Залізнична колонія, кін. 19 - поч. 20 ст.
Спорудження колонії на цій території почалося в зв'язку з будівництвом у 1860 70-і рр. Курсько-Київської і Києво-Брестської залізниць, які з'єднали Київ з центральними та західними районами Росії. 1868 тут почали функціонувати Головні майстерні для ремонту паротягів і вагонів, що згодом стали найбільшим промисловим підприємством міста. 1869 було споруджено перший у Києві залізничний вокзал.
Одночасно з будівництвом залізниці виникає селище Залізнична колонія, де проживали працівники адміністрації, машиністи, робітники. Первісно забудова колонії була дерев'яною. 1876 тут відкривається перша в місті та на Південно-Західній залізниці технічна залізнична школа, яку 1884 перетворено на училище для підготовки обслуги залізниці. У 1890-1900-і рр. йде подальший розвиток колонії: розширюються та збільшуються потужності майстерень, дерев'яні будинки замінюються на цегляні, формується чітка містобудівна структура вулиць (ліній).
На 1910 колонія мала певне функціональне зонування. Основні виробничі майстерні, склади матеріальної служби містилися безпосередньо біля станції «Київ-1», у північній частині. Центральна і основна частини колонії житлова зона (сучасні вулиці Брюллова, Фурманова, М. Лукашевича). У північно-східній частині — технічне училище та пансіон при ньому. На поч. 20 ст. у південно-східній зоні колонії споруджено притулок для дітей-сиріт службовців. Між будинками притулку і пансіону розміщувалися будинок начальника дистанції та сквер. На південному заході зведено лікарняний комплекс, що складався з лікувальних корпусів, аптеки, амбулаторії, каплиці, пральні та котельні. Автор проекту лікарні цивільний інж. О. Кобелєв, який 1887—1912 працював на Південно-Західній залізниці. Збереглася частина містобудівної структури залізничної колонії: фрагменти характерної забудови поч. 20 ст. на вул. Брюллова (житлові триповерхові будинки № 1, 3, 5, 5-а) та вул. Фурманова одноповерхові № 4/6, 6, 8). З культурно-побутових будинків - колишні притулок (вул. Фурманова, 1/5), хіміко-технічна лабораторія (вул. Фурманова, 3/8), а також один з корпусів училища на вул. М. Лукашевича, 15. 1970-80 реконструйовано лікарняний комплекс, розібрано каплицю. Головний корпус лікарні добудовано, облицьовано плиткою (від споруди 19 ст. зберігся тільки невеликий фрагмент південно-західного фасаду).
Залізнична колонія — одне з перших у країні робітничих селищ, яке вирізнялося комплексним будівництвом житлових, культурно-побутових споруд. На території залізничної колонії пройшли дитячі роки Вертинського Олександра Миколайовича (1889-1957) - артиста естради, співака, поета, композитора. Залишившись сиротою, він жив у свого дядька, завідувача вагонних майстерень І. Єфимовича. У своїх споминах О. Вертинський описував колонію як маленьке містечко з одноповерховими будиночками, оточеними квітучими палісадниками. По сусідству з Єфимовичем проживала родина викладача залізничного училища Г. Держинського. Його дочка Держинська Ксенія Георгіївна (1889-1951) - оперна співачка, народна артистка СРСР (з 1937), солістка Великого театру в Москві. Будинки, де жили О. Вертинський і К. Держинська, не збереглися [504].
