено своєрідним рельєфом місцевості, до центру якої увійшла долина глибокого яру з глиняним кар'єром лаврського цегельного заводу. З півночі та сходу форт прилягав до крутих либідського та наддніпрянського схилів, із заходу та півдня виходив ш похилу площину. Згідно з детальним планом виконаних робіт (1874), під писаним Е. Тотлебеном, з півночі форі захищено окремим редтоїтом і відступною батареєю, зі сходу роз ташованою внизу земляною флешшю оточеною водяним ровом. Суцільний головний вал бастіонно-тенального абрису обіймав форт із заходу та півдня До нього входили бастіон № 1 (на пів нічно-західному розі), бастіон № 1 (західний) і великий бастіон № 2 неправильної у плані форми, що прилягав до берега Дніпра. З території укріплення до зовнішнього сухого ро ву, де було запроектовано капоніри (не збереглися), потрапляли по влаштованих у валі склепінчастих потернах-сортіях (шир. 2,75, вис. 2,5 м), споруджених з жовтої київської цегли на цементному розчині (збереглося 8 сортій). На північному і східному схилах гори і всередині форту влаштовано шосейні шляхи. До укріплення входили тимчасові казарми для гарнізону, сараї та льохи для зберігання боєприпасів.
У кін. 19 — на поч. 20 ст. укріплення було місцем страти політичних в'язнів, зокрема Д. Богрова, вбивці прем'єр-міністра Росії П. Столипіна. Вали і рови укріплення добре збереглися де теперішнього часу. Після ліквідації Київської фортеці схили поросли деревами і пишною рослинністю, сере/і якої трапляються рослини-ендеміки
1978 на території укріплення відкрите ландшафтний парк (615).
