Саксаганського

САКСАГАНСЬКОГО ВУЛИЦЯ, серед. 19–20 ст. (архіт., іст., мист., містобуд.). З'єднує вул. Еспланадну та пл. Перемоги. Є однією з головних планувальних осей історичних місцевостей «Новоє Строєніє» і Паньківщина. Складається з трьох великих прямолінійних ділянок (між вулицями Еспланадною і Володимирською, Тарасівською і Л. Толстого, Л. Толстого і пл. Перемоги) та однієї малої (між вулицями Володимирською і Тарасівською). Огинаючи Старокиївський пагорб, вул. Саксаганського поблизу вул. Тарасівської набуває залому бл. 45° зі сходу на північний захід. Її перетинають також вулиці Ш. Руставелі, Червоноармійська, Горького, Паньківська, Комінтерну; поблизу пл. Перемоги до неї прилучається вул. Старовокзальна.

Вулиця утворилася на території т. зв. Нового Строєнія — частини Києва, що формувалася з серед. 19 ст., коли внаслідок розбудови Київської фортеці активно утворювалися нові міські квартали вздовж течії р. Либідь. До серед. 19 ст. тут було заміське пустище на схилі до р. Либеді, лише на невеликому відрізку (приблизно між вулицями Володимирською і Тарасівською) існувало невелике с-ще Паньківщина. Вулицю прокладено у 1840-х рр. у вигляді двох роз'єднаних відрізків — вулиць Великої Жандармської (між сучасними вулицями Еспланадною і Тарасівською) та Малої Жандармської (від вул. Паньківської до пл. Перемоги), які 1881, після прокладання нового шляху між вулицями Тарасівською і Паньківською, було з'єднано у вул. Жандармську. 1888 вона отримала назву Маріїнсько-Благовіщенської — від розташованих на ній Маріїнської громади сестер-жалібниць (№ 75) і церкви Благовіщення, спорудженої 1887 за проектом арх. В. Ніколаєва (знесена в 1934) на протилежному боці вулиці.

1919— 37 вулиця носила ім'я більшовика П'ятакова Георгія Леонідовича (1890—1937). У 1937 дістала ім'я Саксаганського Панаса Карповича (справж. — Тобілевич; 1859—1940) — актора, режисера, одного з корифеїв українського театру, народного артиста СРСР (з 1936), Героя Праці (1924).

Для первісної забудови ділянки надавалися містом приватним власникам за помірну плату. При цьому довжина фронту забудови складала, як правило, 10–15 сажнів, тильна межа формувалася відповідно до вуличної сітки та рельєфу кварталу. В середині 19 ст. забудова здійснювалася за зразковими фасадами доби пізнього класицизму: № 1 — на сім прорізів, № 2 — на п'ять прорізів, № 3 — на три прорізи. Згідно із запровадженим у 1861 розподілом міської забудови, вулиця тривалий час належала до 3-го розряду, за яким дозволялося спорудження цегляних (одноповерхових і вищих) та дерев'яних на цегляних фундаментах чолових будинків. 1914 вулицю переведено до 1-го розряду (чолова і дворова забудова тільки цегляна). Втім, значно раніше стрімке збільшення міського населення і значний попит на житло зумовили розбудову вулиці багатоповерховими цегляними будівлями.

Нумерація будинків на вулиці не раз змінювалася. Сучасна нумерація склалася 1898 під час тотальної перенумерації київських вулиць.

В результаті реконструкцій на окремих ділянках вулиці історичне планування і забудова кварталів порушені. Забудова вулиці різномасштабна, поряд з численними багатоповерховими житловими будинками кін. 19 – поч. 20 ст., в декорі яких використано історичні стилі та модерн, є одно-, двоповерхові житлові будинки серед. 19 ст. – поч. 20 ст.

Забудова вул. Саксаганського значною мірою зберігає характерний вигляд міської вулиці поч. 20 ст.

Пам'ятки архітектури: № 44-е (класицизм); № 5, 13/42, 15, 22-б, 27, 28, 31/29, 33—35, 38, 43, 43-б, 44, 44-б, 52, 57-а, 58, 61/17 — флігель, 74, 74-б, 75, 78-а, 78-б, 81, 84—86/45, 89, 89-б, 92, 93-б, 96, 97, 108/16, 109/20, 112-а, 112-б, 113-а, 131-а, 135/13, 139, 147/5 (історизм); № 15-б, 20, 22, 22-в, 30, 30-б, 30-в, 36-а, 57-б, 72-б, 95-б, 107/47, 137/18 (цегляний стиль); № 2/34, 12, 27-б, 34, 61/17 — головний будинок, 68/21, 72, 99, 101, 103, 104, 117, 123, 129-а, 129-б, 129-в (модерн); № 24/27 (конструктивізм); № 25, 63/28, 65 (радянський неокласицизм).

До пам'яток мистецтва належать будинки № 12, 75, 99, 108/16.

Авторами проектів забудови були відомі архітектори: М. Гарденін (№ 97); Й. Зекцер (№ 33–35, 58, 61/17 — головний будинок, останній у співавт. з К. Грінбергом, 72, 72-б); М. Казанський (№ 60, 60-б); М. Клуг (№ 96, 113-а); А. Краусс (№ 5, 15, 15-б, 28, 38, 43, 43-б, 44, 44-б, 74, 74-б, 81, 89, 89-б, 93-б, 112-а, 112-б, 147/5); О. Кривошеєв (№ 13/42); В. Ніколаєв (№ 30, 30-б, 30-в, 137/18); І. Ніколаєв (№ 139); В. Обремський (№ 92); В. Риков (№ 68/21, 75 — головний будинок); Є. Торлін (№ 52); Ф. Троуп'янський (№ 34); О. Хойнацький (№ 95-б, 108/16); М. Холостенко та І. Хоменко(№ 65); М. Шехонін (№ 78, 78-б).

Вулиця має велику історико-культурну цінність. За спогадами мецената української культури Є. Чикаленка, який 1900 переїхав до Києва й оселився в будинку № 56, «...недурно цю вулицю неофіціяльно звали тоді "Українською"».

Тут проживали відомі представники науки і культури, державні та громадсько-політичні діячі: в № 2/34 — вчений у галузі механіки і процесів керування, акад. АН СРСР В. Челомей; в № 15 — історик, професор Київського університету П. Голубовський; в № 20 — діяч РСДРП, акад. ВУАН О. Шліхтер; в № 22 — кінорежисер Г. Козінцев, бували письменник І. Еренбург, кінодраматург О. Каплер, кінорежисер С. Юткевич; в № 24/27 — актриса театру і кіно Є. Азарх-Опалова, актор П. Вескляров, кінорежисери В. Браун, Т. Левчук, С. Цибульник, О. Шмарук; кінооператор Д. Демуцький, художники театру і кіно О. Бобровников і С. Зарицький, письменники П. Вершигора, Ю. Дольд-Михайлик, У. Самчук; в № 26/26 (на розі з вул. Горького) на поч. 20 ст. — дружина історика, письменника, громадсько-політичного діяча М. Костомарова А. Костомарова, яку відвідували тут старогромадівці; в № 27 — письменник Шолом-Алейхем; в № 28 — лікар, вчений О. Павловський (жив також у садибі № 41, 41-в); в садибі № 30, 30-а, 30-б — фізіолог і анатом рослин, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН О. Баранецький; в № 33–35 — письменник І. Бабель, політичний і кооперативний діяч доби Української революції 1917–21 М. Стасюк (жив також в будинках № 83 і 141 на цій вулиці), хоровий диригент, композитор, діяч єврейського культурного руху Є. Шейнін; в № 34 — лікар, вчений Л. Фінкельштейн; в № 36-а — лікар, акад. АН УРСР М. Губергріц, оперна співачка і педагог К. Массіні; в садибі № 41, 41-в — математик і механік, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН В. Єрмаков; в садибі № 43, 43-б — зоологи М. Бобрецький і О. Коротньов, лікар, вчений В. Таранухін, архітектор Д. Ракітін; в № 44 — історик, літературознавець, етнограф і громадський діяч О. Грушевський, історик, педагог і громадсько-культурний діяч Я. Шульгин та його сини — громадський діяч В. Шульгин, історик, публіцист і громадсько-політичний діяч О. Шульгин; в № 44-б — громадсько-політичний діяч О. Горбачов, письменники О. Гуреїв, С. Олійник і М. Островський; в № 46 — основоположник сучасної гідроаеродинаміки, чл-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН М. Жуковський, архітектор В. Осьмак (мешкав також у садибі № 74); в № 52 — історик, педагог, громадський діяч В. Беренштам; в № 58 — оперні співаки К. Брун і О. Каміонський, диригент, композитор і педагог Л. Штейнберг; в № 59-б — вчений у галузі теорії і розрахунку ковальських машин ударної дії Я. Маркович, філолог, історик, педагог і громадський діяч В. Науменко, архітектор К. Остроградський; в № 60-б — гірничий інженер, брат відомого мандрівника М. Миклухо-Маклай; в № 61/17 — літературознавець, критик, педагог і громадський діяч О. Дорошкевич; в № 66 — лікар, вчений О. Садовень; в № 67 — журналіст і громадсько-політичний діяч К. Василенко, письменник, вчений, педагог і громадський діяч Б. Грінченко, архітектор М. Шехонін; в садибі № 74, 74-б — історики літератури — акад. Імператорської Санкт-Петербурзької АН і УАН В. Перетц та його дружина чл.-кор. ВУАН і АН СРСР В. Адріанова-Перетц, оперна співачка М. Лубковська, її син — видавець «Киевской мисли» Р. Лубковський та його дружина — оперна співачка К. Воронець-Монтвід, архітектор П. Голландський, фотомайстер і педагог М. Петров, актриса і педагог О. Сантагано-Горчакова, адвокат і журналіст Є. Шольп, бував у свого дядька — викладача Володимирського кадетського корпусу З. Оппокова історик і громадсько-політичний діяч М. Грушевський, зупинявся під час приїздів у Київ журналіст, філософ і політичний діяч М. Вольський; в садибі № 78-а, 78-б — архітектор М. Бобрусов; в № 80 — письменник, публіцист, педагог і громадсько-політичний діяч О. Кониський; в № 84—86/45 — письменник М. Носов; в № 91 — математик О. Астряб (жив також у будинку № 117 на цій вулиці), громадсько-політичний діяч

доби Української революції 1917–21 О. Зарубін, публіцист, меценат української культури, громадський діяч Є. Чикаленко, вчений у галузі сільськогосподарського машинобудування К. Шиндлер; в № 92 — кооператор, публіцист, громадсько-політичний і державний діяч М. Ковалевський; в № 95-б — старогромадівець М. Гвоздик; композитор, основоположник української класичної музики, піаніст, диригент, педагог і музично-громадський діяч М. Лисенко та його діти, зокрема, музикознавець О. Лисенко; а також поет, мистецтвознавець, акад. АН УРСР і СРСР М. Рильський; в № 96 — письменник С. Бердяєв, лікар, вчений Т. Лоначевський-Петруняка; в № 97 — родина Косачів: старогромадівець П. Косач, письменниця, фольклорист, етнограф, чл.-кор. ВУАН, редактор і видавець журналів «Рідний край» і «Молода Україна» О. Косач (Олена Пчілка), їхня дочка — письменниця та громадська діячка Леся Українка, військовий і громадський діяч М. Хитрово; в № 99 — інженер-будівельник й архітектор-реставратор

В. Леонтович, геолог В. Чирвинський; в № 101 — письменниці Олена Пчілка і Леся Українка; в № 107/47 — лікар, вчений В. Ліндеман (мешкав також в № 22 і № 89); в № 110 — актор, режисер, теоретик театру, драматург і публіцист Лесь Курбас; в № 111 — історик, літературознавець, акад. ВУАН та АН СРСР, громадсько-політичний діяч М. Грушевський, художник І. Хворостецький; в № 112 — вчений у галузі теплоенергетики, чл.-кор. АН СРСР О. Радціг; в № 123 — історик, публіцист, педагог і громадсько-політичний діяч В. Прокопович; в садибі № 131-а, 131-б — політичний і військовий діяч Я. Гамарник, вчений у галузі сільськогосподарського машинобудування, чл.-кор. АН УРСР Л. Крамаренко, в № 139 — підприємець, громадський діяч А.-Е. Марцинчик; в № 143 — письменник Д. Вінцковський. В будинку № 147/5 бував у свого гімназичного товариша майбутній письменник К. Паустовський.

На вулиці діяли на поч. 20 ст. редакції відомих видань: в № 13/42 — щорічника «Весь Київ», що видавав С. Богуславський; в № 48 — української ілюстрованої газети «Село»; в садибі № 60, 60-б, 60-в — журналу «Киевская старина»; в № 83 — журналу «Наша кооперація», що видавався коштом і заходами правління Товариства українських кооператорів, яке діяло за цією ж адресою; в № 123 — журналу «Шлях».

У власному будинку № 3 (перебудований) містився Новостроєнський денний притулок Товариства денних притулків для дітей робітників, в якому перебували діти працюючих жінок. В № 74 функціонувало Товариство фотографів-аматорів «Дагер».

У садибі № 75 містилися медичні заклади, в яких працювали відомі лікарі та вчені: Маріїнська громада сестер-жалібниць та її лікарня, Київський державний клінічний інститут, Український науково-дослідний інститут клінічної медицини МОЗ УРСР. Тут у квітні 1918 відбувся 1-й з'їзд Товариства Червоного Хреста України.

У садибі № 44, 44-б, 44-е під час нацистської окупації Києва містилась явочна квартира Радянського підпільного райкому ЛКСМУ, який очолював Г. Синицин.

Значну кількість об'єктів історико-культурного значення втрачено: в № 72 проживав у 1880—90-х рр. фізик, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН, професор Київського університету М. Авенаріус; в № 8 під час навчання в університеті — історик, громадсько-політичний діяч М. Грушевський; в № 17 у 1880-х рр. — лікар М. Волкович; в № 22 у 1880-х рр. — фізіолог і анатом рослин, професор Київського університету О. Баранецький; в № 56 — відома громадська діячка М. Требінська, публіцист, меценат української культури, член Української Центральної Ради Є. Чикаленко; в № 56 і № 82 в 1911—14 — журналіст, відповідальний редактор «Записок Українського наукового товариства в Києві», в 1917 — один із засновників Української Центральної Ради А. Ніковський; у флігелі № 76 у кін. 1910-х рр. — професор Київського політехнічного інституту, один з основоположників вітчизняної зоотехнічної науки М. Чирвинський; в № 85 до смерті у 1910 — його власник, правознавець, професор Київського університету О. Романович-Славатинський (в 1880-х рр. мешкав у знесеному будинку № 74 на цій же вулиці); в № 90 на поч. 20 ст. — нумізмат К. Болсуновський; в № 93 на поч. 20 ст. — письменник М. Старицький з родиною, лікар О. Черняхівський та його дружина — письменниця Л. Старицька-Черняхівська; в № 115 у 1920–40-х рр. — архітектор В. Осьмак; в № 125 в 1917–18 — художник Ф. Красицький. В № 19 містився в 1919 ЦК єврейської культурно-просвітницької організації «Культур-Ліга»; № 42 — заснована у Окружна ветеринарно-бактеріологічна лабораторія Південно-Західного краю і місцеве правління створеного у 1910 Російського товариства ветеринарних фельдшерів. В № 122/37 розміщувався у 1990-х рр. провід Народного руху України на чолі з відомим громадсько-політичним діячем В. Чорноволом [1299].