Належав до т. зв. нових хуторів, на від­міну від давніх, які були в оренді у власників ще до 1729. Старі хутори відрізнялися від нових тим, що власни­ки могли їх викупити у міста, а нові здавалися за контрактами, і місто мог­ло їх повернути назад; вони давали Києву прибуток у вигляді орендної пла­ти. Земля хутора Волейка колись нале­жала дворянину Волосевичу, 1821 її ку­пив чиновник Ковалевський, від нього вона дісталася княгині К. Кудашевій, від її спадкоємців перейшла до купця Яцунова, 1862 — до купця, дворянина Вікентія Волейка (?—1889). Звідси й назва хутора. Спочатку він мав пл. 6 десятин 30 кв. сажнів, з часом збіль­шився до 28 десятин 2380 кв. сажнів (будівлі, фруктовий сад, пасіка, город, місця для сіножаті, понад 18 десятин лісу та чагарників), що давало власнику великий прибуток. В. Волейко мав на Хрещатику власний магазин годинни­ків та виробів із золота. Часом включення цієї місцевості до Києва слід вва­жати 1833, коли російським імперато­ром Миколою І було ухвалено межі міста, до якого ввійшли й хутори. 1913 створено Товариство благоустрою селища на хуторі Волейка.

• Волейко В.
,
• Кудашева К. С.
,
• Яцунова