Створення нової товарної станції пов'язане з ґрунтовною реорганізацією Київського залізничного вузла. 1899 комісія департаменту Південно-Західної залізниці визначила напрями його реконструкції, якими передбачалося розширення товарної та сортувальної станцій, зведення нового пасажирського вокзалу замість застарілої попередньої будівлі (1870). Завдання стає актуальнішим після відкриття сполучень Київ-Полтава (1901) і Київ-Ковель (1902). У 1902 розпочато будівельні роботи, під час яких русло Либеді на протязі 2 км було взято у кам'яний канал (шир. 18 м). Пасажирський вокзал тимчасово розміщено у пакгаузі старої товарної станції.

Головним проектувальником і керівником робіт був архітектор, співробітник Управління Південно-Західної залізниці, фахівець у галузі залізничних споруд О. Вербицький. Територію товарної станції, що визначили на південь від пасажирського вокзалу, було забезпечено автономними системами електричного освітлення (встановлено 80 ліхтарів), опалення, водогону і каналізації. Через насосну станцію водогін підключався до міської мережі. В окремих будівлях влаштовано теплі ватерклозети з автоматичним зливом. При зведенні споруд на заплавних ґрунтах застосовано буронабивні палі системи інж. А. Страуса. Значну частину території відведено під під'їзні та сортувальні колії. Транспортний зв'язок з містом забезпечувала вул. Поліцейська (тепер І. Федорова), на яку орієнтовано головний в'їзд до станцій. Під час 2-ї світової війни станція зазнала значних руйнувань.

До цінної історичної забудови комплексу належать: товарна контора, пакгаузи, будинок чергової для кондукторів, житловий будинок для робітників станції, насосна станція водогону.

Будинок чергової для кондукторів, 1907. Вул. Ямська, 8.

На червоній лінії забудови вулиці. Одноповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний з добудованими пізніше різновеликими крилами по боках тильного фасаду. Цоколь отиньковано під камінь з колотою поверхнею. Дах двосхилий шиферний із значним дерев'яним звисом на кобилках. Перекриття пласкі. Внутрішнє планування двобічне коридорне. Оздоблений у цегляному стилі з елементами неокласицизму, які збереглися на чоловому і торцевому фасадах. Чоловий фасад асиметричний: розкріповка входу під трикутним щипцем поділяє його на тривіконну (праворуч) і чотиривіконну частини. Форма входу і вікон прямокутна, у щипці — півкругле вікно з рустованим архівольтом. Підкреслений білим кольором цегляний декор складається з дводільного гладенького фриза, площинних лиштв, що зливаються з фризом, наріжних і простінкових лопаток, рустованих у нижній частині. Міжвіконні лопатки завершені накладками з двома вертикальними борознами й зубчастим краєм. Горизонтальне членування на рівні віконних фрамуг позначене поясом з декоративними опуклими кругами, на висоті підвіконь вузьким гуртом. їх продовжено на зверненому в бік вул. І. Федорова торцевому фасаді. Його трикутний щипець містить півкругле горищне вікно в аналогічному з вікном над входом рустованому облямуванні. Лучкові перемички двох вікон і центральної бленди акцентовані замковим каменем. Прямокутний проріз на правому краю фасаду пізнішого походження. Архітектура будинку характерна для пристанційних споруд поч. 20 ст.

Тепер використовується як офісне приміщення Управління теплорозподільчої мережі.

Житловий будинок для робітників станції, 1907. Вул. Федорова, 26.

 На розі з вул. Боженка, з відступом від червоних ліній забудови. Будинок було запроектовано разом з надвірними службами (сарай, туалет і льох). Збереглася частина саду, що оточував будинок. Візуально сприймався з різних боків, що зумовило відповідне вирішення кожного з фасадів. Двоповерховий, цегляний, тинькований, пофарбований, цоколь — з гранітних блоків, у плані прямокутний. Дах двосхилий, вальмовий, з високими димарями та бляшаною покрівлею. Внутрішнє планування коридорного типу з двомаршовими сходовими клітками з боку вулиці та двору. Ймовірно, первісно на кожному поверсі було по дві квартири, згодом облаштовано 12 помешкань.

Зведений у формах модерну. Симетрична композиція чолового фасаду, зверненого на вул. І. Федорова, ґрунтується на семи віконних осях. Друга та шоста з них, що містять входи, підкреслені розкріповками, завершеними прямокутними парапетами. Портали входів сформовано пілонами з піддашками, над ними — строєні вікна. Центральна частина фасаду — чотириосьова на першому поверсі, триосьова — на другому, з виходом на півкруглий у плані балкон. Дворовий фасад тридільний, центральну п'ятиосьову частину виділено розкріповкою. У центрі торцевих фасадів розміщено строєні вікна (на другому поверсі — з виходом на довгий балкон). Форма вікон та входів прямокутна. В оздобленні фасадів застосовано бетон, який поширився в будівництві на поч. 20 ст. (вставки з вертикальними заглибленнями над вікнами другого поверху, оформлення перемичок, декоративні кола з потрійними вертикальними стрічками у простінках другого поверху чолового фасаду). Найцікавішими є наріжні блоки під карнизом, прикрашені стилізованим модерністичним орнаментом. У цій же стилістиці виконано ґрати балконів.

Будинок відзначається гармонійними пропорціями та стриманістю оздоблення.

Насосна станція, 1907. Вул. І. Федорова, 28.

Поряд з житловим будинком, на березі р. Либідь. Призначалася для машинної зали, де, крім насоса, було встановлено водомір, що контролював рівень води у річці.

Одноповерхова, цегляна, пофарбована, у плані квадратна. Дах чотирисхилий з шиферною покрівлею. Первісне планування не збереглось. Оздоблена в цегляному стилі.

Під дерев'яним зашитим карнизом — декоративний пояс із сухариків, на висоті віконних фрамуг — смуга поребрика, розміщена по периметру споруди. Отвір входу в центрі вуличного фасаду і віконні прорізи з лучковими перемичками містяться в неглибоких нішах. Вхід захищено сучасним піддашком. Простінки оздоблені вертикальними фільонками.

Архітектура споруди відповідає вирішенню інших об'єктів київського водогону поч. 20 ст.

Тепер пристосована під офіс приватної фірми.

Пакгаузи, 1902-07. Вул. І. Федорова, 32. 

Пакгауз (торцевий фасад)

Навпроти головного в'їзду, в глибині території товарної станції. Побудовані за проектом арх. О. Вербицького у вигляді двох паралельних один до одного корпусів заг. довж. майже 500 м, що складаються з окремих вантажних секцій, до яких підведено залізничні гілки. Біля в'їзду на станцію секції розташовано в одну лінію (20 секцій в обох рядах), далі — ступінчасто (по чотири секції в кожному ряді). Обабіч корпусів облаштовано вантажні платформи, захищені піддашками на ажурному металевому каркасі. Внутрішній простір секцій додатково освітлювався ліхтарем денного освітлення, вмонтованим у дах на аркових фермах. Під час 2-ї світової війни знищено первісні дахи і піддашки, які відбудовано у спрощеному вигляді. Одноповерхові, цегляні, пофарбовані, цоколь з гранітних блоків, вантажні платформи на довгих фасадах — залізобетонні з металевими опорами захисних піддашків. Двосхилий дах на положистих фермах і піддашки мають шиферну покрівлю. Внутрішнє планування секційно-зального типу виявлено ззовні дугоподібними завершеннями брандмауерів, які виступають над покрівлею. Вирішені у формах модерну. Найяскравіше стильові ознаки виявлені на звернених до в'їзду торцевих фасадах. їхню вісь підкреслено видовженою перспективною нішею, вписаною у площинне обрамлення з увігну тим по боках викругленим низом. Півциркульне завершення ніші оздоблено замковим каменем, нижня частина — поличкою на стилізованому жолобчастому кронштейні. Наріжжя фасадів фланковано рустованими лопатками, щипець лучкового абрису декоровано по краях трьома глухими різновисокими арками (первісна вінцева частина щипця втрачена). Розташований обабіч ніші широкий горизонтальний пояс із цегляних навкісних хрестів переходить у вигляді фриза на зовнішні поздовжні фасади, розчленовані лопатками на прясла з прямокутними та лучковими прорізами.

Споруди — типологічно рідкісні і найбільші у Києві зразки залізничного складського будівництва поч. 20 ст. Тепер використовуються за первісним призначенням.

 

Товарна контора, 1902-07. Вул. І.          Федорова, 32.

 

Ліворуч від головного в'їзду на територію станції, на терасі, укріпленій з південного сходу підпірним гранітним муром (вис. бл. 2,0 м). Споруджена за проектом арх. О. Вербицького з усіма видами інженерного забезпечення: водогоном, каналізацією, центральним опаленням, вентиляцією з очищенням повітря, електричним освітленням і телефонним зв'язком. Навколо будинку прокладено дренаж з бетонних труб. Фундаментна бетонна подушка спиралася на буронабивні палі системи А. Страуса (забито 411 паль, кожна завдовжки бл. 12,0 м). Первісний зовнішній вигляд визначався сполученням відкритого цегляного мурування з тинькованими та ліпленими елементами. Під час поточних ремонтів багато автентичних деталей оздоблення екстер'єру та інтер'єра було втрачено. Будинок двоповерховий з підвальним приміщенням для інженерного обладнання, цегляний, побілений, на високому цоколі, обкладеному гранітними блоками з колотою поверхнею. У плані Т-подібної конфігурації, ускладненої ризалітами та розкріповками. Перекриття пласкі, залізобетонні, у світловому ліхтарі над залою другого поверху — на металевих фермах. Двосхилі та односхилі ділянки даху — під бляшаною покрівлею. Планувально-просторова композиція симетрична відносно поперечної осі. Розташований ліворуч в'їзду поздовжній об'єм конторських приміщень з парадним входом у центрі має однобічне коридорне розпланування; перпендикулярний до нього дворовий об'єм з торцевим входом — центричне, організоване навколо приміщення їдальні (перший поверх, пізніше пристосоване під конференц-залу) та операційної зали (другий поверх). Між обома об'ємами вписано двомаршові сходові клітки з виходом у двір; окремі тримаршові сходи обслуговують конторські приміщення. Вирішений у стилі модерн.

 Різні за композицією фасади, яким притаманні вертикальні членування, оздоблені рівнозначно. Основними засобами їх пластичного вирішення є ризаліти під аттиковими стінками обабіч поздовжнього чолового об'єму та розкріповки входів і бічних фасадів, що завершуються лучковими щипцями з горищними вікнами. Піднесені обмежувальні стовпчики аттиків та щипців, форма площинного вінцевого карниза типові для модерну. Тому ж стилю відповідають різноманітне групування видовжених віконних прорізів (подвійне, потрійне, чверткове), рисунок декоративних деталей, провідне місце серед яких посідає широкий периметральний пояс зі стилізованого каштанового листя на рівні перемичок вікон другого поверху. Всі декоративні елементи виготовлено з бетону.

На терасу перед чоловим фасадом ведуть тримаршові гранітні сходи, за якими по осі парадного входу розплановано круглий у плані фонтан. Центр фасаду виділено триосьовою вхідною розкріповкою, лучковий щипець якої фланковано аттиковими стінками, фланги — триосьовими ризалітами під прямими аттиками. Отвір входу та поодинокі вікна на відступних площинах першого поверху прямокутні, на другому — з коробовими перемичками та підвіконними декоративними дошками з вписаним в них колом. На фризі щипця — напис «Товарная контора», розділений навпіл замковим каменем горищного коробового вікна з абревіатурою «Ю-3» (Юго-Западная железная дорога) на картуші. Всі літери рельєфні, основний напис виконано шрифтом «Беклін». Функціональне призначення будинку підкреслюють також рельєфні зображення символів торгівлі — кадуцеї, вкомпоновані в декоративний пояс з каштанового листя по боках розкріповки (збереглися у пошкодженому стані).

Ці символи у спрощеному варіанті застосовані для оздоблення інших частин будинку, зокрема, обабіч великого тридільного вікна (шир. — 6,0 м, вис. — бл. 10,0 м) в центрі західного торцевого фасаду. Над коробовою перемичкою вікна, у щипці, на тлі дугоподібного орнаментованого фриза вміщено дату «1907» (рік завершення будівництва), під вікном облаштовано французький балкон з модерністськими ґратами, що складаються з потрійних вертикальних стрижнів.

Бічні фасади асиметричні. На північній та південній площинах дворового об'єму виділяються по дві розкріповки з чотирма вертикальними прорізами на другому поверсі та вінцевим лучковим щипцем з тридільним горищним вікном. Сходові клітки у місці стику чолового і дворового об'ємів освітлені суцільним вертикальним прорізом, заповненим сучасними склоблоками. Первісне оздоблення інтер'єрів значною мірою втрачене. Особливий інтерес являє вирішення головної операційної зали, перекритої десятьма відкритими кл­паними арковими фермами лучкового абрису (шир. зали — 8,0 м, вис. — бл. 13,0 м). Місця спирання ферм на внутрішні поздовжні стіни позначені пілястрами з геометризованим рослинним орнаментом у верхній частині. Бічні стіни зали мають високі аркові отвори, за якими розташовані касові приміщення. Вище арок проходить периметральний фриз. Декор переважно рослинний. Підлога і підвіконня зі штучного каменю на бетонній основі.

Будинок — витвір відомого архітектора — відзначається високою якістю архітектурного і конструктивного рішення. Тепер — адміністративний корпус залізниці, де проводять капітальний ремонт.

Застосування технічних й архітектурно-будівельних новацій в поєднанні з творчою майстерністю О. Вербицького дають усі підстави вважати комплекс товарної станції одним з кращих зразків залізничного будівництва поч. 20 ст. [1736].