Воскресенська слобідка
1577 зять Є. Дашкевича Є. Ружинський, 1645 та в 1650-х рр. польські королі Владислав IV та Ян-Казимир, 1718 — гетьман України І. Скоропадський підтверджували володіння слобідкою цим храмом. 1719 київський губернатор П. Голіцин відібрав її у церкви. Під назвою «Губернаторська слобідка» село було перетворено на ранговий маєток київських губернаторів та обер-комендантів Печерської фортеці. Багаторічні численні скарги жителів у Київ та Санкт-Петербург на це свавілля були марними. 1786 під час секуляризації церковних та монастирських земель слобідку було передано до казни. Населення займалося тваринництвом, фурманством, ремісництвом, торгівлею (купували в Польщі дьоготь, а на Дону солену тараню і продавали в Україні), пізніше — лозоплетінням і продажем виробів із лози. 1723 у селі налічувалося 50 дворів; 1766 - 76 дворів, 595 жителів; 1859 — відповідно: 83 і 407; 1917 — 220 і 1157; 1931 - 168 і 1307. Тут діяла церква Воскресіння Христового. 1802—1902 Воскресенська слобідка входила до складу Броварської, 1903—23 — Микільсько-Слобідської волості Остерського пов. Чернігівської губ., 1923—30 - до Броварського р-ну Київської округи, 1930—33 — до Київської приміської смуги. У складі Києва — з 1933. Індивідуальну одноповерхову забудову слобідки майже цілком знесено в 1960— 80-х рр. під час забудови житлових масивів Воскресенського і Райдужного. На Воскресенському житловому масиві існує вул. Воскресенська (з 1968).
