Житловий будинок співро­бітників ВУАН 1934, в якому прожива­ли відомі вчені

Рейтарська, 11

у будинку мешкав голова уряду Української Держави Ф. Лизогуб. Чотириповерховий, цегляний, цоколь облицьований червоно-бурим гранітом. Перший поверх рустований і оздобле­ний сірим тиньком. Решту поверхів оброблено гладеньким тиньком, профі­льованими гуртами. Мав в'їзну арку на подвір'я. Після капітального ремонту в повоєнний час перепланований. У цьому будинку проживали відомі вчені.

У 2-й пол. 1940-х рр. до 1956 у квартирі № 7 — Білецький Олександр Івано­вич (1884—1961) — літературознавець, акад. АН УРСР (з 1939) і АН СРСР (з 1958), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). У цей час директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (1939—41 та з 1944), віце-президент АН УРСР (1946—48), член Президії АН УРСР (1948—52). Досліджував про­блеми історії української, російської, західноєвропейської, античної літера­тур, українського театру і мистецтва, теорії літератури. Пізніше мешкав на вул. Микільсько-Ботанічній, 14/7.

1943—        69 у квартирі № 6 — Бродський Олександр Ілліч (1895—1969) — фізи­ко-хімік, акад. АН УРСР (з 1939), чл.-кор. АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), Герой Со­ціалістичної Праці (1969). У 1939—69 директор Інституту фізичної хімії ім. Л. Писаржевського АН УРСР, одно­часно завідувач відділу хімії ізотопів у ньому. Досліджував проблеми у галузі теорії розчинів, хімії ізотопів, меха­нізму хімічних реакцій. Створив науко­ву школу. Автор підручників з фізичної хімії, хімії ізотопів, праць з історії хімії. Лауреат Державної премії СРСР (1946).

1935—         38 у квартирі № 4 — Гольдман Олександр Генріхович (1884—1971) — фізик, акад. ВУАН (з 1929). У цей період директор Київського науково- дослідного інституту фізики (1929—38; тепер Інститут фізики НАНУ), член Президії ВУАН (1931—38). За його уча­стю було створено перший в Україні фізичний журнал «Українські фізичні записки» (1926—41), який відіграв важ­ливу роль у формуванні цієї науки в республіці. Досліджував проблеми фі­зики діелектриків та напівпровідників, електролюмінесценції, історії фізики. У січні 1938 заарештований за необґрунтованим звинуваченням, виключе­ний зі складу дійсних членів АН УРСР. П'ять років перебував на засланні у Казахстані. 1956 реабілітований, по­новлений у званні академіка. На поч. 1960-х рр. повернувся в Київ, жив на вул. Госпітальній, 2, квартира № 69. У 1920—30-х рр. мешкав у житловому будинку № 4 Київського політехнічного інституту, квартира № 34.

1934—39 у квартирі № 5 — Граве Дми­тро Олександрович (1863—1939) — ма­тематик, акад. УАН (з 1919), почесний член аН СРСР (з 1929). У цей період професор Київського університету (з 1899), директор Інституту математи­ки АН УРСР (1934—39). Наукові до­слідження в галузі диференціальних рівнянь і прикладної математики. Іні­ціатор створення в системі АН УРСР відділення технічних наук. Засновник української алгебраїчної школи. 1956—92 у квартирі № 7 — Кірсанов Олександр Васильович (1902—92) — хімік-органік, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1964). З 1956 працював в Інституті органіч­ної хімії АН УРСР. Завідував відділами: хімії фосфорорганічних сполук, хімії елементоорганічних ізоціанатів. 1960— 83 директор інституту, з 1988 радник при дирекції. Досліджував питання хімії фосфорорганічних та елементоор­ганічних сполук. Відкрив ряд нових ре­акцій фосфор- та сіркоорганічних спо­лук, дві з яких у світовій науці названо ім'ям Кірсанова. Створив наукову шко­лу хіміків-елементо-органіків. Лауреат Ленінської премії (1974).

З серед. 1930-х рр. до 1941 у квартирі № 3 — Леонтович Олександр Васильо­вич (1869—1943) — фізіолог, нейро- гістолог, акад. ВУАН (з 1929), заслуже­ний діяч науки УРСР (з 1939). Заснов­ник і завідувач відділу нормальної фізіології Інституту клінічної фізіоло­гії АН УРСР (з 1936), член правління Українського товариства фізіологів, біохіміків та фармакологів. Член Пре­зидії АН УРСР (1939—43) і Редакційно- видавничої ради АН УРСР. Основні наукові праці присвячено питанням фізіології та гістології вегетативної нервової системи. Засновник наукової школи нейрогістологів.

1939-41, 1944—56 у квартирі № 1 — Луговцов Максим Власович (1885—1956 — вчений у галузі металургії, акад. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1945). У 1939—51 директор і завідувач відділу Інституту чорної металургії АН УрСр. З 1952 завідувач відділу і лабораторії Інститу­ту гірничої справи ім. М. Федорова АН УРСР. Розробив статистичну теорію доменного процесу. Зробив значний внесок у дослідження проблем інтен­сифікації металургійного виробництва, зокрема виплавки високоякісних ча­вунів із керченських руд, гарматного чавуну в потужних доменних печах на донецькому коксі. Сприяв упроваджен­ню результатів своїх досліджень у практику доменної справи в Україні. 1934—37 у квартирі № 5 — Світальський Микола Гнатович (1884—1937) — геолог, акад. ВУАН (з 1930). З 1934 ди­ректор Геологічного інституту ВУАН (тепер Інститут геологічних наук НАНУ). Досліджував геологічну будову та походження рудних родовищ, петро­графію метаморфічних і вивержених гірських порід. З його ініціативи впер­ше застосовано глибинне алмазне бу­ріння, розкрито потужну товщу крис­талічних порід Українського щита. Висунув гіпотезу про гідротермально- метасоматичне походження залізних руд Криворіжжя, класифікував їх і визначив запаси. 1937 заарештований, розстріляний. 1957 реабілітований.

1944-96 у квартирі № 3 — Семененко Микола Пантелеймонович (1905— 96) — геолог, петрограф, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1957). У 1944—68 очолював відділ петрографії рудних родовищ Інституту геологічних наук АН УРСР, одночасно завідував кафедрою Київ­ського університету (1944—52). Віце- президент АН УРСР (1950—70), акад.- секретар Президії АН УРСР (1948—50). З 1969 директор (до 1977) і завідувач відділу (до 1987) Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР, з 1987 радник при дирекції. Відповідальний редактор «Геологического журнала» (1958—61), голова Комітету з метео­ритів і наукової ради «Геохімія земної кори і закономірності рудоутворен­ня» АН УРСР (з 1978). Наукові праці присвячено дослідженню родовищ Українського щита, проблемам їх ефек­тивного господарського використання. Під керівництвом вченого було розроб­лено критерії прогнозування родовищ металів в Україні, що склали наукову основу для планування пошукових і розвідувальних робіт. Автор геохіміч­ної киснево-водневої моделі Землі. Від­значений Державною премією УРСР (1973), премією ім. В. Вернадського АН УРСР (1981).

З серед. 1930-х рр. до 1941 у квартирі № 2 — Яворський Володимир Полікар- пович (1876—1942) — хімік-органік, акад. ВУАН (з 1934), заслужений діяч науки УСРР (з 1934). З 1930 керівник сектора органічної хімії Науково-до­слідного інституту хімії Наркомпросу УСрР (з 1931 Інститут хімії ВУАН), з 1939 директор Інституту органічної хімії і технології АН УРСР (тепер Інсти­тут органічної хімії НАНУ). Одночасно викладач, завідувач кафедри Київсько­го університету (1935—39). Наукові дослідження в галузі ненасичених спо­лук, синтезу ненасичених спиртів, ме­талоорганічних сполук й органічних азидів. У 1920-х — серед. 1930-х рр. мешкав на вул. Польовій, 103.

У будинку також проживали члени- кореспонденти ВУАН — АН УРСР: Бурксер Євген Самійлович (1887— 1965) — геохімік (квартира № 4; 1949— 56); Соколов Юрій Дмитрович (1896— 1971) — механік і математик (квартира № 5; серед. 1940-х рр. — 1971).

Тепер перший поверх використову­ється під офісні приміщення [1244]. 

 

  • Автор: Лариса Гаврилюк, Марія Кадомська, Ольга Мовчан, Світлана Панькова, Елла Піскова, Елла Циганкова

Також на цій вулиці