Будинок Київської художньої школи (Національний музей історії України)

Володимирська, 2

Триповерховий, на високому цоколі. В плані – паралелепіпед з бічними крилами, які утворюють перед голов­ним фасадом неглибокий курдонер. З боку тильного фасаду – напівциркульний ризаліт. Будинок споруджено з нового для тих часів матеріалу – ефективних керамічних каменів, між­поверхові перекриття і сходи – з монолітного залізобетону. Для опо­рядження фасадів використано високо­якісне теразитове тинькування. Архі­тектурний вигляд споруди формує шестиколонний портик із гранчастими колонами стилізованого іонічного ор­дера. Пластику головного і бічних фасадів доповнюють пристінні пор­тики того ж ордера. На фризі – сти­лізований рослинний орнамент. Окрасою інтер'єру споруди є парад­ний вестибуль, по обидва боки якого містяться широкі тримаршові сходи. Планування коридорне, з двобічним розташуванням приміщень. У процесі реконструкції на другому поверсі пла­нування залів, що виходять на голов­ний фасад, перероблено на анфіладне.

Являє собою яскравий зразок громад­ської споруди часів звернення радян­ської архітектури до класичної спад­щини.

Попередником музею був Київський музей старожитностей і мистецтв, який було започатковано відкриттям у серпні 1899 археологічної виставки, присвяченої XI Всеросійському архео­логічному з'їзду в Києві. Офіційне відкриття музею відбулося 30 грудня 1940 у спеціально збудованому для нього приміщенні на вул. М. Грушевського, 6 (кол. Олександрівській). Тоді ж йому було надано назву – Київський художньо-промисловий та науковий музей. З 1919 – Перший Державний музей, з 1924 – Всеукраїнський істо­ричний музей ім. Т. Шевченка. 1935 після реорганізації (виділення худож­нього відділу) музей перейменовано на Центральний історичний музей ім. Т. Шевченка і переміщено до Музейного містечка на територію Києво-Печерської лаври.

На поч. Великої Вітчизняної війни най­цінніші його колекції було евакуйо­вано до м. Уфи, повернуто 1945. Значна частина фондів залишалася в окупо­ваному Києві, була переміщена до Педагогічного музею. Після війни музей відновлено під назвою Дер­жавний республіканський історичний музей УРСР. З 1950 – Київський дер­жавний історичний музей, 1965–91 – Державний історичний музей УРСР, з 1991 – сучасна назва.

Музей має філіал – Музей історичних коштовностей України, створений 1963 як спецвідділ музею «Золота скарб­ниця» (розміщений на території На­ціонального заповідника «Києво-Печерська лавра»).

За статусом, кількістю і значенням ко­лекцій музей є провідним в Україні. Тут зберігається понад 600 тис. різно­манітних предметів, які характеризу­ють розвиток матеріальної і духовної культури населення країни з найдав­ніших часів до наших днів. Серед них загальновідомими не лише в Україні, а й поза її межами є збірки мате­ріалів з поселень давньокам'яного віку з Мезина і Пушкарів на Чернігівщині та Кирилівської стоянки в Києві, давньохліборобських племен трипіль­ської культури; група пам'яток схід­них ранніх слов'ян – зарубинецької та черняхівської культур, а також ко­лекції з давньоруських міст, зокрема Києва. В музеї зберігаються великі нумізматичні та етнографічні колекції, тканини та вишивки, керамічні й скля­ні вироби, дерев'яне різьблення, руко­писні документи, стародруки, зброя, металеві вироби. Серед них – най­різноманітніші знаряддя праці та пред­мети побуту, прикраси, твори мисте­цтва, культові речі, що походять з усіх регіонів України. Значну кіль­кість складають матеріали, які висвіт­люють історію держави на сучасному етапі. Найцікавіші колекції представ­лено у 39 залах експозиції музею. Спів­робітниками проводиться велика по­шукова робота. Організовуються за­рубіжні виставки. Музей виконує функції головного науково-методич­ного центру для історичних і крає­знавчих музеїв України.

Із заснуванням та діяльністю музею, формуванням його цінних колекцій пов'язані імена відомих діячів науки та культури, висококваліфікованих музейних фахівців. Серед них – М. Біляшівський, Ф. Ернст, Р. Заклинський, В. Козловська, С. Коршенко, П. Ку­рінний, С. Магура, О. Оглоблин, П. Потоцький, Я. Струхманчук, В. Хвойка, В. Шугаєвський, Д. Щербаківський та ін. У різний час на основі фондо­вого зібрання історичного музею ство­рено окремі музеї – Державний музей українського образотворчого мистец­тва (тепер – Національний художній музей), Державний музей українського народного декоративного мистецтва, Меморіальний комплекс «Національ­ний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 –1945 рр.», «Косий Капо­нір», «Пам'ятник-музей визволителям Києва від німецько-фашистських за­гарбників». Деякі колекції передано Музею історії міста Києва.

  • Автор: Сергій Кілессо, Ніна Ковтанюк, Галина Шовкопляс

Також на цій вулиці