Вигуровщина

ВИГУРІВЩИНА — історична місце­вість, поселення, житловий масив на київському лівобережжі, між Воскресенською слобідкою (з півдня) і с. Троєщина (з півночі), на території, що нині обмежена вулицями масиву — просп. Генерала Ватутіна, вулицями О. де Бальзака, Каштановою, просп. Маяковського. Історія місцевостей Вигурівщина—Троєщина налічує кілька тисячоліть. Поблизу сіл виявлено посе­лення доби неоліту, трипільської куль­тури, епохи бронзи (4—2 тис. до н. е.). За часів середньовіччя Київ був містом-фортецею, тому в системі оборонних споруд велику роль відігравали укріп­лені навколишні містечка: Вишгород, Білгород, Трипілля, Вигурівщина, що розташовувалася на північ від Воскресенської слобідки, біля р. Чорторий. Село Вигурівщина має давнє поход­ження, називалося Милославичі (Милославці, Мирославське, Мирославичі). Згадка про «село Мирославське» є в іпатіївському літопису під 1151 (що містилося на лівому березі Дніпра, на­впроти Києва), аналогічні літописні згадки — під 1300 («Асе грады Киев­ские: ... Вышгород, Мирославиц») і 1396 («Князь Скиргайло так поехал за Днепр к Милославичем и тамо разболися.»). Милославичі згадуються та­кож 1503 у грамоті великого князя Олександра київському воєводі, в опи­су Київського замка 1545 і 1552 («Село Замкове, на Днепре. Милославцы»). Думки про те, що Милославичі — це пізніша Вигурівщина, тобто, що це од­не село, дотримується низка істориків - Є. Голованський, В. Гошкевич, М. Грушевський, П. Клепатський, М. Новицький та ін. Назва села похо­дить від прізвища «Вигура», яке мало багато осіб. Три з них мають відношен­ня до Києва: Ян Вигура (1572), Стані­слав Вигура — городничий і ключник київський (1607—31) і Симон Вигура — городничий київський (1632—47). Існує кілька версій, від кого з них утворила­ся назва села. Найбільш вірогідна версія автора «Опису Києва» М. Закревського, який писав, що «служеб­ник» київського воєводи, князя К. Ост­розького Ян Вигура (чи Векгура) 12 грудня 1572 передав Свято-Михай­лівському Золотоверхому монастиреві грамоту князя на володіння землями на лівому березі Дніпра, а Вигурівщину подаровано монастиреві Вигурою. Історик Є. Голованський також стверджує, що с. Вигурівщина в давнину називало­ся Милославщиною, перейменоване в ст. за ім'ям колишнього власника Івана (Яна — М. Р.) Вигури — службов­ця при воєводі К. Острозькому і похо­ваного в Свято-Михайлівському монас­тирі. Власник заповідав обителі св. Ми­хайла село, заселене козаками. Це під­тверджується «Описом села Вигурівщини 1780 року», в якому йдеться про «...вільне містечко під назвою Милославськ, в якому жили сотні київської козаки і міщани., перейменоване у Вигурівщину Яном Вигурою, але в яко­му році, невідомо». Від Вигури з часів польської держави й пішла його назва. В іншому документі стверджується, що Вигурівщина подарована монастирю 1613, тобто тоді, коли київським город­ничим був Станіслав Вигура (1607—31). Існує версія, що назва походить від київського городничого Симона Вигури (1632—47). Зустрічається також думка, що власником Вигурівщини був якийсь «козак Вигура», і саме він передав село Свято-Михайлівському монастиреві. Таким чином, серед дослідників існу­ють різні точки зору і розбіжності, які й досі не усунені. Під час національно-визвольної війни 17 ст. жителі Києва та навколишніх сіл відмовлялися визнава­ти феодальні привілеї нових панів. Жи­телі Вигурівщини, зокрема, захопили монастирські землі і самоправно користувалися ними. Тому гетьман Б. Хмельницький 1654 видав універса­ли про передачу Вигурівщини Свято-Михайлівському Золотоверхому монас­тиреві, у власності якого вона перебу­вала до секуляризації церковно-монас­тирських земель в Україні 1786. У 1708 в селі споруджено церкву св. Георгія Переможця. 1766 тут налічувалося дворів — 42, населення — 409 чоловік; 1859 — 83 і 623; 1897 — 274 і 1498; 1917 - 391 і 2210; 1931 — 585 і 2732; 1939 — 609 і 2607. Адміністративно Вигурівщи­на входила до 1471 до складу Київсько­го князівства, потім — до Київського воєводства Великого князівства Ли­товського та Речі Посполитої; після 1654 — до складу Київської, з 1736 — Гоголівської сотень Київського полку, з 1782 — до Київського намісництва; 1802—1902 — до Броварської, 1903—23 – до Микільсько-Слобідської волостей Остерського пов. Чернігівської губ.; 1923—27 — до Броварського, 1927—30 - Київського р-нів Київського округу; 1930—37 — до Київської приміської смуги; 1937—58 — Броварського р-ну Київської обл. У травні 1958 Вигурів­щину й Троєщину об'єднано в один на­селений пункт під назвою Троєщина. З 1980-х рр. територія північного лівобе­режжя, куди входили обидва села, за­будовується як єдиний масив, Вигу­рівщину знесено. Центральна магі­страль на цій території — просп. Маяковського, про давню місцевість нага­дують бульв. Вигурівський, назва за­лізничної зупинки і масиву Вигурівщи­на—Троєщина.

Городище, Селище

Вигурівщина — Троєщина, на північному березі оз. Гнилуша