Садиба 1890-х рр., в якій про­живали Бобрецький М. В., Коротньов О. О., Таранухін В. А.

Саксаганського, 43

Головний будинок, 1896 (№ 43). Чотириповерховий з напівпідвалом, на високому цоколі, цегляний, пофарбо­ваний, у плані Т-подібний, односек­ційний. Перекриття пласкі, дах дво­схилий, з бляшаним покриттям. На кожному поверсі міститься по дві шестикімнатні квартири. На правому фланзі проїзд на подвір'я.

Оздоблений у стилі історизм з елемен­тами неоренесансу. Архітектура спо­руди вирізняється чіткою симетрією об'ємно-планувального та декоративно­го вирішення. Головний вхід з парадни­ми сходами та блоком допоміжних приміщень розташовано на централь­ній осі будинку. Найпослідовніше си­метрію втілено в структурі головного фасаду, композиційну основу якого складають три розкріповки — цент­ральна, найвишуканіша за архітекту­рою, і дві бічні. Значення цих елемен­тів підкреслено влаштуванням здвоє­них вікон з колонками в імпостах, ка­нелюрованих пілястрами, рустованим оздобленням наріжжів і пластичними завершеннями у вигляді складнопрофільованих трикутних фронтонів з балюстрадою (втрачена). Виразність головного фасаду посилюється за раху­нок умілого варіювання формою та розмірами віконних прорізів, у біль­шості прямокутних, на четвертому поверсі аркових з пишним ліпленим декором. Прямокутний проріз входу в центрі будинку фланковано колонами коринфського ордера.

Споруда — яскравий зразок київського прибуткового будинку кін. 19 ст., оз­добленого із застосуванням елементів ордерної системи.

Флігель, 1890-і рр. (№ 43-б). У гли­бині подвір'я, паралельно головному будинку.

Чотириповерховий (верхній поверх пізнішого походження) з напівпідва­лом, цегляний, пофарбований, у пла­ні прямокутний, односекційний. Пере­криття пласкі, дах двосхилий, з бляша­ним покриттям. У центрі вхід у сходову клітку, на правому фланзі проїзд на друге подвір'я (тепер зайнятий під га­раж). Містив 12 квартир. Нижні три поверхи оздоблено у стилі історизм з елементами неоренесансу. Симетричну побудову чолового фасаду позначено центральною розкріповкою, завершеною над третім поверхом луч­ковим фронтоном. Вікна прямокутні, три верхні центральні (тепер на третьо­му поверсі) — аркові, фланковані коринфськими напівколонами з канелюрованими знизу фустами. Декора­тивним акцентом фасаду є розміщена під лучковим фронтоном пишна ліп­лена композиція, яка складається з голівки Аполлона в оточенні пальмових гілок і волютоподібних пагонів. Тильний фасад не має оздоблення, розкрес­лений міжповерховими гуртами. Будинок відзначається оригінальністю пластичного ліпленого декору.

Забудова садиби двома поперечними корпусами є типовою для житлового будівництва кін. 19 — поч. 20 ст.

В садибі проживали відомі вчені. У кін. 19 ст. — 1907 — Бобрецький Ми­кола Васильович (1843—1907) — зоо­лог. По закінченні Київського універ­ситету (1866) працював у ньому до кінця життя, професор (з 1877), впро­довж 1880—1900-х рр. секретар, декан фізико-математичного факультету. До­сліджував морську фауну Кримського півострова, ембріологію ракоподібних, комах, черевоногих та головоногих мо­люсків, анатомію й систематику кіль­частих червів. Автор першого в Росій­ській імперії, широковідомого підручника зоології для вищих навчальних закладів «Основи зоології» (1884—91, вип. 1—3). 1906 - 13 — Коротньов Олексій Олек­сійович (1854—1915) — зоолог, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з1903). По закінченні Москов­ського університету (1876) працював у Москві та Санкт-Петербурзі, з 1887 професор кафедри зоології Київського університету. У цей період також голо­ва зоологічної секції Київського това­риства любителів природи при універ­ситеті. Досліджував зародковий розви­ток і гістологію кишковопорожнинних, червів, комах, моховаток і покрив­ників.

У 1910-х рр. (до 1920) у шестикімнатній квартирі № 4 головного будинку — Таранухін Василь Андрійович (1873— 1919) — лікар-патолог, вчений. По за­кінченні медичного факультету Київ­ського університету (1899) працював у Санкт-Петербурзі й Варшаві. Брав участь у кількох наукових експедиціях з вивчення та ліквідації епідемій чуми і холери. Влітку 1914 повернувся в Київ, мешкав спочатку на цій вулиці в будинку № 72. У 1914—20 професор, завідувач кафедри судової медицини Київського університету. Водночас за­відувач клінічним відділенням Київ­ського військового госпіталю, профе­сор Київського медичного інституту. У вересні 1918 обраний головою Ко­мітету судово-медичної експертизи при Міністерстві народного здоров'я й опікування Української Держави, у жовтні 1918 — секретарем медичного факультету університету. Досліджував проблеми патогенезу, імунології, ліку­вання та профілактики інфекційних хвороб. Помер від висипного тифу.

У 1910-х рр. в садибі також проживав Ракітін Дмитро Семенович — архітек­тор, автор проекту будинку Управління Південної залізниці у Харкові на су­часній вул. Червоноармійській, 7 (1914, у співавт.; не зберігся) [1361].

 

  • Автор: Віктор Завада, Михайло Кальницький, Лариса Федорова

Також на цій вулиці