Шевченка бульв

ШЕВЧЕНКА ТАРАСА БУЛЬВАР, 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Є однією з головних композиційних осей у планувальній структурі центру міста та магістральною вулицею загальноміського значення, яка з'єднує пл. Бессарабську з пл. Перемоги та переходить у просп. Перемоги і Брест-Литовське шосе, що пов'язує місто з західними областями України. Вперше згадується 1830 як Бульварне шосе. Прокладений 1840 відповідно до генерального плану Києва 1837. У 1850—69 - вул. Бульварна. Одночасно вживалася назва бульв. Університетський — від спорудженого в 1840-х рр. у прилеглому кварталі на вул. Володимирській головного корпусу Університету св. Володимира. З 1869 — бульв. Бібіковський - на честь Київського генерал-губернатора в 1837—52 Д. Бібікова. З 1919 має сучасну назву. 1985 частину бульвару між пл. Перемоги та Повітрофлотським шляхопроводом приєднано до просп. Перемоги.

До бульвару прилучаються вулиці Хрещатик, Червоноармійська, Леонтовича, І. Франка, Пирогова, М. Коцюбинського, Комінтерну, Саксаганського, Дмитрівська, пров. Бєлінського, Парк ім. Т. Шевченка, Ботанічний сад ім. О. Фоміна, бульвар перетинають вулиці Пушкінська, Терещенківська, Володимирська.

Рельєф місцевості, по якій прокладено бульвар, зумовив його поділ на ділянки, що різняться за крутизною схилу та загальною композицією забудови. Перша - від пл. Бессарабської до вул. Володимирської — круто піднімається вгору та здебільшого забудована п'яти-, семиповерховими спорудами. На цій ділянці майже повністю збереглася забудова кін. 19 — поч. 20 ст. Друга — майже пласка — від вул. Володимирської до вул. І. Франка — має середню поверховість у три—чотири поверхи. На цій ділянці забудову складають дореволюційні будівлі та окремі споруди радянського періоду. Третя ділянка від вул. І. Франка до пл. Перемоги, прокладена на пологому схилі, мала середню поверховість у три поверхи, тепер — у п'ять поверхів за рахунок будівель, споруджених останнім часом. Формування сучасної забудови вулиці розпочато зі спорудження навпроти Парку ім. Т. Шевченка будівлі Першої чоловічої гімназії у формах російського класицизму (№ 14). Трохи пізніше у формах пізнього класицизму споруджено будівлю Другої гімназії (№ 18).

1871 на пл. Галицькій (тепер пл. Перемоги) зведено церкву з металевих конструкцій (не збереглась). 1881 проїжджу частину замощено бутовим каменем. Її розділяв пішохідний бульвар з двома рядами насаджень. Перші дерева — липи та каштани — висаджено 1842, але через погане приживлення їх невдовзі замінено на пірамідальні тополі. Реконструкцію зелених насаджень проводили регулярно впродовж усього часу існування бульвару, останню — 1984 - 86, коли встановили монументальну чавунну огорожу, а на ділянці від вул. Комінтерну до пл. Перемоги частину тополь замінено на каштани. Бульв. Т. Шевченка, що був головною композиційною віссю генерального плану Києва 1837, визначив усю координатну мережу вулиць, яку проклали згодом. Його забудову, що складається з різностильових будівель, вирізняє містобудівна цілісність та композиційна єдність, які ставлять його у ряд кращих зразків містобудівного мистецтва в Україні. В останні роки триває реконструкція вулиці. На місцях знесених старих будівель зводять нові споруди, пропорції яких не порушують цілісність забудови вулиці, за винятком висотної будівлі готелю «Експрес» у місці прилучення вул. Комінтерну. Фрагмент вулиці від цієї споруди включено в архітектурно-просторову композицію забудови пл. Перемоги. Осьову композицію вулиці підкреслюють твори монументальною мистецтва — пам'ятник В. Леніну (1946; див. ст. 382) на початку бульвару та пам'ятник М. Щорсу (1954; див. ст. 418) на його прилученні до вул. Комінтерну. Останній встановлено на місці демонтованого 1918 пам'ятника підприємцю і доброчиннику — графу О. Бобринському.

Пам'ятки архітектури: житлові будинки № 1 (арх. В. Ніколаєв, історизм), № 5 (модерн), № 7/29 (архітектори О. Кривошеєв, А. Мінкус, В. Ніколаєв, Ф. Троуп'янський, модерн), № 12 (історизм), № 19/2 (історизм), № 23 (модерн), № 27 (інж. А. Тілло, класицизм), № 31 (неоготика), № 48 (історизм), № 56—56-а (конструктивізм), № 58 (арх. О. Смик, пізній конструктивізм); садиби № 3 (архітектори А.-Ф. Краусс, С. Рикачов, історизм); № 4 (архітектори Й. Зекцер, М. Клуг, О. Шіле, історизм), № 34 (арх. В. Краузе, історизм), № 36 (архітектори П. Воронцов, В. Ніколаєв, історизм), будівлі Першої чоловічої гімназії — № 14 (арх. О. Беретті, класицизм), Другої чоловічої гімназії — № 18 (арх. П. Шлейфер, пізній класицизм), Комерційного інституту № 22—24 (архітектори О. Кобелєв, В. Обремський, історизм). На бульварі розташований кафедральний Володимирський собор (1862—96) — унікальна пам'ятка архітектури, монументального і декоративно-ужиткового мистецтва (№ 20; див. ст. 74).

Пам'ятки історії: в № 2 проживали відомі діячі культури: актори О. Ануров, П. Куманченко, М. Покотило, О. Таршин, співаки А. Кікоть, В. Тимохін, В. Третяк, М. Фокін, диригент К. Симеонов; заслужений тренер СРСР Мішаков; в № 3 містилися правління профспілки київських кравців «Голка» (1912—14), Російське генеральне консульство і Російська мирна делегація (1918), в яких працювали відомі політичні діячі; в № 4 жили — письменник І. Бабель, лікар Л. Горецький, художник М. Івасюк, родина Богрових, містились Український геологічний комітет і Український науково-дослідний геологічний інститут ВУАН, в яких працював учений В. Різниченко; в № 5 містилися найбільша в Києві будівельно-підрядна контора Л. Гінзбурга, 1918 - редакція і головне бюро ілюстрованого українського часопису «Око»; в № 7/29 (готель «Паласт») підписав зречення гетьман П. Скоропадський, містилися підрозділи Народного комісаріату освіти УСРР, проживали відомі діячі науки і культури, державні діячі; в № 8/26 були у кін. 19 — на поч. 20 ст. конторські приміщення маєтків родини Терещенків, 1917—18 — Український генеральний військовий штаб, начальниками якого були Б. Бобровський і О. Сливинський, 1941 — відділ культури і мистецтва Міської управи Києва, очолюваний скульптором І. Кавалерідзе; в № 10 проживав економіст-аграрник Л. Клецький; в № 12 — П. Демидов князь Сан-Донато, Н. Терещенко, містилися генеральне секретарство праці УЦР, Міністерства праці УНР та Української Держави, які очолювали М. Порш, М. Славинський; в № 23 містилася Жіноча гімназія М. Клуссінш, в якій працювали В. Адріанова-Перетц, Д. Щербаківський, церковний діяч С. Петруневич; в № 27 містилося Київське виправне арештантське відділення, 1918 друкувалися перші українські гроші; в № 31 містилося правління Київського політехнічного товариства інженерів і агрономів, проживали Я. Маркович, Є. Трегубов, в якого зупинявся І. Франко; в № 34 проживали І.Терещенко, М. Терещенко, містилися генеральне секретарство шляхів сполучення УЦР, Міністерства шляхів сполучення УНР і Української Держави, було обрано Директорію УНР; в № 36 проживали професори Університету св. Володимира — історик М. Довнар- Запольський; лікар, учений М. Оболонський, мовознавець Т. Флоринський; в № 46 — учений-хімік, художник, член УЦР П. Холодний; № 60 — будинок Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, в якому працювали відомі вчені.

Визначними пам'ятками історії є споруди Першої (№ 14) і Другої (№ 18) чоловічих гімназій, в яких навчалися, працювали в навчальних закладах та установах, розміщених у них у різний час, видатні діячі української історії.

№ 22—24 — народився митець М. Волошин, містилися Комерційний інститут, пізніше — Київський юридичний інститут, Київський інститут народного господарства, Київський інженерно-будівельний інститут, Музично-театральна академія, в яких працювали і навчалися відомі діячі науки, освіти, культури, громадсько-політичного і державного життя, відбулися установчі збори Української партії соціалістів-революціонерів, містився Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. У розташованих на бульварі медичних корпусах Університету св. Володимира (№ 13—17) працювали відомі лікарі та вчені.

Не збереглися будинки: попередній будинок в садибі № 5, в якому у кін. 1900

на поч. 1901 у конторі Д. Гінзбурга працював бухгалтером і проживав політичний, радянський державний і партійний діяч, дипломат М. Дитвинов, який прибув до Києва як агент «Искры», проводив тут нелегальні зустрічі з членами Київського комітету РСДРП; будинок № 10 займало 1917—18 генеральне секретарство праці УЦР, за Української Держави — Міністерство землеробства; в № 26/4 проживав архітектор О. Беретті; в № 38 жив на поч. 20 ст. правознавець, професор Університету св. Володимира М. Владимирський-Буданов; в № 50 мешкав 1904— 07 учений в галузі сільськогосподарського машинобудування, професор Київського політехнічного інституту К. Шиндлер; в № 54 у 1910-х рр. містилося Комерційне училище Першого товариства викладачів, директором якого був художник, учений, активний діяч Української революції П. Холодний, викладав математик О. Астряб; у садибі № 24/2 у двоповерховому будинку, зведеному у формах пізнього класицизму, на першому поверсі проживав у 1881—95 арх. О. Беретті; в № 38 у 1878 - 98 жив письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч О. Кониський; в № 45 — народні артисти УРСР: артист балету М. Апухтін, співачка Л. Лобанова, співак К. Огнєвой, драматичний актор, народний артист СРСР А. Гашинський; в № 62 у 1900-х рр. — геолог П. Тутковський [2002].