Українська студія хронікально-документальних фільмів («Укркінохроніка») 1939—2000-і рр.

Щорса, 18

На території «Укркінохроніки» (заг. пл. 2,7 га) розташовані адміністративний будинок, корпуси цеху обробки плівки зі своєю артезіанською свердловиною, цех знімальної техніки, монтажний цех, звукоцех з найбільшим у Києві тонателье для запису великого симфонічного оркестру, фільмосховища з електропідстанцією та котельнею, будинок для співробітників студії, паркова зона з дендрарієм, бузковим і трояндовим садом.
Під час німецької окупації Києва тут розміщувалася німецька студія документальних фільмів «Deutsche Wochenschau».
З 1993 студія випускає до десяти документальних фільмів на рік та тиражує до 30 тис. фільмокопій для кінопрокату. В зв'язку з фінансовими труднощами виробництво фільмів зменшилося. Найважливіші сторінки історії України 19 ст. знайшли відображення в хронікально-документальних та художньо - публіцистичних стрічках. Під час Великої Вітчизняної війни, працюючи в складі фронтових кіногруп, кінооператори М. Биков, Б. Вакар, І. Гольдштейн, С. Гольбріх, Я. Мєстечкін, В. Орлянкін, та ін., зберегли для історії безцінні кадри війни. Кінорежисери О. Довженко та Ю. Солнцева створили фільми: «Битва за нашу Радянську Україну» (1943, оператори С. Гольбріх та В. Орлянкін, Державна премія СРСР, 1946) і «Перемога на Правобережній Україні» (1945). М. Биков за фільм «Народні месники» !943 р. удостоєний Державної премії СРСР (1946, посмертно).
На «Укркінохроніці» в різний час працювали: сценарист В. Костенко; режисери І. Грабовський, В. Шевченко; оператори І. Гольдштейн, В. Орлянкін, М. Пойченко та ін.
Школа української кінодокументалістики здобула визнання кінематографічного світу, значну кількість документальних фільмів відзначено нагородами Міжнародних кінофестивалів (МКФ), Всесоюзних кінофестивалів (ВКФ) та національних: «Люди над хмарами» (1965, реж. А. Фернандес, призи на МКФ в Оберхаузені, Празі, Лейпцигу, Кроні, Москві; Гран-прі в Італії); «Керманичі» (1965, реж. І. Грабовський, дипломи МКФ у Лондоні, Нью- Йорку, Оберхаузені, Ленінграді); «Іду до тебе, Іспаніє!» (1969, реж. А. Фернандес, диплом четвертого ВКФ у Мінську); «Відкрий себе» (1972, реж. Р. Сергієнко, оператор О. Коваль, Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1991); «Роменська мадонна» (1973, автор сценарію та реж. А. Слісаренко, Гран-прі «Золотий голуб» шістнадцятого МКФ у Лейпцигу, 1973); «Серце солдата» (1974, реж. А. Слісаренко, приз «Золота пальмова гілка з голубами» на сімнадцятому МКФ у Лейпцигу, 1974 та Диплом МКФ, Оберхаузен, 1975); «Шлях до тунелю» (1975, реж. О. Коваль, диплом і приз «Срібний голуб» на двадцять першому МКФ у Лейпцигу; «Маланчине весілля» (1979, реж. О. Коваль, приз «Срібний голуб» на двадцять другому МКФ у Лейпцигу та Головний приз МКФ «Молодість» у Києві, 1979); «Вісім тактів забутої музики» (1982, реж. А. Фернандес, приз «Золотий дракон» на дев'ятнадцятому МКФ у Кракові, Польща 1982); «Мене вбито у Сталінграді» (1983, реж. В. Артеменко, Державна премія УРСР ім. Я. Галана, 1982; «Солдатські вдови» (1983, реж. В. Артеменко, головний приз на шістнадцятому МКФ «Молодість» у Києві, 1983 і перший приз на сімнадцятому ВКФ у Києві, 1984); «Тривожне небо Іспанії» (1984, реж. А. Фернандес, Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1985); «Жінки із Равенсбрюка» (1984, реж. М. Мамедов, Державна премія УРСР ім. Я. Галана, 1984); «Як нам прийдешнє дається» (1985, реж. О. Коваль, Державна премія УРСР ім. Я. Галана, 1985); фільми — «Командарми індустрії» (1981), «Головуючий корпус» (1983) та «Стратегія науки» (1985, реж. В. Сперкач, Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1986); «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» (1986, автор сценарію та реж. В. Шевченко, Золота медаль ім. О. Довженка, Москва, та спецприз журі «За мужність» на МКФ у Тбілісі, 1987; приз «Чорна перлина Середземномор'я» на МКФ в Італії, 1987; Почесний приз і Диплом двадцять четвертого МКФ у Москві, 1987; Державна премія СРСР, 1988; професіональний приз за кращу операторську роботу в неігровому кіно «Ніка», Москва, 1989; «У неділю рано» (1988, реж. М. Мамедов, приз «Золотий дракон» на МКФ у Кракові, 1988; приз на ВКФ у Свердловську, 1988); «Мікрофон» (1989, реж. В. Шкляревський, приз «ФІПРЕСІ» МКФ в Оберхаузені, НДР, 1990; Головний приз МКФ у Франберзі, Франція, 1990; Диплом МКФ в Ужелі, Швеція, 1990); «Дах» (1990, реж. С. Буковський, приз «Золотий голуб» на МКФ у Лейпцигу, НДР, 1990); «Страйк» (1990, режисери А. Карась, В. Кріпченко, В. Шкурин, Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1991), «Невиданий альбом» (1991, режисери В. Кріпченко, В. Таранченко, приз «Срібний дракон» на МКФ у Кракові, Польща, 1991; спецпризи на МКФ в Оберхаузені, НДР, Лодзі, Польща, 1991); «Знак тире» (1992, реж. С. Буковський, Головний приз МКФ в Єкатеринбурзі, Російська Федерація, 1992; спецприз критиків МКФ у Санкт-Петербурзі, 1993; Гран-прі МКФ у Дйорі, Угорщина, 1993; Диплом журі МКФ у Ніоні, Швейцарія, 1993 та Амстердамі, Голландія, 1993); «Сергій Параджанов. Відвідини» (1994, реж. А. Сирих, приз «Золотий лелека» на Придністровському МКФ, 1995; Диплом тринадцятого МКФ у Тегерані, Іран, 1995); «Прощавай, кіно» (1996, реж. І. Гольдштейн, Срібний приз сьомого МКФ у Марселі, Франція, 1996); «Камінний хрест. Гріх» (2000, реж. О. Санін, Срібна медаль Люм'єрів, Москва, 2000); «Старі люди» (2001, режисери В. Васянович, М. Васянович, Срібний приз «Золотий витязь» на МКФ, 2001); «Гамлет з хеппі-ендом» (2003, реж. О. Коваль, Золота медаль МКФ — меморіала пам'яті О. Ханжонкова, Москва, 2003, Гран-прі фестивалю «Червона Калина», 2004) та ін.
Нині студія «Укркінохроніка» спеціалізується на виготовленні документальних, рекламних, техніко-пропагандистських, навчальних, видових та постановочних кінофільмів.
На території студії в кількох корпусах з 1997 розміщується факультет кінематографії і телебачення Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. I. Карпенка - Карого (корпус діафільмів, цех обробки плівки, електроцех і мультиплікаційний цех) та Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України (автотранспортний цех та центральний склад).