Горького

ГОРЬКОГО ВУЛИЦЯ, 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). У центрі міста, простягається південно-західним схилом заплави р. Либідь, беручи початок біля південного краю Старокиївського плато. З'єднує вул. Л. Толстого з пл. Либідською. Виникла у 30-і рр. 19 ст. з метою сполучення центру міста з житловим районом Нова Забудов («Новоє строєніе»), який почав створюватися у зв'язку з відселенням киян з Печерська, де споруджували фортецю.

Первісно складалася з двох вулиць до перехрестя з вул. І. Федорова (кол. Поліцейська) називалася Ново-Либідською, яку 1874 перейменовано на Кузнечну (від ковальських майстерень, розміщених на околиці міста), решта - вул. Набережно-Либідською; (від р. Либідь, що протікає паралельно). З 1909 обидва відрізки об'єднано в єдину вулицю під назвою Кузнечна.

1913 на її початку влаштовано бульвар. У лютому 1919 перейменована на вул. Чернишевського, пізніше — на Пролетарську, з 1936 носить ім'я письменника Максима Горького (Пєшкова Олексія Максимовича; 1868 - 1936).

Складається з двох ділянок, зумовлених рельєфом місцевості: верхньої, що має крутий ухил від вул. Л. Толстого до вул. Жилянської, частина якої до перехрестя з вул. Саксаганського включає розташований по осі проїжджої частини бульвар, і нижньої, плоскої — від вул. Жилянської до пл. Либідської. На верхній ділянці, яка належала до категорії вулиць другого розряду, збереглася архітектурно цінна периметральна забудова багатоповерховими будинками, зведеними наприкінці 19 — на поч. 20 ст. у формах історизму і модерну (№ 3, 14, 14-6, 17, 20, 26/26, 38-а). Із споруд, що мають яскраві риси еклектизму, вирізняються майстерно прорисованими архітектурними й скульптурними деталями будинок № 23 (арх. В. Ніколаєв) і оригінальний триповерховий житловий будинок № 32 з арковою лоджією (арх. А.Краусс). Два житлові будинки (№ 4 - б і 25/24) є пам'ятками архітектури у стилі пізнього конструктивізму 1930-х рр. Нижня частина вулиці (третій і четвертий розряди) мала переважно садибну забудову, реконструйовану в останні десятиріччя, внаслідок чого планування кварталів повністю порушено. З історичних споруд, які збереглися, заслуговує на увагу триповерховий будинок єврейського училища поч. 20 ст. (№ 69).

В останні роки вулиця - одна з центральних транспортних магістралей міста — забудована багатоповерховими спорудами. Це виробничий корпус Інституту електрозварювання ім. Є. Патона (№ 58), де застосовано характерний для київського будівництва кін. 19 - поч. 20 ст. прийом зведення глухих торців на межах ділянок (арх. Й. Фридлін, інститут «Діпроцивільпромбудпроект»), будинок Інституту науково-технічної інформації та технічно-наукових досліджень на перехресті вул. Горького з пл. Либідською (№ 110), Володимирський критий ринок (№ 115).

З вулицею пов'язані життя та діяльність відомих діячів науки й культури. Тут проживали: родина відомого історика В. Антоновича (№ 40, не зберігся); юрист, філософ права, політичний діяч Б. Кістяківський; лікарі й вчені Г. Брюно, Ю. Лауденбах, П. Морозов (усі — у № 14, 14-б); композитор Р. Глієр (№ 23); художник Ф. Кричевський, геолог, акад. АН УРСР Б. Черни шов, кінорежисер О. Довженко (№ 4— 6); письменники П. Тичина (№ 107; у цьому будинку, що належав І. Носову, влаштовував домашні спектаклі композитор М. Лисенко), Т. Осьмачка (жив з 1910-х рр. до 1923 у будинку на розі вулиць Горького і Лабораторної — на місці сучасного № 102) і В. Не красов (№ 24 і 38-а); поет О. Олесь та його син О. Ольжич — поет, політичний діяч (№ 64/16); журналіст Л. Войтоловський (№ 20) та ін. У дорадянську добу на вулиці діяло кілька навчальних закладів: єврейське двокласне училище (№ 69), комерційні училища — М. Хорошилової (№ 3), Л. Володкевич (№ 44), в яких викладали відомі діячі культури.

У будинку № 4—6 під час німецько-фашистської окупації Києва містилася конспіративна квартира диверсійно-розвідувальної групи І. Кудрі.

У всесвітньо відомому Інституті електрозварювання ім. Є. Патона НАНУ, в його старому корпусі (№ 69) працювали видатні вчені — Є. Патон, Б. Касаткін, А. Макара, К. Хрєнов [423].