Малопідвальна

МАЛОПІДВАЛЬНА ВУЛИЦЯ, серед. 19 – 20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Виникла у 1830-х рр. вздовж південного схилу Старокиївського плато і валу старокиївських укріплень, отримала назву Малопідвальної на відміну від вул. Великої Підвальної (тепер вул. Ярославів Вал). Пролягає від пров. Т. Шевченка до вул. Володимирської, перетинається вул. Паторжинського. Відрізок траси між вул. Паторжинського і пров. Т. Шевченка має значний підйом, з горішньої частини якого відкривається панорама кварталів, прилеглих до Майдану Незалежності. Забудову верхнього відрізка вулиці складають громадські, відомчі та житлові будинки 1950–70-х рр. (№ 14, 21/8, 27, 29). Найбільшу архітектурно- містобудівну та історичну цінність має забудова похилої ділянки, де переважають житлові будинки кін. 19 – поч. 20 ст., споруджені відомими київськими архітекторами: № 2/9 (1884, арх. В. Ніколаєв), № 4 (1910, арх. А. Трахтенберг), № 6 (1890-і рр., арх. Є. Торлін), № 10 (1909–10, арх. К. Шиман), № 12/10 (кін. 19 ст., арх. В. Ніколаєв), № 15 (1896–97, арх. М. Гарденін). Значну роль у формуванні архітектурного абрису вулиці відіграє наріжний будинок № 1/7 (1900–01; архітектори К. Шиман, А. Краусс). Споруди частково зберігають історично утворену композиційно-художню особливість забудови: її модульність, стилістику, виразність пластики і силуету, парцеляцію ділянок. Ці якості забудови, а також своєрідний рельєф дали підстави письменникові М. Булгакову, який згадував вулицю у романі «Біла гвардія» під назвою «Мало-Провальної», вважати її «найфантастичнішою у світі». Під час зведення у 1970-х рр. відомчої споруди УВС було втрачено значну частину старих будівель непарного боку вулиці, що істотно зменшило її архітектурно-історичну насиченість. Незважаючи на значні втрати в забудові, вулиця належить до відомих історико-культурних пам'яток. На ній проживали: літературознавець Л. Білецький, орієнталіст, славіст, письменник А. Кримський (№ 3); літературознавець С. Родзевич (№ 4); інженер-будівельник мостів та шляхів І. Баренбойм; фізик, чл.-кор. АН УРСР І. Кондиленко (№ 10); історик, громадсько-політичний діяч П. Дорошенко (№ 12/10); Герой Радянського Союзу М. Наумов (№ 21/8).
У будинках, що зруйновані за різних обставин, мешкали: у № 6 до поч. 1880-х рр.– М. Мурашко, керівник Київської рисувальної школи, що містилася в будинку Міської думи, згодом – на вул. Володимирській, 46 (обидві споруди не збереглися); у № 14 і № 16 в 1900-х рр. – Ф. Яновський, терапевт, академік ВУАН; у № 16 в 1930-х рр. – композитор П. Козицький; у № 17 в 1910-х рр. – С. Бразуль-Брешковський, журналіст, який вів приватне розслідування у т. зв. справі Бейліса; в № 19 на поч. 20 ст. – К. Конча, колишня солістка Маріїнського у Санкт-Петербурзі, Київського, Тифліського оперних театрів, викладачка Музично-драматичної школи М. Лисенка та ін. [757].