Берковець

Щодо походження назви місцевості існує кілька версій, жодну з яких остаточно не підтверджено: 1) від давньослов'янського слова «бірка» — пасовиська для овець (думка історика 19 ст. Л. Похилевича); 2) від того, що тут за часів серед­ньовіччя проживав збирач мита (давнь­оруською — «бир», «біра», «бірюч», «борнич» — судовий пристав, або глашатай; «біра» — дощечка із зарубками для обліку розрахунків; «бір» — форте­ця); 3) від індоєвропейського «бер» — рід, плем'я, а також — приносити, не­сти. Вперше місцевість згадана 1240 під назвою Берков, коли грамотою князя Романа Галицького вона передавалась у володіння Києво-Печерській лаврі. У 16 ст. частина Берковця належала До­мініканському монастирю, що розта­шовувався на Подолі в Києві. 1636 на Берковці згадується лише од­не оподатковуване подвір'я («дим») і млин. 1666 київський полковник В. Дво­рецький передав старі дерева із бджо­линими дуплами, що росли на Бирківській землі, в оренду подільським міщанам, а Бирківський бір — у во­лодіння київському Братському Богоявленському монастирю. 1731 універ­салом гетьмана Д. Апостола підтверд­жене право Київського магістрату на володіння Берківцями. 1900 на хуторі Берковець налічувався лише один двір і чотири жителі. На поч. 20 ст. місцевість входила до Білогородської волості Київського пов. Київської губ. У складі Києва — з 1923. Тепер тут роз­ташовані: селище (одноповерхова індивідуальна і багатоповерхова забу­дова), дачний масив, цвинтар, плодокомбінат тощо. Назву Берковець мало с-ще Коцюбинське Києво-Святошинського р-ну.