ТрьохсвятительськаТРЬОХСВЯТИТЕЛЬСЬКА ВУЛИЦЯ, 11—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Пролягає південним схилом Старокиївської гори від пл. Європейської до пл. Михайлівської. До неї прилучаються вулиці Хрещатик і Костьольна. Відома під цією назвою з 17 ст. — від однойменної церкви, збудованої 1183, що розташовувалася поблизу будинку Міністерства закордонних справ України на вул. Десятинній, 2 (зруйнована 1935; див. ст. 281.12). У 1830—40-х рр. одержала назву вул. Театральної — від побудованого на її початку у 1804—06 дерев'яного будинку першого Міського театру. У 1919—55 — вул. Жертв Революції (в пам'ять революціонерів, яких 24—25 грудня 1918 вели на розстріл на Володимирську гірку), 1955—91 — вул. Героїв Революції, 1992 повернено історичну назву. В 11—18 ст. уздовж теперішньої траси вулиці проходив земляний вал «міста Ізяслава-Святополка» (див. ст. 282), який оточував князівську резиденцію і комплекс родових монастирів (Димитрівського і Свято-Михайлівського), заснованих у 11—12 ст. На планах кін. 17 — поч. 19 ст. верхня ділянка вулиці зображена як дорога вздовж огорожі Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, комплекс якого формувався до 20 ст. і займає тепер весь парний бік забудови вулиці (див. ст. 267). 1804—06 унизу, з боку вул. Хрещатика, за проектом арх. А. Меленського зведено дерев'яний будинок першого Міського театру (не зберігся). 1817— 1849 після зриття частини кріпосного валу, на розі прилеглої вул. Костьольної споруджено Олександрівський костьол (див. ст. 303), садиба якого забудовувалася до 20 ст. Важливу містобудівну роль вулиці як поєднувальної ланки між Верхнім містом і Хрещатиком визначив генеральний план Києва 1837 (архітектори В. Беретті й Л. Станзані), за яким її трасу було намічено з урахуванням наявних на той час споруд (монастир, костьол, театр). На поч. 19 ст. вулиця пролягала до Подолу, у бік якого повертала поблизу теперішнього фунікулера і включала до свого складу сучасний Боричів узвіз. У 1830—40-х рр. внаслідок реконструкції Старого Києва, напрямок пролягання вулиці змінено в бік Андріївського узвозу, вона складала єдине ціле з сучасною вул. Десятинною. У серед. 19 ст. вздовж вулиці закладено парк «Володимирська гірка» (див. ст. 424). На його терені вздовж червоної лінії забудови містилися дві споруди, що не збереглися до нашого часу: водонапірна башта Київського водогону (кін. 19 ст.) і панорама «Голгофа» (1902). 1850—51 на місці знесеного Міського театру зведено готель «Європейський» (арх. О. Беретті; не зберігся). 1862 у тилу садиби № 13 (див. ст. 266.15) споруджено флігель з господарським льохом (№ 13-д; див. ст. 303.7), 1913—14 зведено прибутковий будинок № 7 (див. ст. 303.4). 1958 відокремлено вул. Десятинну, після чого вул. Трьохсвятительська набула сучасних розмірів. У 1980-х рр. знесено частину забудови, що прилягала до сучасної пл. Європейської, на її місці споруджено Музей В. Леніна (1985, тепер Український дім) і житлові будинки № 1 і 3, в яких міститься Українське незалежне інформаційне агентство преси та новин (1986), що утворили монументальний ансамбль у нижній частині вулиці та створюють архітектурний образ однієї з центральних площ міста — Європейської. Піднімаючись угору, вулиця проходить через середню та верхню тераси придніпровського пагорба, що зумовлює характерну для неї мальовничість планування. Забудова верхньої тераси в основному зберігає характер та межі, що склалися до поч. 20 ст., активно формуючи силуетний контур Верхнього міста. Найціннішою пам'яткою культури є ансамбль Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, забудова якого репрезентує як шедеври українського бароко, так і пізніші будівлі готелів, оформлених у формах історизму. З монастирем пов'язані життя та діяльність багатьох визначних історичних діячів України. Видатна пам'ятка архітектури пізнього класицизму — Олександрівський костьол (арх. Ф. Мєхович). Серед пам'яток архітектури пізнішого часу — житлові будинки у стилі історизм № 5, № 11, № 13 (останні два входять до складу наскрізних садиб на вул. Михайлівській). В № 9-а проживала оперна співачка Н.Гончаренко. У будинках, що не збереглися, проживали на поч. 20 ст. відомі вчені: в № 3 — фізик, професор університету і політехнічного інституту Г. Де-Метц, в № 9 — лікар і вчений, професор університету О. Радзієвський. В № 2 містилась 1917 редакція щоденної газети «Фолксцайтунг» — органа Південного комітету Бунду. Відповідальним редактором був член ЦК Бунду М. Рафес. Вулиця має історико-культурну цінність як одна з найдавніших київських трас, пов’язаних з історією національної святині — Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. |
Житловий будинок. кін. 1950-х рр.. в якому проживала Гончаренко Н. І.Трьохсвятительська, 9-аПарк "Володимирська Гірка", 19 ст.ТрьохсвятительськаМихайловський Золотоверхий монастир, 12-20 ст.Трьохсвятительська, 4—8Житловий будинок. 1892—94Трьохсвятительська, 5 |