Бібліотека (тепер Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАН України) 1914 - 17, 1929 - 30

Володимирська, 62

Є складовою частиною містобудівного комплексу Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Закладини будинку за проектом арх. В. Осьмака відбулися 24 квітня 1914 для бібліотеки Університету св. Володимира. 1915 будівництво закінчено начорно, завершене 1929-30 під керівництвом автора за участю арх. П. Альошина.

Бібліотека була однією з найкращих бібліотечних споруд за радянських часів: тут було влаштовано вогнетривке залізобетонне книгосховище. Під час вибуху головного корпусу 1943 споруда зазнала значних пошкоджень: повністю зруйновано інженерні мережі, скляний ліхтар над читальною залою, вибито шибки, пошкоджено внутрішні приміщення тощо. До 1945 під наглядом П. Альошина здійснено відбудову. 1964 в бібліотеці сталася пожежа, яка частково знищила унікальні колекції та раритетні видання. Після цієї події 1967 зведено нове семиповерхове з підвалом книгосховище у вигляді маловиразного призматичного об'єму, що прилягає із заходу до тилу первісної споруди.

Первісне ядро будівлі чотириповерхове з підвалами, цегляне, чоловий фасад тинькований і пофарбований у жовтий та білий кольори, з боків має відкрите цегляне мурування. Облицювання цоколя і ґанка головного входу з обобічними одномаршовими сходами виконано з сірого бучардованого граніту. Перекриття залізобетонні, стелі окремих парадних приміщень спираються на високі падуги, що імітують склепіння. У плані Т-подібне з розташованим в глибині квадратним внутрішнім двориком, в'їзд на який — на південному фасаді. Внутрішнє розпланування анфіладно-коридорне, входи — у центрі чолового фасаду й у тильних ризалітах із двомаршовими сходами на південному і північному фасадах. Дах багатосхилий, бляшаний, з ліхтарем верхнього світла над центральною читальною залою. Вирішений у формах неокласицизму з використанням архітектурних прийомів і деталей, властивих головному корпусу. Симетрія загальної композиції — дощане рустування першого поверху, масивний вінцевий карниз з мутулами, пояс аркових вікон на третьому поверсі та оздоблення декоративними балюстрадами у вигляді колонок.

Чоловий фасад має симетричну тридільну композицію з виступною центральною частиною, завершеною гладеньким трикутним аттиком поміж широких стовпців. Третій поверх оформлено чотирма великими тричвертєвими колонами модифікованого доричного ордера, що відповідають місцезнаходженню великої двосвітної читальної зали. Піднесений на висоту ґанка портал головного входу прикрашено рамковою лиштвою під прямим сандриком, який підтримують волютоподібні кронштейни. Над сандриком вкомпоновано горизонтальне рельєфне панно з лев'ячим маскароном, лікторськими в'язками та закрутками.

Головний вестибюль замикають розпашні п'ятимаршові сходи зі штучного каменю, прикрашені знизу парою бронзових фігурних світильників, вгорі вазонами з природного каменю, декорованого бронзовими деталями. Обабіч вестибюля на другому поверсі встановлено по три колони доричного ордера, що відділяють коридори. Пласка стеля обрамлена карнизом з двома смужками ліпленого орнаменту, підлога — з метласької плитки.

В глибині до внутрішнього дворика по осі вестибюля прилягає добре освітлений хол з тримаршовими парадними сходами, що з'єднують другий і третій поверхи. Початок бічних маршів на проміжному майданчику означено вишуканими бронзовими скульптурами. Простір холу, оточений з трьох боків колонадою доричного ордера, перекриває стеля у вигляді замкненого склепіння з люнетами.

На третьому поверсі привертає увагу оформлення центральної читальної зали. Парними торцевими колонами її простір поділяється на три частини: велику п'ятивіконну двосвітну та одновіконні бічні. Світловий плафон середньої частин підтримують високі падуги, розкреслені по осі пристінних лопаток кесонованими піварками. Периметр зали оперезують карниз з іониками та широка декоративна смуга, прикрашена на торцях ліпленими панно на античну тематику, на поздовжніх площинах — орнаментальними вставками з волютоподібних пагонів та лаврових вінків навколо п'ятираменних зірок посередині. Входи до зали оформлені порталами з вінцевими прямолінійними сандриками, що спираються на прикрашені акантом вертикальні кронштейни.

Споруда — важливий містобудівний акцент вул. Володимирської, складова архітектурного комплексу університету.

1930 будинок було передано Всенародній бібліотеці України при ВУАН. Її створення почалося згідно з Законом «Про утворення фонду Національної бібліотеки Української Держави» від 2 серпня 1918 за підписом гетьмана П. Скоропадського. Тимчасовий комітет для заснування бібліотеки очолював перший президент УАН В. Вернадський. Не маючи власного приміщення, ВБУ містилася за різними адресами в Києві, зокрема в Педагогічному музеї, Колегії П. Ґалаґана та ін. Основні книгосховища, відділи та читальні зали — в будинку Першої Київської гімназії (нині один з корпусів університету, бульв. Т. Шевченка, 14). До 1934 завершено переїзд бібліотеки до цього приміщення.

За час існування бібліотека не раз змінювала назви: 1919—20 — Всенародна (Національна) бібліотека України при УАН у м. Києві; 1920—34 - Всенародна бібліотека України при УАН (ВУАН) у м. Києві; 1934—36 — Державна бібліотека ВУАН; 1936—48 — Бібліотека АН УРСР; 1948—65 — Державна публічна бібліотека УРСР; 1965— 96 — Центральна наукова бібліотека АН УРСР (з 1991 — АН України), Національна бібліотека України (з 1996). З 1988 носить ім'я В. Вернадського.

Під час тимчасової окупації Києва німецькими військами бібліотека працювала в м. Уфа (тепер Республіка Башкортостан, РФ), куди було вивезено найціннішу частину її фондів. Відновила свою діяльність 15 листопада 1943, відразу після визволення міста, відкриттям невеликої читальної зали на 25 місць. Повноцінне функціонування закладу було відновлено після повернення з евакуації її основних фондів у травні 1944 й закінчення капітального ремонту будинку. 1992 бібліотека переїхала до спеціально спорудженого для неї будинку на просп. 40-річчя Жовтня, 3. У цьому приміщенні залишилися окремі її підрозділи та відділи. Тепер тут розміщуються Інститут української книги НБУ, до складу якого входять — Інститут рукопису, Інститут архівознавства, Інститут біографічних досліджень, Центр реставрації та консервації, а також низка відділів НБУ: газетний, стародруків та рідкісних видань, бібліотечних зібрань та історичних колекцій, образотворчого мистецтва, формування музичного фонду, зарубіжної україніки.

Відділ стародруків та рідкісних видань зберігає найбільшу в Україні колекцію кириличних видань 16—19 ст., зокрема перші видання слов'янського книгодрукування (Ш. Фіоля, Ф. Скорини, І. Федорова та ін.); колекції інкунабул та палеотипів, видань провідних західноєвропейських видавничих фірм 15— 17 ст. У фондах Інституту рукопису зберігається понад 400 колекцій документів від найдавніших часів до сьогодення (серед них — «Київські глаголичні листки» 10 ст., «Пересопницьке євангеліє» 1556—61, універсали гетьманів України тощо), особисті фонди багатьох відомих діячів науки й культури України, документальні матеріали ВУАН та її інститутів і т. ін. Відділ газетних фондів включає бл. 175 тис. річних комплектів газет, починаючи з 18 ст. Понад 250 тис. одиниць зберігає відділ образотворчих мистецтв, бл. 220 тис. нотних видань — музичний фонд.

У цьому будинку в бібліотеці працювали відомі вчені.

1930—38 — Геппенер Микола Васильович (1901—71) — літературознавець, палеограф, бібліограф, архівіст, співробітник відділу давньої української літератури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, член редколегії академічного видання творів Т. Шевченка (1938—41).

Працював у бібліотеці з 1927, у зазначені роки — в. о. завідувача відділу рукописів. 1941—43, під час окупації Києва нацистськими військами, знову працював у бібліотеці, 1943 за наказом окупаційної влади супроводжував транспорт архівних і бібліотечних матеріалів з Києва в Чехію, доклав зусиль до повернення їх в Україну.

1930—38 — Дзбанівський Олександр Тихонович (1870—1938) — композитор, музичний критик, педагог, співак; співробітник Наркомосвіти у Харкові, член-секретар Вищого музичного комітету НКО, викладач музичного технікуму і музично-драматичного інституту, інспектор і секретар Об'єднання українських оперних театрів (1921—28), один з фундаторів Харківського театру опери та балету і член його художньої ради (з 1925), член художньої ради Київського театру опери та балету (з 1928). Працював у бібліотеці з 1928, організатор і завідувач музичного відділу. Доклав багатьох зусиль до комплектування фондів відділу, був у відрядженнях у Москві й Ленінграді, внаслідок чого збірку відділу поповнили 45 тис. примірників нот конфіскованих дореволюційних нотних видавництв. Зібрав величезні нотні фонди — бл. 125 тис. одиниць нот, книжок, журналів та ін. (тепер це найбільше в Україні нотосховище, яке налічує понад 200 тис. примірників). Порушував питання про створення республіканської музичної наукової бібліотеки, музичного музею і музею музичних інструментів України. 1930—33 — Іваницький Віктор Федорович (1881 — після 1950) — бібліотекознавець, сходознавець, професор Київської духовної академії (1912—19). Працював у бібліотеці 1921—33, завідувач відділу, заступник і виконувач обов'язків директора (1924—30). У 1933 під час чергової кадрової «чистки» закладу звільнений з посади. Пізніше жив і працював у м. Йошкар-Ола (тепер Республіка Марій Ел, РФ).

1930—34 — Кордт Веніамін Олександрович (1860—1934) — історик, картограф, археограф, бібліограф, випускник Дерптського університету (1888), приват-доцент і завідувач бібліотеки Київського університету (1894—1918). Один із засновників і співробітник Всенародної бібліотеки УАН, засновник і завідувач картографічного сектора бібліотеки (1930—34).

1930—37 — Маслов Сергій Іванович (1880—1957) - літературознавець, бібліограф та бібліотекознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), член багатьох наукових товариств, завідувач кафедри Київського університету (з 1914), ректор Київського археологічного інституту (1921—22), дійсний член науково-дослідної кафедри мовознавства (з 1922) та архіографічної комісії ВУАН (з 1930), завідувач відділу давньої української літератури Інституту літера­тури ім. Т. Шевченка АН УРСР (1939 - 58). Працював у бібліотеці 1926—37 завідувачем відділу стародруків, потім науковим консультантом. Входив до складу утвореної в червні 1941 Президією АН УРСР комісії з евакуації найціннішої частини бібліотечних фо­дів до Уфи, а також активу бібліотеки в 1941—43.

1944 - 48 — Меженко Юрій (Георгій) Олексійович (справж. — Іванов; 1892 – 1968) - бібліограф, книгознавець, літературознавець, художній і театральний критик. Голова Ради бібліотеки (практично — керівник бібліотеки; 1920— 22), директор Головної книжкової палати в Києві (1919—22), директор Українського НДІ книгознавства (1922— 1930),  член біографічної комісії ВУАН (з 1928), завідувач редакції бібліографії Головної редакції Української Радянської Енциклопедії (1960—62).

Під час роботи у цьому будинку вдруге займав посаду директора бібліотеки (1945—48). 1934—45 й 1940—60 жив і працював у Ленінграді.

1934 - 36 — Петровський Микола Неонович (1894—1951) — історик, археограф, чл.-кор. АН УРСР (з 1945); викладач (1924), професор Ніжинського ІНО (1928—33), науковий співробітник (з 1937), директор (1942—47). Звільнений через звинувачення у буржуазному націоналізмі; завідувач відділу археографії Інституту історії АН УРСР (з 1947). У бібліотеці працював науковим співробітником відділу стародруків. Укладав та редагував бібліографію актово-документального матеріалу з історії України у 2-х томах (не опубл.). Звільнений за звинуваченням у контрреволюційній діяльності.

1930—34 — Попов Павло Миколайович (1890—71) — літературознавець, фольклорист-мистецтвознавець, книгознавець, славіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), старший науковий співробітник ВУАН (з 1923), завідувач відділу письма й друку і хранитель Портретної галереї Лаврського музею культів та побуту (1923—30), професор кафедри історії української літератури Київського університету (з 1934), завідувач сектора фольклору Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН УРСР (1944—52).

Під час роботи у цьому будинку — завідувач відділу рукописів (призначений 1929, фактично працював 1930— 34), одночасно — професор Київського художнього інституту (1928—30). У наступні роки підтримував з бібліотекою постійні зв'язки. 1941 — член утвореної Президією АН УРСР комісії, яка очолювала роботу з евакуації найціннішої частини бібліотечних фондів до Уфи. Входив до складу активу бібліотеки під час її функціонування в Києві в 1941 — 43. Передав 1970 в дарунок бібліотеці свою надзвичайно цінну книжкову колекцію (28582 одиниці) й науковий архів (понад 5 тис. документів).

1930—32 — Сагарда Микола Іванович (1870—1943) — історик, бібліограф, приват-доцент Київського університету і          професор Українського державного університету (1919—20), завідувач Полтавської наукової бібліотеки (1920—24), учений секретар бібліографічної комісії ВУАН (з 1927). Працював у бібліотеці з 1924, завідував відділом періодики, співредактор її органу «Журнал бібліотекознавства та бібліографії» (1927—30). Звільнений під час кадрових «чисток» бібліотеки. Репресований 1932.

До 1930 всі ці вчені працювали в будинку бібліотеки й інших закладах на бульв. Т. Шевченка, 14.

Тепер — філія № 1 Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України [1779].

  • Автор: Елла Піскова, Тетяна Трегубова, Лариса Шевченко

Також на цій вулиці