Толстого

Толстого Льва вулиця, 19-20 ст. (архіт., іст., містобуд.) Пролягає від пл. Л. Толстого до залізничного шляхопроводу. До неї прилучаються вулиці Червоноармійська, Пушкінська, Горького, Терещенківська, парк ім. Т. Шевченка, вулиці Володимирська, Тарасівська, Ботанічний сад ім. акад. О. Фоміна, вулиці Паньківська, Микільсько-Ботанічна, Вєтрова, Саксаганського, Жилянська і Гайдара. У планувальній містобудівній структурі Києва продовженням вул. Л. Толстого є вул. Урицького. Початковий відтинок ламаної вуличної траси має досить значний підйом (від пл. Л. Толстого), середня частина відносно полога (район вул. Володимирської), кінцевий відтинок — крутий узвіз до перетину з вул. Вєтрова. Виникнення вулиці тісно пов'язане з містобудівними заходами, що проводились у Києві з 2-ї третини 19 ст. Будівництво нової Печерської фортеці (проект затверджено 25 березня 1830) і найбільшої у той час громадської будівлі — Університету св. Володимира — викликали необхідність складання низки документів, які визначили архітектурно-планувальний розвиток міста на наступні роки. Нова еспланада фортеці охопила досить щільно забудовані житлові квартали Печерська, мешканців яких було переселено до Старого Києва, а також до новоутвореного району — «Новоє Строєніє», або Либідську частину міста. Відповідно до плану Києва 1837 у складі новоутвореного району було прокладено вулицю, яка після спрямування 1846 у бік історичної місцевості Шулявка одержала назву Шулявська. 1891 вулицю перейменовано на Караваєвську на честь Караваєва Володимира Опанасовича (1811-92) — одного з організаторів і першого декана медичного факультету (1843-47), завідувача кафедри факультетської хірургічної клініки (1844-82) Університету св. Володимира, засновника хірургічної школи, почесного громадянина м. Києва з нагоди вшанування 50-річчя його наукової та педагогічної діяльності. З 1850-х рр. йому належала ділянка № 15 на цій вулиці (первісна забудова не збереглася). 1920 київські прихильники толстовства, згуртовані у «Товариство істинної свободи в пам'ять Л. М. Толстого», домоглися перейменування вул. Караваєвської на вул. Толстовську. З 1926 — вул. Толстого. 1939 пл. Караваєвську також названо ім'ям письменника, з 1944 — вулиця і площа мають назву — Л. Толстого.

Толстой Лев Миколайович (1828—1910) — письменник, автор широко відомих романів «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Воскресіння». Приїздив у Київ один раз, перебуваючи в місті 14-16 червня 1879. Відвідав Києво-Печерську лавру, Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир, Київську духовну академію тощо. Київські враження знайшли відображення у ряді творів письменника. В будинку № 9 на цій вулиці проживала молодша сестра його дружини Т. Кузьминська, де не раз гостювала С. Толстая.

Розбивку садибних ділянок вздовж вулиці розпочато в 1850-х рр. Забудова садиб була розрідженою, переважно дерев'яною, в оточенні саду і зелених насаджень. 1861 вулицю віднесено до другого розряду, у 1870-х рр. Міська управа проводила розпланувальні заходи з метою усунення нерівностей рельєфу, що утруднювали забудову. Зокрема, великі за обсягом земельні роботи дали можливість зменшити підтоплення садиб, наближених до р. Либідь. В останній третині 19 ст. дерев'яну розріджену забудову почали замінювати на цегляну, розташовану щільно на червоних лініях вулиці. 1891 вулицю підключено до мережі каналізаційних колекторів. Найдавнішими спорудами у стилі класицизму, які характеризують забудову серед. 19 ст. є будинок ректорату університету на розі вул. Володимирської (№ 13/64) і Метеорологічна обсерваторія університету (№ 14), запроектовані арх. О. Беретті. Нині в історичній забудові вулиці переважають багатоповерхові прибуткові житлові будинки кін. 19 - поч. 20 ст., доповнені кількома багатоквартирними житловими будинками 1930-х рр. — яскравими зразками довоєнної забудови вулиці. Сучасний етап представлено великою спорудою фірми «Київ-Донбас» та «Укргазбанку» (1996, арх. В. Жежерін) на розі вул. Пушкінської. Кожний будинок, розташований на перетині вулиць, має підкреслене архітектурно-просторове рішення наріжних частин. Особливої індивідуальності вулиці надають старовинні зелені масиви парку ім. Т. Шевченка і Ботанічного саду ім. акад. О. Фоміна, які займають великі фронти впродовж її парного боку. Пам'ятки архітектури: житлові будинки № 1 (1898, історизм, арх. М. Казанський), № 7/2 (кін. 19 - поч. 20 ст., історизм, арх. П. Бойцов), № 8 ( 1879-87, історизм, арх. П. Спарро), № 9 (1848-49, первісний об'єм — класицизм, добудова, 1882-83; — історизм, арх. В. Ніколаєв), № 13 (серед. 1890-х рр., 1938, цегляний стиль), комплекс житлових будинків працівників Народного комісаріату освіти УСРР № 15 (1934-37, перехідний стиль від конструктивізму до неокласики, арх. Л. Киселевич), № 16 (серед. 1930-х рр., конструктивізм), садиба № 17, 17-б (1894-95, 1938-39, історизм, арх. А.-Ф. Краусс); № 19/1 (1905-06, історизм, арх. І. Агуров), № 23/1 (1894-95, 1909, історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 25/2 — 25/18 (1934-35, пізній конструктивізм), № 41 (кін. 1890-х рр., історизм), № 43 (1906, історизм, арх. М. Гарденій).

Вулиця є визначною пам'яткою історії. В будинку № 5 містилися редакції газет «Киевлянин», «Боротьба», «Борьба», «Трудове життя», в яких працювали відомі історичні діячі; тут діяла група сприяння газеті «Искра», проживали композитор Г. Верьовка, арх. П. Костирко, хоровий диригент О. Сорока. 1941 перебували журналіст І. Рогач, політичний діяч і поетеса О. Теліга. В садибі № 7/2 проживали її власник О. Терещенко — підприємець і доброчинець, відомі діячі доби Української революції Ю. Гаєвський і П. Христюк, головний начальник і командувач військ Київської області Збройних сил Півдня України А. Драгомиров; у жовтні 1941 - лютому 1942 — подружжя Теліг; у радянський час містився Київський рентгенівський інститут, в якому працювали відомі вчені. В будинку № 9 проживали родини Кузьминських, Толлі, містилася перша дипломатична місія Грузинської Республіки в Україні; в № 13 проживали геолог, акад. АН УРСР В. Бондарчук, зоолог, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН О. Коротньов, хімік, чл.-кор. АН УРСР С. Реформатський, педіатр В. Чернов; в № 15 — педагог і літературознавець, акад. АПН СРСР і АПН України О. Мазуркевич, поет, археолог, провідник ОУН О. Ольжич, геолог-геофізик, акад. АН УРСР А. Чекунов; зупинявся письменнник У. Самчук; в № 17 — професори Київського університету: історик М. Бубнов, математик М. Ващенко-Захарченко, геолог П. Венюков; в № 19/1 — хірург, акад. ВУАН М. Волкович, ботанік, акад. АН УРСР Д. Зеров; в № 22 — музикознавець, органіст і педагог А. Котляревський, драматург, перекладач Я. Майстренко, театральний художник Ф. Нірод; в № 23/1 — композитор і педагог М. Дремлюга, фізик, метеоролог, акад. ВУАН Й. Косоногов, педагог, громадсько-політичний і державний діяч В. Науменко, історик-правник, архівіст, громадсько-політичний діяч В. Новицький; в № 25/2-25/18 — письменник-гуморист, публіцист і журналіст Ф. Маківчук, художник А.-К. Следзевський; в № 27/35 — арх. і худ. Ю. Химич; в № 43 — літературознавець і громадсько-політичний діяч І. Стешенко.

В № 12 і 14 — хімічних корпусах і метеорологічній станції університету працювали відомі вчені і педагоги.

Частину пам'яток історії втрачено. В № 18 проживав у 1900-х рр. лікар-гістолог, професор університету Ф. Ломинський; в № 24 — у 1900-х рр. філософ, громадсько-політичний діяч В. Зеньківський; в № 35 — у 1910-х рр. хірург, проф. університету О. Павловський, 1917-18 генеральний секретар пошт і телеграфу УНР О. Зарубін; в № 39 — в 1890-х рр. письменник, режисер М. Старицький. В одному з будинків садиби № 23/1, що належала філософу, проф. Університету св. Володимира О. Новицькому, відбувалися збори Київської Старої громади, членом якої був син домовласника І. Новицький, тут бували В. Антонович, М. Лисенко, М. Старицький та інші відомі історичні діячі; жив художник М. Ге.

В цілому вул. Л. Толстого є характерним для центральних частин Києва зразком вулиці — комплексної пам'ятки історії та культури [1737].