Садиба кін. 1880-х рр., в якій проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного і державного життя

Ярославів Вал, 32-а

 1881 на межі з вулицею споруджено будинок (№ 32-а), про замовника якого донедавна нагадувала монограма з літерами «Л. В.» в ажурному плетиві огорож балконів. 1888 власником великої наріжної садиби став київський купець 2-ї гільдії І. Густман, який того ж року виділив частину ділянки в окреме домоволодіння (№ 32) і продав його дружині диякона Є. Крижановській. Незабаром вона спорудила у дворі двоповерховий флігель з проїздом до дерев'яних служб. На поч. 20 ст. власниками садиби були М. Павлова, з 1909 Є. Макаренко. 1906 флігель надбудовано третім поверхом. У кін. 1990-х рр. садибу реконструйовано: до головного будинку прибудовано один поверх і мансарду, змінено його внутрішнє планування.
Головний будинок, 1881 (№ 32-а). Чотириповерховий з мансардою, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний. Планування двобічне. Перекриття пласкі. Дах вальмовий, покрівля бляшана.
Чоловий десятиосьовий фасад оформлено еклектично. Композиція симетрична. Центральну частину на чотири віконні осі акцентовано простим ритмом вертикальних членувань — фільончастих і пласких лопаток у простінках вікон відповідно другого та третього поверхів. Бічні триосьові частини відокремлено здвоєними фільончастими лопатками двох нижніх і пласкими лопатками верхнього поверхів. Центрально розташований портал завершено щипцем з круглим віконцем над трицентровою аркою, що спирається на бічні фільончасті лопатки. Обабіч отвору входу — вертикальні фільонки. Горизонтальні членування виявлено уступом низенького цоколю, дощаним рустуванням стіни першого поверху, міжповерховим гуртом з орнаментальним поясом, масивним карнизом другого поверху з модульйонами, уступчастим вінцевим карнизом з дентикулами. Віконні прорізи нижніх поверхів оформлено П-подібними вінцевими гуртами, на другому поверсі — підвіконними рушниками. На другому поверсі — балкони.
Флігель, кін. 1880-х рр (№ 32-б). Триповерховий, цегляний, у плані трапецієподібний з центральними ризалітами на протилежних фасадах. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі.
Композиції чолового фасаду асиметрична. Центральну вісь акцентовано ризалітом, завершеним затупленим трикутним щипцем. Аналогічним ризалітом на рівні двох нижніх поверхів виділено крайню бічну вісь праворуч з отвором входу.
У садибі проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного і державного життя.
1910—11 — Барановський Христофор Антонович (1874—1941) — громадсько-політичний і державний діяч, один з лідерів кооперативного руху в Україні; голова управи Українського народного кооперативного банку, член Української Центральної Ради від кооперативних організацій та її виконавчого органу — Комітету УЦР, генеральний секретар фінансів (1917), редактор кооперативної газети «Комашня» (1917—18), директор Українбанку, радник Центрального українського сільськогосподарського кооперативного союзу, Всеукраїнського кооперативного страхового союзу (1919), міністр фінансів УНР (травень 1920 — в уряді В. Прокоповича), емігрував. У роки проживання за цією адресою — директор заснованого ним Союзбанку центральної установи дрібного кредиту в Києві (1907—17).
З 25 липня до 8 серпня 1907 у квартирі № 11 на третьому поверсі флігеля жили після одруження Леся Українка і К. Квітка. Тут мешкав названий батько К. Квітки — О. Карпов. Вінчання відбулося 25 липня у Свято-Вознесенській церкві на Деміївці (тепер просп. 40-річчя Жовтня, 54). Звідси 8 вересня подружжя вирушило у весільну подорож до Криму.
Квітка Климент Васильович (1880—1953) — музикознавець, фольклорист, етнограф; член етнографічної комісії УАН, професор Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (з 1920), організатор і завідувач Кабінету музичної етнографії ВУАН (з 1922), професор Московської консерваторії (з 1933). Зібрав понад 6 тис. народних, переважно українських, пісень, багато записав їх з голосу Лесі Українки та І. Франка.
Леся Українка (справж. — Косач Лариса Петрівна, 1871—1913) — поетеса, драматург, перекладачка, літературний критик, громадська діячка.
1910—15 — Старицька Марія Михайлівна (1865—1930) — актриса, режисер, педагог, заслужена артистка УСРР (з 1926). Дочка письменника, театрального діяча М. Старицького. У зазначений час вела клас української драми (1910), викладала драматичне мистецтво в Музично-драматичній школі М. Лисенка (1912—15), що містилася на цій же вулиці в будинку № 15 (не зберігся). 1912—15 викладала дикцію та декламацію у Фребелівському інституті (сучасна вул. Б. Хмельницького, 51-а). 1913—15 працювала в київському Першому комерційному училищі (сучасна вул. Воровського, 24).
1909—12 — старшина Українського клубу (вул. Володимирська, 42).
1911—14 — Стешенко Іван Матвійович (1873—1918) — педагог, літературознавець, письменник, громадський і політичний діяч; один з організаторів і член Української Центральної Ради, генеральний секретар освіти УНР (1917—18). У роки проживання за цією адресою — викладач Першого комерційного училища (1907—17), Вечірніх вищих жіночих курсів А. Жекуліної. Член Київської Старої громади, Товариства українських поступовців, Української соціал-демократичної робітничої партії. Член Історичного товариства Нестора-літописця, Українського наукового товариства в Києві (з 1908 — секретар, потім заступник голови, редактор його «Записок»), Українського клубу та його наступника — клубу «Родина», редактор журналу «Сяйво» (1913—14).
І. Стешенкові належать оригінальні переклади європейських авторів (Овідія, Ф. Шіллера), літературознавчі дослідження творчості М. Гоголя, І. Котляревського, Лесі Українки, Марка Вовчка, Т. Шевченка та ін., він є автором кількох збірок поезій, багатьох прозових і драматичних творів.
Його дружина О. Старицька, дитяча письменниця, донька відомого українського драматурга, разом з чоловіком брала активну участь в українському культурному і громадсько-політичному русі, була старшиною Українського клубу. 1914 родина Стешенків переїхала в будинок № 28/31 на цій же вулиці.
1955 на фасаді головного будинку встановлено мармурову меморіальну дошку, 1971 замінено на дошку з чорного граніту на честь Лесі Українки (арх. В. Шевченко).
З кін. 1990-х рр. у флігелі — Посольство Італійської Республіки [2083].

 

Також на цій вулиці