Ярославська

ЯРОСЛАВСЬКА ВУЛИЦЯ, 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Пряма, довга вулиця перетинає історичний район Києва — Поділ з південного заходу на північний схід, від тупика під горою Щекавицею до вул. Набережно-Хрещатицької. До вулиці прилучаються пл. Житньоторзька, пров. Ярославський, вулиці Фрунзе, Костянтинівська, Межигірська, Волоська і Почайнинська. Названа в ім'я великого київського князя Ярослава Мудрого, який князював у Києві 1019—54. Вперше згадана під цією назвою 1838. 3 17 ст. відома як вул. Біскупська. Назву «Біскупщина» мала історична місцевість у північній частині Подолу в районі сучасного критого ринку, яка належала католицькому єпископу — біскупу.
Історія формування вулиці пов'язана з історією перепланування Подолу після пожежі 1811. За планом реконструкції, розробленим 1811 арх. А. Меленським, зберігалася система забудови, що склалась історично. У районі вул. Ярославської було намічено чотири великі квартали, близькі до прямокутної форми, в плануванні яких помітні принципи регулярності. Затверджений до виконання план арх. В. Гесте передбачав більш чітке геометричне планування. За ним вулиця набула прямолінійності, по обидва її боки симетрично розмістилося по п'ять чітких прямокутних кварталів. У кін. 19 ст. остаточно впорядковано нумерацію споруд.
В історії забудови вулиці можна виділити три періоди. Перший — 1812— 50-і рр. У цей час вулиця була забудована одно-, двоповерховими цегляними будинками на червоній лінії, всередині садиб розташовувалися одно-, двоповерхові цегляні або дерев'яні споруди господарського призначення. Другий період — 1850—70. У цей час було розібрано практично всі старі будівлі, і вулицю почали забудовувати дво-, триповерховими будинками за проектами відомих архітекторів, зокрема В. Сичугова, П. Спарро, К. Шимана. Третій період — 1870—1910. Тоді на вулиці споруджено три-, чотириповерхові будинки за проектами архітекторів М. Гарденіна, А.-Ф. Краусса, І. Ніколаєва. Вулиця забудовувалася щільно, через брандмауери. У стилі класицизм споруджено житловий будинок № 13-а, у стилі пізній класицизм — № 22/23 (арх. А.-Ф. Геккер). Найбільшу частину пам'яток, що збереглися, складають споруди третього періоду, виконані у формах історизму: № 5/2-а і № 21 (обидва — арх. А.-Ф. Краусс), № 8 (арх. П. Спарро), № 10, № 17/22 і № 19 (усі — арх. І. Ніколаєв), № 26, № 28, № 29 (арх. В. Кривошеєв), № 31 і № 49 (обидва — арх. М. Гарденій), № 35/35, № 40, № 47. Цікавими зразками архітектури післявоєнної забудови Києва є житловий комплекс працівників Дніпровського річкового пароплавства (№ 30, № 32-а, вул. Волоська, 32/33), оздоблений у традиціях українського народного мистецтва ( арх. Д. Криворучко).
У будинку № 5/2-а містилася перша в Києві міська аптека, призначена для обслуговування незаможних мешканців міста; в № 40 — один з притулків Київського товариства денних притулків для дітей робітничого класу, призначений для виховання дітей з єврейських родин. У цій місцевості проживало багато євреїв, кілька молитовних закладів яких містилося в різний час у № 22/23.
Значну частину цінних об'єктів історико-культурної спадщини вулиці втрачено. Однією з найцікавіших споруд була церква Введення в храм Пресвятої Богородиці (зведена 1792) на розі з вул. Почайнинською (зруйнована у 1970-х рр.). Її спорудили на місці церкви св. Власія, що існувала до 1650. Св. Власій вважався покровителем худоби і замінив культ язичницького бога Волоса, требище якого розташовувалося на цьому місці. У кін. 19 ст. на території церковної садиби побудовано ще одну споруду з чудовим іконостасом за проектом арх. В. Ніколаєва (не збереглась). Економічне і торговельне життя цього району в 19 — на поч. 20 ст. репрезентували такі виробничі об'єкти, як годинникова майстерня (містилася в будинку № 3), одна з найбільших в Києві фабрика з виготовлення халви, тахінної олії й ірису (№ 6), парова слюсарна майстерня (№ 58) та ін. [2086].