Житловий будинок 1894, в яко­му проживали Гвоздик М. В., Лисенко М. В., Лисенко О. М., Рильський М. Т.

Саксаганського, 95-б

Будинок зведено за проектом арх. О. Хойнацького як прибутковий флі­гель на дві квартири у невеликій міській садибі. Фасадний двоповерхо­вий будинок № 95, споруджений 1874 за кресленнями землеміра й проекту­вальника О. Дубицького, знесено в грудні 1980. У 1920 флігель перебудова­но під комунальні квартири. 25 березня 1971 передано Державному музею те­атрального, музичного та кіномис­тецтва УРСР для створення меморіаль­ного музею М. Лисенка.

До 1980 здійснено ремонтно-рестав­раційні роботи та пристосування бу­динку під музей. Головні архітектори проекту — В. Гопкало, В. Коломієць, керівник проекту реставрації та від­новлення первісного планування — М. Шило (онук М. Лисенка). Парамет­ри споруди було збережено без змін, дерев'яні перекриття замінено на за­лізобетонні, відновлено первісне планування меморіальної квартири на дру­гому поверсі та дерев'яну веранду. На основі піддашшя над парадним входом зроблено скляний тамбур для перехо­ду екскурсантів з першого на другий поверх.

Двоповерховий з високим напівпідва­лом у тильній частині (за рахунок знач­ного перепаду рельєфу), цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Асиметрію загальної побудови визна­чає структура плану, що складається з основної житлової частини з входом на правому фланзі й розташованого ліво­руч невеликого крила (призначалося для господарських приміщень). Внут­рішнє планування житлової частини — дворядне анфіладне (перший поверх) і коридорно-анфіладне (другий поверх), у крилі — зального типу. Вертикальний зв'язок забезпечують двоє кам'яних сходів, пов'язаних з входами до будин­ку: одномаршові — на правому фланзі, двомаршові — в місці прилягання біч­ного крила.

Оздоблений у цегляному стилі з еле­ментами неоренесансу. Ритмічно-ярус­ну композицію головного фасаду виз­начають ряди прямокутних вікон і го­ризонтальні членування — профільова­ний вінцевий карниз, міжповерховий гурт зі смугою поребрика та підвіконні гурти. Простінки й наріжжя підкресле­но одинарними й подвійними лопатка­ми, об'єднаними на другому поверсі зубчастою лінією своєрідного фриза, що включає й замкові камені віконних прорізів, під якими вміщено фільонки з поребриком. Вхід на лівому фланзі акцентовано двосхилим металевим під дашшям з ажурною лиштвою та двома вазами на п'єдесталах, встановлених над лопатками вище міжповерхового гурта. Бічний та тильний фасади мають спрощений декор. Вінцеві й міжповер­хові гурти та нішки аритмічно розта­шованих вікон другого поверху тиль­ного фасаду оформлено мереживом цегляних зубців. На тильному фасаді виділяється пов'язана з їдальнею у квартирі М. Лисенка проста двоповер­хова дерев'яна веранда, що колись виходила у великий вишневий сад.

В інтер'єрі збереглися кам'яні одно-маршові сходи, у передпокої (кори­дорі), в трьох меморіальних кімнатах на другому поверсі відновлено паркет, ліплення, плафони, кахляні груби. Шпалери відтворено за залишками, знайденими під час реставрації. Будинок належить до зразків житлової забудови Києва кін. 19 ст. з характер­ним для цього періоду мистецько-стильовим вирішенням.

1894 - 1912 на першому поверсі прожи­вав власник садиби Гвоздик Микола Васильович (бл. 1850 - 1912) — апте­карський помічник, член Старої Грома­ди, викладач природничих наук у при­ватній гімназії В. Науменка та інших середніх навчальних закладах Києва. Був дільничним попечителем Лук'янівської дільниці від Київської міської думи.

З 5 вересня 1894 до 6 листопада 1912 другий поверх будинку винаймав Лисенко Микола Віталійович (1842 - 1912) — композитор, піаніст, хоровий диригент, музичний і громадський діяч, основоположник української кла­сичної музики, один з фундаторів українського музично-драматичного театру, засновник національної музич­но-театральної освіти. Автор 10 опер, понад 90 творів на вірші Т. Шевченка, понад 100 солоспівів і хорів на тексти українських поетів, оркестрових, фор­тепіанних та інструментальних творів, понад 500 обробок українських народних пісень для голосу та хору, музики до драматичних вистав; перший до­слідник українських народних інстру­ментів. Викладав у приватних музич­них навчальних закладах, музичному училищі Київського відділення Росій­ського музичного товариства, Інституті шляхетних дівчат (до 1904). Відкрив 1902 власну Музично-драматичну шко­лу (на сучасній вул. Ярославів Вал, 15; будинок не зберігся), в якій вів клас гри на фортепіано (з 1913 навчальний заклад носив ім'я М. Лисенка, у 1918 - 34 — Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка). У 1895 - 1905 один з провідних членів Київського літератур­но-артистичного товариства, в якому проводив широку музично-громадську діяльність. Багато концертував як піаніст-віртуоз і ансамбліст, акомпонував співакам, організовував концерти на честь ювілейних дат М. Глінки, Ф. Шопена, Ф. Шуберта, Р. Шумана та інших композиторів. З 1864 влаштову­вав щорічні шевченківські концерти. Засновник і диригент аматорських хорів, з якими дав бл. 100 концертів у кращих залах Києва (театри Бергоньє та Міський, Купецьке зібрання, Кон­трактовий будинок, народні будинки тощо). З грудня 1903 у Львові та бага­тьох центрах Галичини, Києві (1904), Санкт-Петербурзі, Тифлісі та інших містах відбулися урочистості з нагоди 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка. Один з активних діячів київської Ста­рої Громади. Член Загальної україн­ської організації, створеної 1897 в Києві на з'їзді представників україн­ських Громад з ініціативи В. Антонови­ча та О. Кониського (1904 перетворена на Українську демократичну партію). 1906 один з фундаторів Українського наукового товариства в Києві. По­чесний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. 1908 - 12 засновник і голова Ради старійшин першого легального українського гро­мадського зібрання — Українського клубу в Києві (з 1912 — клуб «Родена»). Голова Об'єднаного комітету зі спорудження пам'ятника Т. Шевченку в Києві та Центрального комітету в справі відзначення 50-х роковин смер­ті Т. Шевченка (з 1906).

У цьому будинку працював над опера­ми «Тарас Бульба», «Енеїда», «Нок­тюрн», хоровим концертом «Куди піду від лиця Твого, Господи», останніми випусками «Музики до "Кобзаря"» та збірками народних пісень, фортепіан­ними творами та ін. Похований на Бай­ковому цвинтарі. Раніше мешкав на вул. Рейтарській, 19-а.

До 1912 в будинку проживали діти М. Лисенка: Катерина — одна з фун­даторів нотного відділу НБУ НАНУ, Галина, Мар'яна, Тарас, Остап (пізніше жили за іншими адресами).

Лисенко Остап Миколайович (1885 - 1968) — музикознавець. У 1900-х рр. навчався в Санкт-Петербурзькій кон­серваторії. 1914 - 16 керував хором при клубі «Родена». 1934 закінчив Київ­ський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка, в якому викладав з 1939. Ректор Київської музичної ака­демії (1941 - 42). Пізніше працював у Львівському вищому музичному інсти­туті ім. М. Лисенка (1945 - 51), доцент кафедри народної творчості Київської консерваторії (1951 - 68), при ній за­снував у 1947 кабінет-музей М. Лисенка, на базі архівної збірки якого відкрито меморіальний музей. Досліджу­вав творчу спадщину батька.

1907 - 11 в сім'ї М. Лисенка проживав Рильський Максим Тадейович (1895 - 1962) — поет, мистецтвознавець, акад. АН УРСР (з 1943) та АН СРСР (з 1958). У цей час навчався в приватній гімназії В. Науменка. Тут написав свої пер­ші вірші. Батько поета Т. Рильський етнограф, член Старої Громади, куль­турно-громадський діяч, приятелював з М. Лисенком зі студентських часів.

1980 тут відкрито Меморіальний будинок-музей М. Лисенка, в якому відтво­рено три меморіальні кімнати: віталь­ню, де збиралися діячі культури, українські митці та громадсько-полі­тичні діячі; робочий кабінет, в якому композитор помер 6 листопада 1912; їдальню. В музеї зберігається архів митця, видання творів, особисті речі, концертний рояль, меморіальна колекція українських народних музичних інструментів, меблі тощо.

22 березня 1981 на фасаді будинку, ліворуч від головного входу, встановле­но бронзову (замість мармурової 1948) меморіальну дошку з барельєфним портретом М. Лисенка (ск. Н. Дерегус, арх. О. Стукалов).

1988 музей на правах відділу включе­но до складу Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаган­ського, Михайла Старицького [1339].

 

 

 

  • Автор: Роксана Скорульська, Тетяна Трегубова

Також на цій вулиці