Замкова гора

Спочатку Замкова гора являла собою єдине географічне утворення з Андріївською горою, згодом у процесі прокладання шляху між Верхнім містом і Подолом поступово відокремлена від неї (див. ст. «Андріївська гора»). Маючи форму природного укріплення (досить круті схили, довколишні яри подібні до фортечних ровів), Замкова гора віддавна слугувала місцем проживання людини, оскільки правила за стратегічний пункт, з якого можливо контролювати чималу територію. Згідно з археологічними дослідженнями, Замкова гора була освоєна людиною ще наприкінці ІІІ тис. до н. е.: тут знайдено залишки поселень трипільської культури, матеріали археологічних культур доби міді – бронзи, виявлено поселення зарубинецької культури (кін. 3 ст. до н. е. – 2 ст. н. е.). За поширеною версією, саме тут розташувалося городище Кия – полянського князя, одного із засновників міста. За іншою версією, на Замковій горі оселився молодший брат Кия Хорив, від якого вона здобула назву Хоривиця (у 19 ст. одна з вулиць, що розпочинаються біля її підніжжя, отримала назву вул. Хорева, з 1982 – вул. Хорива). За альтернативними версіями, Хорив оселився або на Юрковиці, або на Воловій горі (див. ст. «Волова гора», «Копирів кінець»). Археологічними розкопками доведено існування тут городища 6 – 13 ст. (див. ст. 83). У 6 – 8 ст. центр міського життя змістився на більшу за розміром і розлогу Старокиївську гору. Життя на Замковій горі не припинялося до 17 ст. включно (була заселена переважно ремісниками і мала статус посадської території). У кін. 14 ст. зростає її політична вага як осереддя міста. З метою більш ефективного захисту Києва від військ Золотої Орди за доби Великого князівства Литовського удільний київський князь (1362 – 94) Володимир Ольгердович спорудив тут замок із великою кількістю адміністративних, житлових і складських споруд, трьома православними церквами і костьолом. У монетному дворі на території фортеці карбувалася перша українська монета. Замок вперше згадується у літописах 1416 як неприступний для військ правителя Золотої Орди Едигея. Тут була резиденція і наступних київських князів, зокрема сина Володимира Ольгердовича Семена (1440 – 55) та внука Олелька (1455 – 70). Замок був сполучений з Подолом і Щекавицею Воєводською брамою, з Верхнім містом – Драбською (Солдатською) брамою поблизу гори Дитинка (з'єднувалася з нею за допомогою перекидного містка). За охорону Драбської брами відповідали військові, Воєводської – міщани. Після ліквідації 1471 Київського князівства тут була резиденція київських воєвод. Серед них – К.-В. Острозький (1559 – 1608), С. Жолкевський (1608 – 20), А. Кисіль (Киселевич; 1649 – 53). Від прізвища останнього місцевість здобула ще одну назву – Киселівка. У замку бували іноземні посли та мандрівники, зокрема 1474 київський воєвода М. Гаштольд приймав тут венеціанського посла А. Контаріні, 1475 – митрополита Кафи Симона. 1416 і 1482 замок брали в облогу кримські татари, 1482 війська хана Менглі- Гірея захопили його разом з воєводою І. Ходкевичем. У серед. 1530-х рр. відбудований київським городничим І. Служкою. З 1552 в люстрації (описі) Київського замку місцевість, в якій він розташований, вперше названа Замковою горою. За свідченнями 1594, Київський замок був покинутий і майже згнив (був споруджений із соснової деревини), 1605 згорів від удару блискавкою. 1592 і 1596 ним оволодівали повстанці під проводом К. Косинського та С. Наливайка. На лобному місці перед Драбською брамою замка 1481 було страчено князів М. Олельковича та І. Гольшанського за підготовку заколоту проти короля Польщі Казимира ІV Ягеллончика, 1630 за наказом польського коронного гетьмана С. Конецпольського були посаджені на палі ватажки повстанського руху в Україні – київський полковник Б. Кизим із сином. 1649 А. Кисіль здав замок в оренду київському магістрату. В цьому ж році тут відбулися переговори між ним і гетьманом України Б. Хмельницьким з приводу повноважень гетьманської та воєводської адміністрацій у Києві згідно зі Зборівським договором. 1651 Київський замок був спалений повсталими козаками Б. Хмельницького як осердя і символ польського панування в Україні, після чого він став занепадати, його споруди з часом розібрали. Згодом Замкова гора використовувалася переважно під сільськогосподарські потреби. 1816 тут влаштовано цвинтар для населення Подолу і Гончарів-Кожум'як. 1820 Флорівський (Фролівський) жіночий монастир (див. ст. 532) отримав у власність нижню частину прилеглого до його території схилу гори, 1834 викупив у міста східний схил та верхню територію гори, яка з того часу здобула також назву Флорівська. У 1840-х рр. територію було обнесено огорожею, на ній влаштовано цвинтар, побудовано ряд споруд, зокрема оранжерею, Свято-Троїцьку церкву. Цвинтар разом із церквою ліквідовані 1935 (у т. ч. поховання професорів Київської духовної академії та Київського університету С. Голубєва, М. Іванишева, М. Петрова та ін.). 1943, після визволення Києва від нацистських окупантів, тут було розміщено секретну радіостанцію (до 1980-х рр.). 1972 Замкову гору включено до складу парку-музею «Стародавній Київ», оголошено археологічним заповідником. 1998 товариством «Щире братство» на південному схилі гори встановлено хрест на братській могилі вояків Армії УНР доби Директорії, загиблих у серпні 1919 під час боїв з Добровольчою армією за Київ. Замкова гора сполучена з Андріївським узвозом сходами завдовжки 65 м (споруджені 1983).

Автор: Лідія Пономаренко