Жіноча торговельна школа ім. П. Терещенко, 1901 (архіт., іст.). Вул. Воровського, 18/2. На розі вулиць Воровського та Обсерваторної.

Комерційне училище, 1897—1900. (архіт., іст.). Вул. Воровського, 24

Будинок єврейського училища 1903—04, в якому міститься Інститут електрозварювання (архіт., іст.). Горького, 69

Південноросійський Машинобудівний Завод, кін. 19—20 ст. (іст.). Вул. Жилянська, 107; вул. Електриків, 26.

Будинок міського початкового училища ім. Бунге М. X., 1904 (архіт., іст.). Липська, 18/5 На розі вулиць Липської та П. Орлика. Двоповерховий, на цокольному напівповерсі будинок, цегляний, у плані складної конфігурації.

Будинок Київського місцевого правління Російського товариства Червоного Хреста 1904, в якому містився Київський відділ Російського військово-історичного товариства і Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва (архіт., іст.). Вул. Московська, 1/2.

Олександрівський Дитячий Притулок, 1899—1900 (архіт.). Вул. Білоруська, 40. На червоній лінії забудови вул. Якіра (первісна адреса — вул. Овруцька, 2), на розі з новопрокладеною вул. Білоруською.

Олексіївський притулок для дітей військових, 1901—02 (архіт., іст.). Вул. Мельникова, 81. На червоній лінії забудови вулиці.

Політехнічний інститут, кін 19 – 20 ст. (архіт., іст.). Просп. Перемоги, 37. Первісна адреса — Брест-Литовське шосе. Історичне ядро комплексу розташовано вздовж просп. Перемоги між пров. Політехнічним, вулицями Політехнічною й Академіка Янгеля.

Механічні майстерні, 1898—1901 (архіт., іст.). Корпус № 6. За головним корпусом у південно-східній частині історичної садиби інституту. Збудовані за проектом арх. І. Кітнера у цегляному стилі з елементами готичної архітектури.

Пасаж 1913–14, 1946–55, в якому проживали відомі діячі науки і культури (первісно мав № 24, після 1898 – № 25). (архіт., іст.)  Хрещатик, 15. У кварталі – між вулицями Хрещатик і Заньковецької, утворює між ними відкритий проїзд. Історія садиби простежується з перших десятиліть формування Хрещатика як головної магістралі міста.

Троїцький народний будинок Київського товариства грамотності (тепер Київський національний академічний театр оперети), 1901-02. Вул. Червоноармійська, 53. Первісно мав № 51. На розі з вул. Жилянською, на червоній лінії забудови вул. Червоноармійської, до якої звернений головним фасадом. Споруджено з ініціативи Київського товариства грамотності. Кошти на будівництво виділило Міністерство фінансів (20 тис. крб.), пожертвували Лазарь Бродський (понад 12 тис. крб.), Київське губернське попечительство про народну тверезість (10 тис. крб.), Н. Терещенко (2569 крб.) та інші доброчинці.

 Четверта чоловіча гімназія 1897-98, в якій працювали і навчалися відомі діячі науки і культури (архіт., іст.).  Вул. Червоноармійська, 96. Первісно мав № 98. На розі з пров. Горького, головним фасадом виходить на червону лінію забудови провулка.

Житловий будинок 1909—11, в якому містилися редакція і головне бюро часопису «Око» (архіт., іст.). Бульв. Т. Шевченка, 5. На червоній лінії забудови вулиці. Історію садиби простежено з 1851, коли її купила кня­гиня Л. Жевахова. Первісну забудову складали дерев'яні споруди. 

Готель «ПАЛАСТ» кін. 19 — поч. 20 ст., в якому підписав зречення геть­ман Скоропадський П. П., містилися підрозділи Народного комісаріату ос­віти УСРР, проживали відомі діячі науки і культури, державні діячі (архіт., іст.). Бульв. Т. Шевченка, 7/29. На розі з вул. Пушкінською. Історія садиби простежується з серед. 19 ст., коли вона належала чиновнику Бог­данову.

СИНАГОГА ХОРАЛЬНА, 1897—98 (архіт., іст.). Вул. Ш. Руставелі, 13. На розі з вул. Рогнідинською. Зведена за клопотанням єврейського молитовного товариства на ділянці, що належала київському цукрозаводчику й філантропу Лаз. Бродському. Він взяв на себе всі витрати зі спорудження синагоги.

Караїмська кенаса, 1898—1900 (архіт.). Вул. Ярославів Вал, 7. До перенумерації 1898 мала № 9. Орієнтована перпендикулярно до вулиці, головним фасадом виходить на червону лінію забудови. Історія садиби простежується з 1863, коли її отримала під забудову дворянка П. Трофимовичева. У кін. 1864 вона продала забудовану садибу своїй сестрі Е. Трофимовичевій. Через два роки вона перейшла за заповітом їхньому брату — губернському секретарю О. Трофимовичу.