Терещенківська

ТЕРЕЩЕНКІВСЬКА ВУЛИЦЯ, 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Проходить по південно-східному схилу Старокиївського плато паралельно Хрещатій долині, з’єднує вул. Б. Хмельницького з вул. Л. Толстого, перетинає бульв. Т. Шевченка. Мала назви – пл. Університетська (від збудованого у 1830-х рр. Університету св. Володимира), вул. Олексіївська, Ново-Олексіївська (1869– 1900), Терещенківська (1900–19) – на честь родини відомих цукропромисловців, доброчинців і колекціонерів Терещенків, життя та діяльність кількох поколінь якої тісно пов’язані з вулицею. Вони були власниками і мешканцями кількох садиб на ній: № 3, 5, 9, 13, 15, 17, в яких містилися контори їхніх підприємств, мистецькі колекції, що стали основою кількох найвідоміших українських музеїв, правління товариства, в яких вони відігравали провідну роль. У лютому 1919 вулиця носила ім'я Герцена Олександра Івановича (1812–70) – російського письменника, публіциста, філософа-матеріаліста; у 1919–55 – Чудновського Григорія Ісаковича (1890–1918) – учасника боротьби за владу Рад у Петрограді та Києві, у січні – лютому 1918 – комісара Києва з цивільного управління; у 1955–92 – Рєпіна Іллі Юхимовича (1844–1930) – художника, дійсного члена санкт-петербурзької Імператорської АМ (з 1893), її професора (1894–1907), члена Товариства передвижників (з 1878). Приїздив у Київ 1880 і 1882. Написав багато творів на українську тематику, приятелював з відомими діячами української культури. У Києві підтримував діяльність Рисувальної школи М. Мурашка. 1992 вулиці повернено назву Терещенківська.

До кін. 1830-х рр. місцевість являла собою малозаселену територію з одно-, двоповерховими будівлями, практично пустир. Вулицю прокладено відповідно до генерального плану міста 1837, розробленого арх. В. Беретті. Зведення в 1837–43 Університету св. Володимира за проектом арх. В. Беретті, однієї з найзначніших споруд того часу, визначило містобудівну систему навколишніх кварталів, а також якісно новий рівень забудови. Під час будівництва навчального закладу навколо нього був сформований новий район та сплановано низку вулиць – сучасні Л. Толстого, Володимирську, бульв. Т. Шевченка. Але й після відкриття університету велика площа перед ним була не упорядкована. На плані Києва 1861 вул. Олексіївська існувала лише на відрізку між сучасними вул. Б. Хмельницького і бульв. Т. Шевченка. Від первісної забудови тут збереглися флігель Першої Київської гімназії, зведений 1852 (нині № 4), первісний об’єм тепер перебудованого особняка 1842 (№ 3). 1871 вул. Олексіївську продовжено до вул. Шулявської, в результаті чого утворився фронтальний квартал зі східного боку пл. Університетської. Обабіч площі планувалося ще два невеликих квартали, відокремлені невеликим майданчиком з пам’ятником Миколі І. Фронтальний квартал, що виходив на вул. Ново-Єлизаветинську (тепер вул. Пушкінська) кілька разів переплановувався. 1871 його було розділено на 20 садиб, у 1872 – на 18, бічні квартали – на шість ділянок. В остаточному варіанті плану бічні квартали не розплановувались, їх територію відведено під паркову зону навколо університету. Фронтальний квартал поділено на 19 садиб, продаж яких з публічних торгів розпочався у 1872–74 за умовою забудови впродовж чотирьох років.

Новопрокладену вул. Олексіївську було віднесено, згідно з правилами розподілу вулиць на розряди, до 1-го розряду, тобто тут дозвлялося будувати на червоних лініях і на подвір’ях не менш, ніж двоповерхові, муровані, під бляшаною покрівлею споруди зі сходами з вогнетривких матеріалів.

Простір сучасної вулиці сформовано фронтами забудови трьох кварталів та парком ім. Т. Шевченка, що відіграє важливу роль в об’ємно-просторовій композиції вулиці (див. ст. 426). Забудова різновисока, сформована дво-, триповерховими особняками 2-ї пол. 19 ст. і багатоповерховими прибутковими будинками кін. 19 – поч. 20 ст. Архітектурним акцентом кварталу навпроти університету є масивний об’єм прибуткового будинку № 13, розташований на осі симетрії парку та головного корпусу університету.

Вулиця зберегла свій масштаб і пропорції, закладені при її створенні, та в цілому колорит київської забудови 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст.

В забудові вулиці брали участь відомі архітектори: П. Альошин (№ 2–2/13–15, 1-а третина 20 ст., 1940-і рр.), П. Андреев (№ 13, 1913–14), С. Григор'єв (№ 5, 1934), Р.-Ф. Мельцер (№ 15,1887–95), В. Ніколаєв (№ 9, 1877–84, у співавт. з А. Гуном; № 11, 1875–7б, 1880–81; № 17, 1875–78; № 23, 2-а пол.19 ст.), П.Спарро (№ 19 – 19-а, 1878– 79; № 21, 1879).

Пам’ятки архітектури – № 2 (класицизм), № 2–2/13–15, 9, 9-а, 11, 13, 15, 17, 23, 25/10 (історизм), № 5 (пізній конструктивізм).

Велику мистецьку цінність має оздоблення інтер’єрів особняка Ханенків (№ 15), створене С. Барбудо, П. Бойцовим, М. Врубелем, В. Котарбінським, Г. Макартом та іншими митцями. До пам’яток мистецтва належать також пам’ятники Т. Шевченкові у центрі парку (1939, ск. М. Манізер, арх. Є. Левінсон; див. ст. 426.1) та І. Рєпіну біля будинку Національного Київського музею російського мистецтва (1984, ск. О. Комов; див. ст. 401).

На вулиці проживали відомі представники науки і культури, громадські, політичні, державні діячі: в № 3 – підприємець, бельгійський консул Я. Гретер, засновниця і начальниця приватної жіночої гімназії і вечірніх Вищих жіночих курсів А.Жекуліна; в № 5 – письменник, акад. АН УРСР М. Бажан, мовознавець, акад. АН УРСР І. Білодід, письменник В. Большак, державний діяч УРСР К. Сухомлин, письменник, акад. ВУАН, державний і громадський діяч П. Тичина, диригент С. Турчак, державний і політичний діяч, акад. ВУАН, економіст О. Шліхтер; в № 7 – фізіолог рослин, акад. УАСГН С. Лебедев; у № 9 – підприємець і колекціонер Ф. Терещенко та його дружина Н. Терещенко (їхня мистецька збірка складає основу розміщеного тепер в їхній садибі Національного музею російського мистецтва), їхній син – авіаконструктор Ф. Терещенко; художник А. Середа; в № 11 – лікар, учений Є. Афанасьев, діяч більшовицької партії Г. Кржижановський, викладач Першої Київської гімназії, колекціонер М. Черкунов; в № 13 – інженер, автор проекту київського фунікулера А. Абрагамсон, провідні діячі ОУН О. Бойдуник і П. Войновський; в № 15 – подружжя Б. і В. Ханенків, відомих колекціонерів і громадських діячів; в № 16 – інженер і вчений у галузі залізничного транспорту О. Бородін, який вперше в Києві обладнав у цьому будинку телефонний зв'язок; лікар, громадський діяч В. Сахновський та його дружина Є. Сахновська – дочка підприємця Н. Терещенка; в № 21 – військовий і політичний діяч, генерал А. Драгомиров; в № 25/10 – журналіст І. Рогач; один з організаторів вітчизняного кіновиробництва О. Горський, його дочка А. Горська з чоловіком В. Зарецьким – художники, громадські діячі – шістдесятники.

В № 9 у 1917–19 містилися Генеральний секретаріат і Міністерства закордонних справ УНР, Української Держави і Директорії УНР, очолювані відомими політичними діячами – О. Шульгиним, В. Голубовичем, М. Любинським, Д. Дорошенком, В. Чехівським та ін. У № 25/10 в листопаді 1917 – квітні 1918 містився Український генеральний військовий штаб Армії УНР.

В № 13 у період Української революції діяло Українське науково-технічне товариство «Праця», яке разом з іншими українськими організаціями заснувало Український народний університет, надавши для його канцелярії, проведення зборів ради викладацького складу власне приміщення у цьому будинку. У діяльності товариства і навчального закладу брали участь О. Вілінський, І. Ганицький, О. Грушевський, П. Зайцев, Б. Кістяківський, М. Кравчук, І. Левин- ський, О. Лук'яненко, І. Огієнко, Г. Павлуцький, Ф. Сушицький, М. Туган-Барановський, К. Широцький, інші вчені та громадсько-політичні дячі. 1918 у цьому ж будинку функціонував гірничий департамент Міністерства торгівлі і промисловості Української Держави.

В № 15 містився Музей мистецтв ВУАН, створений на основі мистецького зібрання Ханенків (пізніше – Музей західного і східного мистецтва, тепер повернено історичну назву та ім’я засновників – Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків), в якому працювали відомі вчені та діячі культури: І. Врона, О. Гіляров, Г. Лукомський, М. Макаренко, В. Овчинников.

В № 4 (первісно № 2) містилася 1892–1914 Міністерська жіноча гімназія, в якій викладали відомі діячі науки і культури; у 1917–18 – департамент позашкільної і дошкільної освіти Генерального секретарства – Міністерства народної освіти, очолюваний С. Русовою. З 1920-х рр. будинок належав ВУАН, як і добудований в кілька етапів новий корпус гімназії (тепер № 2– 2/13–15; див. ст. 269), в яких містилися численні наукові установи ВУАН – АН УРСР – НАН України (кілька академічних закладів функціонують тут і тепер), де працювали відомі вчені (деякі з них проживали за цими адресами).

В № 3 розміщувалися наукові установи ВУАН–АН УРСР–НАН України: Київський науково-дослідний інститут фізики (тепер Інститут фізики НАНУ); Інститут математики АН УРСР (діє у цьому будинку й тепер); Лабораторія металофізики АН УРСР (Інститут металофізики НАН України); Інститут ентомології та фітопатології АН УРСР (тепер Інститут захисту рослин УААН), в яких працювали відомі вчені, деякі з них і проживали у цьому будинку.

Не зберігся будинок № 5, в якому з 1875 проживав Н. Терещенко.

Вул. Терещенківська – одна з найбагатших за історико-культурним значенням комплексних пам’яток Києва [1724].