На південному сході межує з Михайлівською горою, на північному сході — зі Старокиївською і Замковою (Флорівською) гора­ми. Паралельні назви фігурують у до­кументах і в літературі про Київ 18 ст. За топографічними ознаками, це одно з підвищень, що залишилось на території сучасного Києва після від­ступу льодовика внаслідок глобального потепління на європейському матери­ку. Льодовик залишав великі шари по­рід. Над Славутою-Дніпром утворився специфічний рельєф — долини, яри зі струмками, узгір'я. Одне з підвищень простяглося з правого боку Славутича й займало територію від сучасної голо­вної вулиці Києва — Хрещатика до Флорівської (Замкової) гори включно. Дощі й талі потоки снігового покрову впливали на неоднорідні верхні шари порід (більш м'які розмивались). Роз­рив між нинішньою Андріївською та Флорівською горами сприяв утворен­ню в північній частині т. зв. Гори (Ста­рого Києва). Нині вони відокремлені, між ними невелике підвищення — Клинець. Назва Зборич гора — найдав­ніша, з'явилася, вірогідно, на зламі но­вої та старої ер, коли на всьому високо­му плато з його окремими горами, за археологічними даними, існувало слов'янське поселення 2 ст. до н. е. — 2 ст. н. е. Воно мало еліпсоподібну фор­му і займало територію від сучасного Хрещатика до Зборич гори включно, як і більшість городищ було оточене земляним валом з брамами. Про це свідчать не тільки недатовані чітко за­лишки матеріальної культури, але й скарби грецьких та римських монет. Назва Борич-града збереглася в усній передачі й залишилася в топонімах Боричів узвіз, Боричів тік. Наступна на­родна назва — Вздихальниця, Узди­хальниця. За переказами, давній під­йом з Подолу до Верхнього міста був настільки крутим, що доводилося «вздихати» від утоми. 1212 за велінням князя Мстислава Романовича Уздихальницю почали називати Здвиженською (Воздвиженською) — від церкви Здвиження Чесного хреста Господньо­го. Відповідно й шлях, що пролягав на захід від гори, став іменуватися Здвиженським (Воздвиженським), Хрестоздвиженським. Андріївська гора первісно була невід'ємною від Замкової гори, але в кін. 14 ст., в процесі побудо­ви на останній замку литовського кня­зя Володимира Ольгердовича та облаш­тування фортифікаційних ровів (по од­ному з них пізніше прокладено більшу частину сучасного Андріївського узво­зу), була відокремлена від неї. Назва закріпилась у 2-й пол. 18 ст. після спорудження на місці розібраного 1724 де­рев'яного Хрестоздвиженського храму церкви в ім'я св. апостола Андрія Пер­возваного (1747—62, арх. Б.-Ф. Растреллі; див. ст. 1). За легендою, саме тут апостол Андрій Первозваний передрік заснування майбутнього міста і встано­вив хрест. Андріївська гора дала назву Андріївському узвозу і вул. Андріїв­ській (до серед. 19 ст. таку ж назву ма­ла початкова ділянка сучасної вул. Володимирської).