Існує кілька версій щодо походження назви місцевості: від язичницького капища давньослов'янської богині скорботи Желі (Жалі), яке було тут; від давньослов'янського «жал» – узбережжя річки; від переселення сюди нових поселенців у 17 ст. і набуття цією місцевістю обжитого (жилого) характеру; від грецької назви народу гелони – желони (в слов'янській вимові грецьке «г» може вживатись як «ж»). Дослідники вважають, що згадане грецькими авторами місто Гелон (місто Сонця) було там, де нині Київ та Жуляни. На території Желані виявлено рештки курганів скіфської доби та пам'ятки матеріальної культури часів Київської Русі. В археологічному відношенні місцевість спеціально не вивчалась. Писемні відомості засвідчують, що в 17 ст. ці землі за межами Києва належали Софійському монастирю та приватним особам. Так, 1634 в урочищі Желяни існував «дим» (подвір'я), яке перебувало у заставному володінні Г. Григожевського. У 18 ст. вже існувало с. Жиляни. В описі Київського намісництва 1781 у ньому було 24 хати, проживало 260 чоловік. У сучасному написанні назва Жуляни вперше зафіксована 1874, вона є перекрученням назви Жиляни. 1924 поряд із с. Жуляни введено в експлуатацію аеропорт під такою ж назвою (нині «Київ»). 1930 – 37 село входило до Київської приміської смуги, з 1988 — у складі Києва. Струмок Желань (Жаліна, Желяна) згадується у літописах з 1093 до 1163, згодом — р. Жилка, ліва притока р. Нивки; пересохла внаслідок інтенсивної житлової та промислової забудови місцевості у 2-й пол. 20 ст. В Києві існують вулиці Жилянська і Набережно-Жилянська, назву Новожилянська до 1974 мала сучасна вул. І. Еренбурга, назву Жулянська – вулиці Коротка (до 1977), О. Трутенка (до 1990) і Ф. Андерса (до 1962).