Вул.  Міський театр (Національна опе­ра України ім. Т. Шевченка), 1897– 1901 (архіт., іст., мист.). У центрі Театральної пл., є її головним композиційним акцентом. 

Художнє училище, 1901—02 (архіт., іст.). Вул. Воровського, 2.

Київська контора Державного банку, 1-а третина 20 ст. (архіт., іст., мист.). Вул. Інститутська, 9-а. На схилі пагорба, що зумовило різноповерховість споруди.

Політехнічний інститут, кін 19 – 20 ст. (архіт., іст.). Просп. Перемоги, 37. Первісна адреса — Брест-Литовське шосе. Історичне ядро комплексу розташовано вздовж просп. Перемоги між пров. Політехнічним, вулицями Політехнічною й Академіка Янгеля.

Головний навчальний корпус, 1898—1901 (архіт., іст.). Корпус № 1. Головним фасадом, що формує парадне подвір'я-курдонер, звернений у бік парку на просп. Перемоги; займає провідне місце в ансамблі політехнічного інституту. Автор проекту — арх. І. Кітнер. Урочисті закладини корпусу відбулися 30 серпня 1898. Першу цеглину будівлі поклав Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор М. Драгомиров, другу — директор департаменту торгівлі та мануфактур Міністерства фінансів В. Ковалевський, третю — помічник командувача Київського військового округу А. Косач; наступні — підприємці й доброчинці Л. Бродський, Н. Терещенко, директор інституту В. Кирпичов, міський голова С. Сольський та ін.

Садиба 1903—04, в якій містилися Київський клуб автомобілістів, Київське товариство мистецтва та літератури, жіноча гімназія Титаренко О. К., де навчалася Тарасова А. К. (архіт., іст.). Вул. В. Хмельницького, 10. До 1898 мала № 12. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці і розташованого паралельно йому в другому ряді забудови флігеля (під одним номером). Історія садиби простежується з серед. 19 ст. і пов’язана з іменем домовласника — арх. Л. Станзані.

Караїмська кенаса, 1898—1900 (архіт.). Вул. Ярославів Вал, 7. До перенумерації 1898 мала № 9. Орієнтована перпендикулярно до вулиці, головним фасадом виходить на червону лінію забудови. Історія садиби простежується з 1863, коли її отримала під забудову дворянка П. Трофимовичева. У кін. 1864 вона продала забудовану садибу своїй сестрі Е. Трофимовичевій. Через два роки вона перейшла за заповітом їхньому брату — губернському секретарю О. Трофимовичу.