Верхня територія Лаври, 11–20 ст. (археол., архіт., іст., містобуд.). У найвищій північній частині території Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, на майже рівному плато з прилеглими до нього південно-східними схилами. Відіграє провідну роль у комплексі монастиря. За «Києво-Печерським патериком», виникла на княжому полі, наданому князем Святославом Ярославичем для будівництва «великої церкви Печерська».

Будинок намісника Києво-Печерської лаври 17—19 ст., в якому проживали відомі церковні діячі, містилися Лаврська іконописна школа, відділ письма й друку Лаврського музею культів та побуту, працювали і проживали відомі діячі науки та культури (архіт., іст.). Корпус № 1. Поряд із дзвіницею, південним фасадом прилягає до корпусу № 5. 

Велика лаврська дзвіниця, 1731—45 (архіт., іст., мист.). Корпус № 81. Зведено на захід від собору Успіння Пресвятої Богородиці. Головна висотна домінанта в об'ємно-просторовій композиції архітектурного ансамблю Києво-Печерської лаври, відіграє провідну роль у панорамі право-бережної частини міста з боку Дніпра. Розташування зумовлено історичною традицією: тут на площі існували більш ранні дерев'яні дзвіниці. 

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Мур з брамою біля Великої лаврської дзвіниці, 18 – початок 19 століття (корпус № 81-а). У центральній частині верхньої території Лаври, огороджує лаврський сад і поєднує його з головним подвір'ям.