Біличі
Тоді село з усіх боків було оточено лісом, мало навкруги 1,5 версти, завдовжки 0,5 версти, завширшки — 50 сажнів. Населення займалося хліборобством. Після секуляризації церковних земель 1786 селяни потрапили до категорії державних селян. 1756 тут зафіксовано вісім дворів, 1780 - 18 дворів та 128 жителів, 1828 — 30 дворів і 300 жителів, 1841 — майже 360 жителів. До села належали три хутора і млин. Зміни після реформ 1860-х рр. вплинули на зростання села. 1885 тут 425 жителів, через 10 років — 1022 і 93 двори. У цей час в селі — одна церква, церковнопарафіяльне училище, два млини, дві поштові станції. До його церковної громади належали також села Романівка та Стоянка. Розшарування населення у пореформений час спричинилися до збагачення селянської родини Фузиків — власників багатьох земель, хуторів, справжніх хазяїв села (один з Фузиків був головою волосного правління). 1797—1923 Біличі входили до Білогородської (тимчасово до Петропавлівсько-Борщагівської), потім — до Микільсько-Борщагівської волості Київського пов. Київської губ. Перше включення Біличів до меж Києва відбулося 1923; тоді тут налічувалося 230 дворів і 1272 жителі, 1931 — 1719 жителів (разом зі станцією Біличі). В селі організовано колгосп «Перемога». Голодомор 1932—33 забрав бл. 250 жителів. На 1934 в Біличах — 352 господарства, в т. ч. 272 одноосібників, 49 жителів — київські робітники і службовці. 1923—27 село входило до Будаївського, 1927—30 — до Київського р-ну Київського округу, 1930—37 — до Київської приміської смуги, було центром Білицької сільради, куди, крім нього входили станція Біличі, хутори Вовча гора та Дігтярі, Святошинське лісництво (станом на 1931 — 438 господарств, 1969 жителів); 1937—66 — до Києво-Святошинського р-ну Київської обл. В лютому 1966 повторно включено до меж Києва. До початку масового знищення індивідуальної забудови у 1980-х рр. і побудови житлового масиву пл. селища складала 336 га, тут була 1 тис. дворів. Поряд розташований масив Новобіличі (забудований в 1930— 50-х рр.)
