Городище, 6—13 ст. (археол.). На Подолі, на Замковій горі
Дослідили М. Біляшівський у 80-х рр. і В. Хвойка у 90-х рр. 19 ст., археологічний відділ Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка в Києві (1928—29), С. Магура та І. Бондар (1923—33, 1939), Інститут археології АН УРСР та історичний музей (1940), В. Богусевич (1948).
Розміри 210х450 м, займає всю територію гори. Товщина культурного шару 2—4 м. Відкрито залишки двох зрубних споруд, майстерень, де виготовляли кістяні, мідні й бронзові вироби, ювелірні прикраси; стіни замку 14—15 ст. Зібрано фрагменти ліпної та гончарної кераміки (у т. ч. античної), скляні браслети і намисто, кістяні та ювелірні вироби, візантійські монети.
Знайдений матеріал належить до трипільської (3-є тис. до н. е.), катакомбної (1-а пол. 2-го тис. до н. е.), підгірцівської (5—4 ст. до н. е.), зарубинецької (2 ст. до н. е.— 1 ст. н. е.) культур, до часів Київської Русі (9—13 ст.) і пізнього середньовіччя (15—17 ст.). Пам'ятка — один з найперших населених пунктів у межах сучасного міста. Вивчення писемних джерел та археологічних матеріалів кін. 5 — поч. 6 ст. дає підстави стверджувати, що саме в цей час починається історія Києва. За часів Київської Русі тут містився великий торговельно-ремісничий посад. У кін. 14 ст. на горі споруджено дерев'яний замок резиденцію князя, пізніше — воєводи, спалений 1482 ордами кримського хана Менглі-Гірея, бл. 1532—45 перебудований. 1651 замок згорів і більше не відбудовувався.
З 1816 територія Замкової гори використовувалася під цвинтар. Тепер археологічна та ландшафтна заповідна зона. Матеріали обстежень зберігаються в Національному музеї історії України та в Інституті археологи НАН України [418).
