Пушкінська

ПУШКІНСЬКА ВУЛИЦЯ, 1-а пол. 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Від вул. Прорізної до пл. Л. Толстого. Проходить по східному схилу Старокиївського плато паралельно вулицям Хрещатик і Володимирській. Перетинається з вул. Б. Хмельницького, бульв. Т. Шевченка, в кінці прилучається до вул. Л. Толстого. Пряма за трасуванням, за перетином з вул. Б. Хмельницького має незначний схил. Виникла в 1840-х рр. внаслідок розпланування площі перед Університетом св. Володимира як вул. Єлизаветинська, в 1869— 99 — вул. Новоєлизаветинська. Названа на честь російської імператриці Єлизавети Петрівни (1709—61). У 1880-х рр. продовжена до вул. Прорізної. Сучасну назву одержала 1899 з нагоди 100-річчя від дня народження Пушкіна Олександра Сергійовича (1799—1837) — поета, засновника нової російської літератури. Приїздив до Києва у 1821. Написав тут вірші «Морський берег», «Муза». Київські теми знайшли відображення в його поемах «Полтава», «Руслан і Людмила», віршах «Пісня про віщого Олега», «Гусар». Одна з найкраще збережених до наших днів вулиць Києва, архітектурне обличчя якої сформувалося головним чином у кін. 19 — на поч. 20 ст. На всьому протязі має периметральну систему забудови й характерний для містобудування того часу глибинний характер планування кварталів. Забудова складається переважно з чотири—шестиповерхових прибуткових будинків та окремих малоповерхових особняків, які переважно репрезентують головні садибні будівлі. Місця перетину з перпендикулярними вулицями-трасами (тепер вул. Б. Хмельницького і бульв. Т. Шевченка) акцентовано значними будівлями — колишньою жіночою Фундуклеївською гімназією, театром Бергоньє, готелем «Палас». Авторами проектів будинків були відомі київські архітектори: М. Артинов (№ 45); С. Барзилович, Г. Благодатний, О. Линецький (№ 20); О. Вербицький (№ 14); О. Гросс, В. Ніколаєв (№ 28/9); Д. Дяченко (№ 7); М. Даміловський (№ 23, 23-б); Й. Зекцер (№ 21—21-б,

а); А. Краусс (№ 8, 25, 31-а, 31-б, в); О. Кривошеєв (№ 11); В. Максимов (№ 39); В. Прохоров (№ 34, 36); В. Сичугов (№ 35, 35-б); М. Слуцький (№ 24-а, 24-б); П. Спарро (№ 10, 16/8, 38); Л. Станзані (№ 22-а); М. Чекмарьов (№ 33); К. Шиман (№ 10-б); О. Шіле (№ 30, 30-б, 32—32-а, 40).

Архітектуру пізнього класицизму репрезентує будинок № 22-а; історизму (неоренесанс, неоготика, неоросійський стиль) — № 8 (головний будинок), 9, 10, 10-б, 11, 11-а, 12, 12-б, 24-а, 24-б, 25, 26, 28/9 (головний будинок і флігель), 31-а, 31-б, 31-в, 33, 34, 35, 35-б, 37-а, 37-б, 38, 43 (фасадні будинки), 45; цегляного стилю з елементами історизму — № 5, 8 (флігель), 9, 10, 12-в, 16/8 (на розі з вул. Б. Хмельницького), 30, 32—32-а, 32-б, 40; модерну (у т. ч. «український модерн» і неоампір) — № 7, 14, 19 (будинок на подвір'ї), 21—21-б, 22, 22-б, 23, 23-б, 39,

43 (флігель); конструктивізму — № 19 (фасадний будинок); неокласицизму радянської доби — № 20. Споруди кварталу між вулицями Прорізною і Б. Хмельницького було спалено й частково підірвано у вересні 1941. Після війни забудову відновлено і на місці підірваних споруджено нові будівлі (№ 1—3/5, 2—4/7, 6), вулицю продовжено до пл. Калініна (тепер Майдан Незалежності) під назвою — Новопушкінська (з 1988 — вул. Б. Грінченка). Тоді ж зведено будинок № 27 на розі з бульв. Т. Шевченка.

Забудова має в основному житловий характер. Єдиною старою спорудою громадського призначення є будинок Київської міської станції і комісійно-позичкового відділення Південно-Західної залізниці 1910—14 (№ 14). У 1996 на розі з вул. Л. Толстого зведено великий будинок фірми «Київ—Донбас» і «Укргазбанку» (арх. В. Жежерін), на подвір'ї якого 1997 встановлено пам'ятний знак «Повернення Архипенка» (ск. А. Валієв, арх. В. Жежерін; див. ст. 352).

Вулиця має значну історико-культурну цінність. На ній проживали відомі діячі культури, вчені, військові, громадсько-політичні діячі: в № 1—3/5 — композитор І. Карабиць, літературознавець, письменник Д. Копиця, оперна співачка Л. Руденко; в № 5 — художник Шовкуненко; в № 7 — архітектор Д. Дяченко, гігієніст О. Корчак-Чепурківський, геолог В. Різниченко, історик Щитківський; у садибі № 8 — актриса Є. Азарх-Опалова, єдиний за радянської доби міністр (нарком) оборони України генерал-лейтенант В. Герасименко, художник С. Григор'єв, бібліограф Ю. Меженко, музикознавець Й. Миклашевський; в № 9 — громадсько-політичний діяч Є. Гарнич-Гарницький; в № 10 — М. Бердяєв; в № 11 — архітектор О. Кривошеєв, математик Д. Рузський; в № 17 — драматичний актор В. Дуклер; в № 19 — драматичні актори М. Бєлоусов, М. Висоцький, В. Драга-Сумарокова, В. Дуклер, Л. Карташова, Ю. Лавров, В. Неллі, М. Романов, М. Соколов, М. Стрєлкова, Д. Франько, В. Халатов, К. Хохлов, артистка балету О. Весело- ва, театральний художник М. Духновський, оперний співак Ю. Гуляєв, режисер І. Молостова, фізико-хімік В. Ройтер; в № 20 — оперні співаки В. Борищенко, З. Гайдай, Н. Захарченко, А. Іванов, М. Литвиненко-Вольгемут, К. Радченко, М. Роменський, М. Стефанович, артистка балету і балетмейстер Г. Березова, диригент О. Рябов, режисер М. Смолич, художники С. Григор'єв, О. Хвостенко-Хвостов, драматична актриса, письменниця, перекладачка І. Стешенко; в № 21 — 21-б — архітектор Й. Зекцер, співаки М. Бем, І. Паторжинський, О. Ропська, композитор К. Данькевич, художник Петрицький, диригент В. Тольба, режисер В. Манзій, піаністка і педагог М. Снага-Паторжинська; у № 22 — фармаколог, акад. АМН СРСР О. Черкес; у № 22-а — його власниця О. Дуніна-Борковська з українського старшинського роду Милорадовичів, брати якої — відомі державні й громадські діячі Г. і Л. Милорадовичі бували тут неодноразово; у садибі № 23, 23-б — композитор М. Вериківський, заступник голови Української Центральної Ради, голова Генерального секретаріату

Винниченко, майбутній Герой Радянського Союзу Л. Павличенко; у № 28/9 — зоолог-ентомолог В. Поспєлов; у № 30 — спортсмен, власник цирку П. Крутиков; у садибі № 31-а, б, 31-в — скрипаль, диригент Д. Бер- тьє, піаніст, педагог М. Домбровський; в № 32—32-а — брат лідера більшовицької партії В. Леніна, лікар Д. Ульянов; в № 33 — фізіолог і анатом рослин О. Баранецький, лікар-стоматолог і вчений М. Шапіро; в № 34 — громадсько-політичний діяч Є. Гарнич-Гарницький, хімік Ф. Гарнич-Гарницький; в садибі № 35, 35-б, 37-а, 37-б — геолог- пектограф П. Армашевський, актор, антрепренер, режисер І. Дуван-Торцов, філолог-санскритолог Ф. Кнауер, лікар, вчений Г. Малков, зоолог О. Сєверцов, фізик М. Шіллер; в № 36 — математик М. Ващенко-Захарченко, інженер-технолог К. Гейбель, історики і педагоги А. та М. Стороженки; в № 38 — актриса і педагог О. Сантагано-Горчакова; в № 39 — художник В. Касіян; в № 40 — філолог, історик Ю. Кулаковський; в № 43 — командир похідної групи ОУН Буковинського куреня П. Войновський; в № 45 — економіст О. Нестеренко.

На поч. 20 ст. у садибі № 35, 35-б, 37-а та 37-б розміщувався Селянський поземельний банк, який здійснював операції з видачі селянам позик для придбання землі.

Відомим у місті на поч. 20 ст. навчальним закладом було Друге Київське комерційне училище, яке винаймало приміщення в садибі № 28/9. До складу його опікунської ради входили підприємці Л. і Лаз. Бродські, М. Гальперін, В. Гінцбург, Д. Марголін, Я. Ріхерт. В ньому викладали природознавці К. Пурієвич та В. Тарасенко, історики І. Галант, І. Лучицький, навчався художник Н. Шифрін. В № 25 містився жіночий навчальний заклад 1-го розряду Р. Семенцової, в якому працював зоолог, зоогеограф В. Артоболевський. Відомі лікарі та вчені В. Високович,

А.-Ф. Ю. Зіверт, П. Морозов викладали на поч. 20 ст. в приватній зуболікувальній школі М. Жука — садиба № 32—32-а, 32-б. Тут же діяли приватний навчальний заклад В. Покрив- ницького, в якому викладав історик П. Смирнов; приватна жіноча гімназія

С. Ігнатьєвої, в якій працювала громадська діячка С. Зелінська-Луначарська; в 1919 — приватний навчальний заклад Л. Сороколової, де вчився письменник В. Некрасов.

На вулиці винаймали приміщення у кін. 19 — на поч. 20 ст. кілька відомих громадських формувань, серед яких — Київське літературно-артистичне товариство, клуб якого містився в № 8, цей же будинок був адресою правління Київського товариства повітроплавання; у садибі № 10, 10-б функціонували Київське вегетаріанське товариство та його їдальня.

У будинку № 11-а у 1900—01 містилася редакція «Киевской газети» — літературно-політичної і громадської щоденної газети лівого напряму.

У садибі № 28/9 у 1892—1914 розміщувалося правління Південно-Російського товариства заохочення землеробства, в діяльності якого брали участь відомі вчені, громадські діячі: В. Високович, О. Душечкін, В. Поспєлов, С. Реформатський, Б. Ханенко, М. Шестаков та ін. Тут також працювала редакція журналу товариства «Хозяйство».

Флігель садиби № 22-а, відразу після побудови займали медичні заклади, у 1920—30-х рр. — Друга робітнича лікарня: головний будинок цієї садиби передали Інституту охорони здоров'я (з 1921— Київський медичний інститут). У цих медичних установах працювали відомі лікарі та вчені.

У будинку № 25 в 1919 діяла більшовицька Надзвичайна комісія (російською — ЧК), тут здійснювалися розстріли.

У 1920—30-х рр. в № 34 працював Київський окружний комітет Українського товариства Червоного Хреста, членами якого були гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський, мікробіолог М. Нещадименко. Під час нацистської окупації Києва члени ОУН відродили діяльність Українського Червоного Хреста, який містився в будинку № 30.

У 1941—42 у № 41 була одна з конспіративних квартир О. Ольжича, який налагоджував у Києві підпільну мережу ОУН; в № 37-а — явочна квартира підпільної групи І. Кудрі.

1924—36 в № 8 містився Український науковий інститут книгознавства, у

31 — редакція журналу «Бібліологічні вісті», працювали відомі вчені. Значним осередком сучасного культурного життя Києва є садиба № 32—32-а,

б, де містяться з 1960-х рр. редакції журналу «Радуга», членом редколегії якого був письменник В. Некрасов; правління Спілки композиторів України, очолюване 1968—89 композитором А. Штогаренком, та правління її Київської організації, видавництво «Музична Україна», в роботі яких брали участь видатні музичні діячі.

Колишній особняк № 36 тепер є резиденцією Патріарха УПЦ Київського патріархату, в ньому провів останні роки життя Патріарх Володимир (Романюк).

Значну кількість цінних історичних об'єктів втрачено. В їх числі: № 1 — будинок клубу «Родина», який переїхав сюди з вул. Володимирської, 42 в березні 1918. Як і раніше, він ставив за мету єднання всіх українських сил. У червні 1918 в приміщенні клубу відбувся з'їзд діячів українського пластичного мистецтва, що зібрався для організації художніх сил національного мистецтва. У радянський час його займав Будинок вчених.

В № 4 розміщувалися друкарня С. Кульженка, а також у 1909—14 — редакція журналу «Искусство в Юж- ной России» (1909—10 мав назву «Искусство и печатное дело», у 1911 — «Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать»), редактором- видавцем якого був В. Кульженко.

В № 6 (квартира № 20) у 1914—16 містилася редакція щоденної політичної і літературної газети «Киев» — органа Київського товариства поширення російського друкованого слова; у 1941—43 тут була явочна квартира Ленінського підпільного райкому КП(б)У.

Не збереглися житлові будинки, в яких проживали відомі діячі науки і культури: № 18 — оперні співаки З. Гайдай, Ю. Кипоренко-Доманський, М. Стефанович, М. Частій, балетмейстер С. Сергєєв; № 19 — письменник І. Нечуй-Левицький; № 25 — лікар, вчений Н. Хржонщевський