Михайлівська

МИХАЙЛІВСЬКА ВУЛИЦЯ
19 — поч. 20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Від Майдану Незалежності до пл.Михайлівської, по схилу Старокиївського плато. Одна з найдавніших радіальних вулиць у південній частині колишнього «міста Ярослава». Виникла на шляху від Лядської брами (в районі Майдану Незалежності) до Михайлівського Золотоверхого монастиря (звідси й назва). Як вулиця згадується 1799. На плані 1803 позначена як одна з головних вулиць старого Києва. 1922—91 мала назву — вул. Паризької Комуни. До вулиці прилучається пров. Михайлівський.
Має периметральну садибну систему забудови з внутрішніми подвір’ями й відзначається великою щільністю, зумовленою зростанням цін у 2-й пол. 19 ст. на ділянки у центрі міста. Архітектурно-мистецький абрис вулиці сформовано двошестиповерховими будинками, зведеними в серед. 19 — на поч. 20 ст. Фасади споруд мають риси характерних для цього періоду стилів — пізнього класицизму, історизму, модерну та цегляного стилю. В їхньому створенні брали участь відомі київські архітектори: М.Гарденін (№ 12, 12-а, 16-б), М. Казанський (№ 7, 10), А-Ф. Краусс (№ 6-б, 11, 16-а, 22-а, 22-б), В. Куликовський (№ 15), В. Ніколаєв (№ 8, 18-а — праве крило, 18-б, 18-в, 20-в), П. Спарро (№ 9), Р. Тустановський (№ 6), К. Шиман (№ 6-а), О. Шіле (№ 18-а) та ін.
Архітектурну цінність мають будинки № 14, 17/2, 19, 20-а, 20-б, 21. Деякі садиби наскрізні, виходять на паралельні вулиці, формуючи їхнє архітектурне обличчя: № 7 — вул. Мала Житомирська, 8 (останній — арх. М. Казанський); № 24-а, 24-б, 24-в (останні два - інж. Г. Позняков), 24-д (арх. П. Спарро) — вул. Трьохсвятительська, 11 (інж. Г.Позняков), 13 (інж. В. Катеринич). Вулиця має багатий історико-культурний потенціал. В садибному будинку на вул. Малій Житомирській, 8 містилося Київське римсько-католицьке доброчинне товариство, членами якого були відомі польські громадські діячі; у будинку № 10 працювали в 1906 редакції українських періодичних видань — газети «Громадська думка» і журналу «Нова громада», навколо яких гуртувалися визначні діячі української культури; в № 16-а функціонували Музично-драматична школа С. Блуменфельда і Музично-драматичне училище М. Лєсневич-Носової, в яких викладали і навчалися видатні композитори, актори, режисери; в № 24-д діяла Міністерська жіноча гімназія.
На вулиці проживали відомі діячі науки і культури: в № 7 — лікар С. Томілін, у цій же садибі на вул. Малій Житомирській, 8 — лікар В. Виноградов; в № 10 — журналіст М. Кисельов, гостями якого були письменник О. Купрін, філософ М. Бердяєв, композитор М. Лисенко; в № 12 — історик, педагог, громадський діяч Ф. Лебединцев, який видавав журнал «Киевская старина», актриса, педагог, режисер П. Нятко; в № 12-а — лікар, колекціонер Д. Сигалов; в № 21 — лікар М. Волкович, директор Олександрівської міської лікарні О. Лєсков, у якого неодноразово зупинявся його брат — письменник М. Лєсков; в № 22-а — лікар Й. Дейч, водолікарня якого була широко відомою в місті, в його сина О.Дейча — літературознавця, театрознавця бували в гостях відомі літератори, у цій же садибі (№ 22-а, 22-б) мешкав архітектор І. Бєляєв; в садибі № 24 зупинявся у свого брата під час приїздів до Києва письменник Панас Мирний. Життя і побут мешканців вулиці визначали також численні майстерні, магазини, друкарні й інші заклади, які займали перші поверхи будинків і деякі внутрішньосадибні споруди.
До втрачених пам’яток історії належить двоповерховий будинок № 1 (знесений 1979 для спорудження готелю), в якому 1859 востаннє зупинявся у Києві Т. Шевченко [805].