Складається з двох поставлених впритул одна до одної споруд: виробничого корпусу на червоній лінії забудови вул. Притисько-Микільської та будинку управління заводу — на розі з вул. Фролівською.
Завод засновано 1890. До 1902 виробничі приміщення й управління містилися в орендованому будинку на вул. Іллінській, 3 (не зберігся). У лютому керівництво єпархії виділило під будівництво заводу частину семінарської садиби з двоповерховою цегляною будівлею, де раніше проживав ректор семінарії та була лаврська книжкова крамниця. Проектування нових заводських споруд, реконструкцію семінарського будинку було доручено арх. Є. Єрмакову, будівництво завершено наприкінці 1902. Первісно до складу заводського комплексу входили: двоповерховий з підвалом виробничий корпус (вул. Притисько-Микільська), будинок казарм та їдальні для робітників на подвір'ї садиби (не зберігся), колишній ректорський будинок, реконструйований для управління заводу (на розі з вул. Фролівською), двоповерховий з підвалом будинок свічкових крамниць (вул. Фролівська). У лютому єпархіальний з'їзд ухвалив розібрати колишній ректорський будинок, побудувати на його місці нову триповерхову споруду, надбудувати один поверх над свічковими крамницями та включити їхній об'єм до споруди, де мали розміститися управління заводу, службові квартири, склади церковного начиння та крамниці для їхнього продажу. Автор проекту — арх. Є. Єрмаков. Будівництво велося з червня 1907 до листопада 1908. У 1957—59 під час реконструкції споруду надбудовано одним поверхом, переплановано під житло. На першому поверсі наріжної будівлі залишено торговельні заклади.
Виробничий корпус,1902.
На першому та другому поверхах були виробничі майстерні, у підвалах — склади.
Триповерховий (первісно двоповерховий) з підвалом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний. В основу об'ємно-просторової та планувальної структури покладено принцип симетрії. Під час реконструкції і пристосування будинку під житло симетрію було порушено внаслідок влаштування коридорної системи розміщення квартир на поверсі. Між першим та другим поверхами залишено цегляні склепінчасті перекриття, між другим та надбудованим третім — залізобетонні. За проектом будинок поділено поздовжньою стіною на дві рівнозначні частини, кожна з яких має самостійні входи й сходові клітки з вулиці та з боку подвір'я, розташовані на поперечній осі споруди.
Оформлений у цегляному стилі з використанням стилізованих класицистичних елементів: профільованих карнизів, фризів з поребриком, пілястрів, фільонок, зубчиків тощо. Центром композиції головного фасаду є ризаліт з входом до будинку, що перериває рівномірний ритм віконних прорізів. Над входом — вікно сходової клітки з напівциркульним завершенням, профільованим обрамленням та замковим каменем. Ризаліт увінчано сандриком у вигляді карниза на стилізованих кронштейнах. На рівні першого поверху ризаліт та наріжні лопатки оздоблено горизонтальним рустом.
Корпус є виразним зразком використання декоративних елементів у промисловій архітектурі поч. 20 ст.
Управління заводу, 1907—08.
Будинок чотириповерховий (первісно триповерховий), цегляний, тинькований, у плані Г-подібний, односекційний. Вхід та проїзд на подвір'я з боку вул. Притисько-Микільської. За архітектурним вирішенням подібний до виробничого корпусу. Вуличні фасади будинку управління також витримано у цегляному стилі, оформлено розвиненими вінцевим та міжповерховим карнизами, лопатками, пілястрами, прямокутними фільонками, обрамленням вікон з замковими каменями, зубчиками, поребриком тощо. Перший поверх будинку частково змінений перебудовами.
Рельєфні архітектурні деталі обох споруд контрастно виділено білим кольором на тлі тиньку. На дворових фасадах будівель декор практично відсутній, їхній первісний зовнішній вигляд погіршують балкони. У під'їздах обох будівель збереглися ажурне мета-леве огородження, гранітні сходи, кахляні підлоги.
У цілому споруди заводу являють собою своєрідний комплекс виробничого, житлового і торговельного призначення, який вдало вписано у навколишнє історичне середовище завдяки високому професійному рівневі архітектурного вирішення.
Пам'ятка має типологічну цінність як колишня міська виробнича садиба середнього масштабу.
У дорадянському Києві воскові церковні свічки виготовляли два заводи — Києво-Печерської лаври та єпархіальний. Одержували чистий віск із сировини за допомогою нескладної технології, що мала назву «білення». Віск брали на пасіці Китаївської пустині, а також закуповували у місцевих власників пасік. Літньої пори віск у вигляді тонких стружок розкладали на полотні, натягнутому на великих дерев'яних рамах, що закріплювалися на підставках, і в сонячні дні поливали водою. Через півтора—два тижні, коли верхній шар воску-сировини під впливом світла й вологи з жовтого ставав білим, його перевертали, щоб те ж саме відбулося з нижнім шаром. Відтак сировину знову переплавляли, стругали й розкладали на полотні. Так робили доти, поки вся маса не перетворювалася на бездоганно чистий віск, який потім використовувався для виготовлення свічок. Під час горіння вони не давали ніякої кіптяви.
До 2-ї пол. 1920-х рр. на території садиби діяв свічковий завод. Пізніше ділянка належала заводу «Торгмаш».
На поч. 20 ст. в будинку управління заводу містилася каса взаємодопоміж ного товариства духівництва Київської єпархії.
Тепер у будинку управління розташовані магазин та кафе [1163].

• Єрмаков Є.