Житловий будинок, 1869-70 (архіт.). Вул. Софійська, 20/21. На розі з Володимирським проїздом, на червоних лініях забудови вулиць, чоловим фасадом звернений до пл. Софійської. Садибу було виділено з колишнього чорного двору Софійського монастиря і придбано містом 1837. Перший з її відомих власників до 1858 – київський купець С. Митрофанов.
Прибутковий будинок Софійського митрополичого дому 1904–13, в якому проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичні та церковні діячі (архіт., іст.). Вул. Стрілецька, 7/6. Первісна адреса № 3, згодом 1-а, 1-б, 1-в. На червоній лінії забудови, на цвинтарі Софійського собору. Складається з трьох у різний час побудованих об'ємів.
Житловий будинок 1909—11, в якому містилися редакція і головне бюро часопису «Око» (архіт., іст.). Бульв. Т. Шевченка, 5. На червоній лінії забудови вулиці. Історію садиби простежено з 1851, коли її купила княгиня Л. Жевахова. Первісну забудову складали дерев'яні споруди.
Садиба 1908—11, в якій містилися редакція «Літературно-наукового вістника», Українське наукове товариство, Державна заслужена академічна хорова капела УРСР «Думка», правління Українського театрального товариства, працювали і проживали відомі діячі культури, громадсько- політичного і державного життя (архіт., іст.). Вул. Ярославів Вал, 14-а, 14-б, 14-в, 14-г, 14-д. До 1898 — № 12. Складається з двох будинків на червоній лінії забудови вулиці (№ 14-а і № 14-б), паралельно розташованих до них двох флігелів у глибині подвір'я (№ 14-в, 14-г) та флігеля № 14-д в тилу. З серед. 19 ст. до 1901 належала дворянину К. Ржепецькому, який до 1842 служив у Палаті цивільного суду.
