Садиба, 19–20 ст. (архіт.). Вул. Нижній Вал, 19–21. Утворилася 1887 внаслідок об'єднання київським купцем 1-ї гільдії І. Бліндером двох садиб, що існували тут після пожежі Подолу 1811. В її забудові – два фасадні цегляні будинки (№ 19 і 21) та вальцьовий млин у глибині садиби № 19 (№ 19-д) – являють історико-архітектурну цінність.

Вул. Воло­димирська, 48-а. Житловий будинок рубежу 19–20 ст., в якому проживали Брадтман Е. П., Кобелєв О. В., Макарченко О. Ф. та інші. (іст.).Чотириповерховий, цегляний, фасадом на Театральну пл.

Вищі жіночі курси 1914, де працювали відомі вчені (архіт., іст.). Вул. О. Гончара, 57-а.

Будинок 1911-1914рр. Київського відділення Російського технічного товариства де містилися навчальні заклади, інститути Академії наук УРСР, в яких працювали відомі діячі науки і культури (архіт., іст.). Вул. О. Гончара, 55-б.

Житловий будинок 1-ї пол. 19 ст., в якому проживали Бердяєв М. О., Мандельштамм М.-Е. X. (іст.). Вул. М. Грушевського, 8/16.

Садиба поч. 20 ст., в якій проживали Андрєсва М. Ф., Горький М., Ковальов О. О. (архіт., іст.). Вул. Лютеранська, 6—8. На ділянці з ухилом рельєфу вздовж вулиці.

Будинок Київського місцевого правління Російського товариства Червоного Хреста 1904, в якому містився Київський відділ Російського військово-історичного товариства і Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва (архіт., іст.). Вул. Московська, 1/2.

Головні залізничні майстерні, 19—20 ст. (Київський електровагоноремонтний завод) (іст.). Вул. Ползунова, 2. 

Політехнічний інститут, кін 19 – 20 ст. (архіт., іст.). Просп. Перемоги, 37. Первісна адреса — Брест-Литовське шосе. Історичне ядро комплексу розташовано вздовж просп. Перемоги між пров. Політехнічним, вулицями Політехнічною й Академіка Янгеля.

Головний навчальний корпус, 1898—1901 (архіт., іст.). Корпус № 1. Головним фасадом, що формує парадне подвір'я-курдонер, звернений у бік парку на просп. Перемоги; займає провідне місце в ансамблі політехнічного інституту. Автор проекту — арх. І. Кітнер. Урочисті закладини корпусу відбулися 30 серпня 1898. Першу цеглину будівлі поклав Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор М. Драгомиров, другу — директор департаменту торгівлі та мануфактур Міністерства фінансів В. Ковалевський, третю — помічник командувача Київського військового округу А. Косач; наступні — підприємці й доброчинці Л. Бродський, Н. Терещенко, директор інституту В. Кирпичов, міський голова С. Сольський та ін.

Житловий будинок (№ 4; колишній № 3) 1910, в якому проживали відомі вчені та діячі культури (архіт., іст.). На схід від головного навчального корпусу, поряд з житловим будинком № 5 (колишній № 4), з яким складає єдиний архітектурний комплекс.

Садиба 1898—1900, в якій про­живав Радціг О. О. (архіт., іст.). Вул. Саксаганського, 112-а,  112-б. Складається з головного будинку на чер­воній лінії вулиці й флігеля, розташованого паралельно йому на подвір'ї. Забу­дова садиби склалась як приватний прибутковий комплекс австрійського підданого Й. Голуба. Обидва будинки зведено за проектом арх. А. Краусса.

Кирилівська лікарня, 19—20 ст. (архіт., іст). Вул. Фрунзе, 103. У глибині кварталу, обмеженому з півночі, сходу й півдня вул. Фрунзе та Подільським узвозом, за стадіоном «Спартак», на узвишші між Бабиним та Реп'яховим ярами.

Каплиця з моргом, 1902 (архіт.). У північній частині садиби, біля сходів, що ведуть до території лікарні з боку вул. О. Теліги.

 Житловий будинок 19–20 ст., в якому проживав Оглоблін М. Я., містилися редакція і бюро «Записок Киевского отделения Императорского Русского технического общества по свеклосахарной промышленности», редакція журналу «Инженер». (іст.). Хрещатик, 12 На червоній лінії вулиці, в ряді щільної різночасової забудови.

Радіотелецентр, 1949–50 (архіт., іст.). Хрещатик, 26.  У другому ряді забудови, паралельно вулиці. Ділянку для забудови разом з чотириповерховим корпусом колишньої телефонної станції (1914, арх. О. Кобелєв) 1946 відведено Комітету з радіофікації та радіомовлення УРСР (див. ст. 544.2). Автор проекту – арх. В. Єлізаров.

Житловий будинок 1910—12, 1952, в якому містилися Клуб росій­ських націоналістів, редакція журналу «Українська кооперація», проживав Донець Г. П. (архіт., іст.). Вул. Червоноармійська, 14. На червоній лінії забудо­ви вулиці. Ділянка в її сучасних межах була сформована з двох окремих са­диб, які за купчими 1891 та 1894 придбала дружина купця 2-ї гільдії Ф. Слинко.

Миколаївський костьол, 1899—1909 (архіт., мист.). Вул. Червоноармійська, 75. У центральній частині міста, на одній з його найважливіших магістралей. Висока споруда домінує серед довколишньої забудови.

Садиба 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст., в якій проживав Волошин М. О., міс­тилися Київський комерційний ін­ститут, Київський юридичний інсти­тут, Київський інститут народного господарства, Київський інженерно-будівельний інститут, Музично-теат­ральна академія, в яких працювали і навчалися відомі діячі науки, освіти, культури, громадсько-політичного і державного життя, відбулися уста­новчі збори Української партії соціалістів-революціонерів, містився Га­лицько-Буковинський курінь Січових стрільців (архіт., іст.). Бульв. Т. Шев­ченка, 22—24. Формує забудову квар­талу вздовж бульв. Т. Шевченка, ву­лиць І. Франка та Пирогова. Займає те­риторію двох садиб 2-ї пол. 19 ст.: № 22 (до 1898 — № 20), що належала надвірному раднику Я. Язєву, та № 24 (№ 22), яка була власністю купця А. Снєжко і його спадкоємців.

Житловий будинок 1883, 1900— 03, 1940—41, в якому містилося правління Київського товариства поширення освіти і грамотності, проживав Влизько О. Ф. (іст.). Вул. Ярославів Вал, 22. На розі з вул. Стрілецькою, на червоних лініях забудови. Тривалий час ця наріжна садиба мала вигляд звичайного городу. З серед. 19 ст. вона належала надвірному раднику Г. Вєтрову і входила до великої ділянки, що простягалася вздовж вул. Стрілецької до вул. Рейтарської. Наступний власник — колезький радник А. Солонина.