Верхня територія Лаври, 11–20 ст. (археол., архіт., іст., містобуд.). У найвищій північній частині території Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, на майже рівному плато з прилеглими до нього південно-східними схилами. Відіграє провідну роль у комплексі монастиря. За «Києво-Печерським патериком», виникла на княжому полі, наданому князем Святославом Ярославичем для будівництва «великої церкви Печерська».

Мур підпірний Д. де Боскета, серед. 18 ст. (архіт.). Корпуси № 77, 77-а, 77-б. На схилі пагорба, з півдня і сходу обмежує терасу комплексу Ближніх печер. Найдавніші зображення дерев'яних укріплень схилів ближньопечерного пагорба збереглися на плані монастиря Афанасія (Кальнофойського), опублікованому 1638 у «Тератургімі», на панорамному зображенні Лаври 1651 худ. А. ван Вестерфельда, на планах 1674 архімандрита Лаври Інокентія (Ґізеля), 1695 — полковника І. Ушакова.