Золотоворітська
Золотоворітська вулиця 11 - 20 ст. (іст., містобуд.).
Пролягає від вул. Ярославів Вал до перетину Георгіївського пров. з Рейтарською вул. Прокладена згідно з планом 1837 по трасі давнього шляху від західної брами Софійського монастиря до Золотих воріт в межах «міста Ярослава». З кін. 18 ст. до 30-х рр. 19 ст. разом із частиною сучасних вулиць Володимирської (від Софійської пл. до вул. Рейтарської) та Рейтарської складала єдину вулицю під назвою Золотої. Починалася біля Георгіївської церкви, закладеної 1037 в однойменному монастирі князем Ярославом Мудрим та освяченої 1054 на пошанування святого покровителя великого князя Георгія Переможця. На місці занепалої давньоруської церкви 1674 зведено дерев'яну, замінену 1744—52 на цегляну, капітально перебудовану в 2-й пол. 19 ст. у російсько-візантійському стилі. Церкву прикрашали іконостас майстерної роботи 18 ст. з рокайлевим золоченим різьбленням на вишнево-червоному тлі роботи М. Пименова; цінний мармуровий надгробок Костянтина Іпсиланті — господаря Молдови та Валахії, який відіграв значну роль у грецькому визвольному русі й помер у Києві 1816 (пам’ятник відтворено і встановлено на подвір’ї Києво-Печерської лаври); настінний розпис кін. 19 ст. з мотивами українського орнаменту роботи худ. І. Їжакевича. Тридільний однобанний храм із двоярусною дзвіницею над західним притвором розібрано 1935 (фундаменти під сквером біля Георгіївського пров.).
Існуюча забудова вулиці периметральна, різновисока (від 2 до 6 поверхів), різностильова. Найстаріші будівлі 1870-х рр. майже позбавлені архітектурного декору. Це запроектований О. Беретті двоповерховий особняк Я. Тарнавського (№ 2-а, пізніше підвищений до чотирьох поверхів) і схожий за формами двоповерховий будинок № 13/38. Пишними неоренесансними формами фасадів виділяються житлові будинки кін. 19 — поч. 20 ст.: № 3 (нині адміністративний корпус СБУ), № 6 (Товариство «Україна»), крило будинку на вул. Володимирській, 40/2. Ажурними металевими гратами Ьалконів прикрашено неоренесансний фасад кол. прибуткового будинку № 11, в якому два нижніх поверхи використовувалися відомою друкарнею (тепер видавництво «Мистецтво»). Цікавим зразком стилю конструктивізму 1930-х рр. є наріжний житловий будинок № 2/3. Новітню архітектурну течію постмодерну представляє адміністративний будинок № 7.
Камерний простір вулиці замикає павільйон над руїнами Золотих воріт, споруджений 1982 у формах давньоруської архітектури за проектом арх. Є. Лопушинської:
На вулиці проживали й працювали відомі культурно-громадські діячі. У будинку № 4 мешкав краєзнавець, демограф, видавець В. Різниченко; у № 6 — єврейський громадський діяч 1917—18 І.Фрумін. У будинку № 3 містилися приватні жіночі гімназії П.Новицької і В.Жеребцової; 1919— «Театральна академія», в якій викладали літературознавець і мистецтвознавець М. Алексєєв, актори С.-М. Висоцька, В. Сладкопєвцев; співробітничали О.Дейч, Г. Комар, Є. Кузьмін та багато інших діячів. Академію закінчило чимало відомих згодом акторів.
Сучасне історико-культурне функціонування вулиці зумовлено потоком екскурсантів до всесвітньовідомих пам'яток — Золотих воріт і Софії Київської, діяльністю Товариства «Україна» (№6) та одного з найбільших республіканських видавництв «Мистецтво» (№ 11) [518].
|
Золотоворітська
Золотоворітська, 3
Золотоворітська, 4
Золотоворітська, 6
|
