Січневого Повстання

СІЧНЕВОГО ПОВСТАННЯ (МАЗЕПИ ІВАНА) ВУЛИЦЯ, 11—20 ст. (архіт., іст., міст., містобуд.). Траса вулиці спрямована паралельно течії Дніпра вздовж краю Печерської височини. Пролягає від пл. Арсенальної до пл. Героїв Великої Вітчизняної війни. Виникла на відомому з часів Київської Русі Іванівському шляху, що з'єднував Печерський монастир, заснований в серед. 11 ст., з Подолом та Старим містом. Шлях прямував крізь «бор великий», с. Берестове з позаміською резиденцією великих київських князів і церквою Спаса на Берестові 12 ст. З часом ліс був вирубаний, поле, що утворилося на його місці вздовж дніпровських круч, отримало назву Довга нива (між сучасними площами Слави та Арсенальною). Місцевість належала Печерському монастиреві, з поч. 16 ст. — Малому Микільському монастирю. Згодом біля шляху виникли невеликі монастирські поселення. У 16 — на поч. 17 ст. південний його відтинок став внутрішньою вулицею укріпленого валами та палісадами Печерського містечка, яка з'єднувала Київську та П'ятницьку дерев'яні брами (не збереглися). У 17 ст. на місці орного поля (Довга нива) виникла Микільська слобода, яка належала Микільсько-Пустинному монастиреві. Значні зміни в забудові вулиці відбувалися з кін. 17 ст., коли в цій місцевості під керівництвом гетьмана І. Самойловича почали споруджувати Києво-Печерську фортецю. У кін. 18 ст. частина вулиці навпроти монастиря була прокладена у сучасних межах і мала садибну забудову, що зафіксовано на плані Києво-Печерської фортеці 1783. У серед. 19 ст. для цієї місцевості були характерні одно-, двоповерхові дерев'яні житлові будинки, споруджені за «зразковими проектами». В 2-й пол. 19 ст. житлові будинки розташовувалися на червоних лініях вулиці, господарські споруди — по периметру садиб, у кожній з яких були сад і город. Проміжки між будинками у вуличному фронті заповнювали огорожі з ворітьми й хвіртками. У кін. 19 — на поч. 20 ст. типологія садибних комплексів різко змінилася, земельні ділянки щільно забудовуються багатоповерховими прибутковими будинками, швидко зникають просторові утворення міських дворів з малоповерховою житловою і господарською забудовою.

З поч. 18 ст. вулиця мала назву Велика, Велика Микільська, з поч. 19 ст. — Микільська (від розташованих на ній монастирів, які носили ім'я св. Миколи).

1919 її об'єднали з вул. Цитадельною (між перетином сучасної вул. Цитадельної та Московською верхньою брамою Київської фортеці) і перейменували відповідно до ідеологічних пріоритетів радянської доби на вул. Січневого повстання — в пам'ять збройного повстання 1918 робітників заводу «Арсенал» та інших підприємств міста проти Української Центральної Ради. 1981 до вул. Січневого повстання приєднано вул. Новонаводницьку, після чого вона набула сучасного спрямування. При цьому було прорізано два проїзди у валу старої Печерської фортеці по обидва боки від Московської брами. 2007 перейменована на честь гетьмана України І. Мазепи. До вулиці прилучаються вулиці М. Грушевського, Московська, провулки Інженерний, Аскольдів, пл. Слави, Дніпровський узвіз, вулиці А. Іванова, Суворова, парк Вічної Слави, пров. Лаврський, вул. Цитадельна, Печерський парк, вулиці Панфіловців, Козятинська, пров. Новонаводницький, вулиці Редутна і Старонаводницька. Вулиця — визначна пам'ятка архітектури та містобудування, пов'язана з відомими історичними подіями в країні, життям та діяльністю багатьох державних, політичних, церковних, військових, культурних, громадських діячів, учених, доброчинців.

Пам'яткою культури світового значення є архітектурний ансамбль Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (№ 21—25) — найвідомішої православної святині 11—20 ст., з якою пов'язаний розвиток літописання, книгодрукування, освіти, науки, музики, архітектури, малярства в Україні, в якій проживали, працювали й поховані визначні історичні діячі України.

З оборонних споруд Київської фортеці до наших днів на вулиці збереглися порохові льохи 18 ст. — № 17 та № 46 (див. ст. 207.1.9, 207.1.8), Московська верхня брама 18 ст. (див. ст. 207.1.6), старий Арсенал 18 ст. — № 30 (див. ст. 207.1.2), арсенальні виробничі майстерні 19 ст. на розі з вул. Московською (див. ст. 207.3.3), казарма на перешийку з Микільською брамою фортеці 19 ст. — № 1 (див. ст. 207.3.9), гауптвахта 19 ст. — № 44 (див. ст. 207.1.4), залишки валів старої фортеці 18 ст. (див. ст. 207.1.1).

До пам'яток архітектури належать також житлові будинки № 3-а, 3-б (пізній конструктивізм), № 4/6 (пізній конструктивізм з елементами класицистичної архітектури), № 11 (історизм), № 12 (неоренесанс), № 14 (з елементами конструктивізму), № 17 (пізній конструктивізм), № 18/29 (модерн); садиба № 6-а, 6-б (класицизм), садиба управління Київського генерал-губернаторства — № 29 (класицизм); комплекси церков преподобного Феодосія Печерського 17—18 ст. — № 32/1 та Воскресіння Христового 17—19 ст. — № 27 (див. ст. 76), зведених коштом київського полковника К. Мокієвського; церква Спаса на Берестові 11 — поч. 19 ст. (див. ст. 505); Палац піонерів та школярів — № 13; станція «Арсенальна» Київського метрополітену (див. ст. 209.1); Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» — № 44 (див. ст. 256).

У забудові вулиці брали участь відомі архітектори: Є. Єрмаков (№ 11), Й. Каракіс (№ 3-а, 3-б), С. Карін (№ 29), А. Милецький та Е. Більський (№ 13), В. Пещанський (№ 18/29), В. Созанський (№ 4/6), Л. Станзані (№ 6, 6-а, 6-б), П. Таманський (№ 1) та ін.

Впродовж 1759—82 садиба № 29 була адміністративним центром Київської губернії, з нею пов'язані діяльність генерал-губернаторів І. Глебова, Ф. Воейкова, П. Рум'янцева-Задунайського.

В садибі № 6, 6-а, 6-б проживали оберкомендант Києво-Печерської фортеці П. Вігель та його син, майбутній державний діяч, колекціонер П. Вігель, дипломат і політичний діяч К. Іпсіланті з родиною, мистецтвознавець А. Прахов. Тут містилася живописна школа Києво-Печерської лаври, в якій викладали відомі митці. На розі з вул. Московською (№ 2/1) 1904 зведено будинок Київського місцевого правління Російського товариства Червоного Хреста, в якому працювали відомі громадські діячі (див. ст. 296.1); в № 10-а містилася Лікарня очних хвороб М. та Є. Попових, заснована 1882 для лікування насамперед прочан Києво-Печерської лаври.

Відомим освітнім осередком була П'ята Києво-Печерська гімназія (вул. Суворова, 1), споруджена 1885—86. Її першим директором був відомий педагог В. Петр. 1944 у будинку гімназії розмістили Київський автомобільно-дорожній інститут (тепер Український транспортний університет), першим ректором якого був вчений у галузі гідравліки Ю. Даденков.

На вулиці мешкали у 18—20 ст. відомі політичні, державні, військові, культурні діячі, вчені: в № 3-а, 3-б — філософ, акад. АН УРСР В. Куценко, генерал- лейтенант К. Кулик; в № 10-а — генерал-лейтенант М. Бердяев, дід філософа М. Бердяева; в № 16 — педагоги, вчені, громадські діячі — брати М., О. і Ф. Істоміни, вчений-аграрник В. Ковалевський; в № 26 — співак А. Солов'яненко; в № 46 — художник, громадський і культурний діяч І. Гончар, квартира якого була одним з найзначніших осередків руху шістдесятників.

У прибутковому будинку Микільського військового монастиря (№ 11) в 1918 містилося Військове міністерство Української Держави, в якому працювали відомі військові діячі — О. Рогоза (міністр), В. Буйницький, О. Лігнау, О. Ревишин та ін.

1957 на місці колишнього Аносівського саду облаштовано парк Вічної Слави воїнам Великої Вітчизняної війни, до якого перенесли 35 військових поховань. У спорудженні меморіалу брали участь архітектори В. Бакланов, А. Милецький, Л. Новиков, ск. І. Першудчев (див. ст. 423).

Органічно вписано в архітектурне середовище вулиці твори монументального мистецтва: пам'ятник поету О. Пушкіну перед входом до будинку колишньої П'ятої Києво-Печерської гімназії (1899, ск. Р. Бах; див. ст. 399), пам'ятний знак давньоруському письменнику Нестору (1988, ск. Ф. Согоян, арх. М. Кислий; див. ст. 350) і меморіальний комплекс пам'яті воїнів України, полеглих в Афганістані (1999, ск. М. Олійник, див. ст. 257). До пам'яток монументального мистецтва належать також скульптурні композиції Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» (1981, скульптори В. Бородай, Є. Вучетич, Ф. Согоян; архітектори В. Єлізаров, Г. Кислий та ін.); меморіал парку Вічної Слави. Серед пам'яток, що не збереглися — дерев'яний палац К. Розумовського 18 ст. (на місці станції метро «Арсенальна») і мурований палац І. Мазепи 18 ст. (на розі з вул. Суворова навпроти колишньої П'ятої Києво-Печерської гімназії), зруйновані у 18 ст.; Малий Микільський монастир 18 ст. (зруйнований 1934) — на місці сучасного будинку № 3—5; Микільський військовий монастир 17—18 ст., зведений піклуванням гетьмана України І. Мазепи (зруйнований 1934), і церква Воскресіння Христового 1701—05 — в районі сучасної пл. Слави; Вознесенський жіночий монастир 18 ст., ігуменею якого була мати І. Мазепи Марія (зруйнований у 18 ст. в зв'язку з будівництвом фортеці) — на місці садиби старого Арсеналу 18 ст. (№ 30); їдальня Лікарні очних хвороб 1899 (№ 10); житловий будинок № 3, в якому мешкав військовий інж. генерал-майор І. Лільє; садиба, в якій проживав у 1830-х рр. перший ректор Київського університету М. Максимович, в якого 1835 зупинявся М. Гоголь (поблизу нинішньої садиби № 6, 6-а, 6-б).

1914 на сучасній пл. Арсенальній Київський відділ Російського воєнно-історичного товариства відкрило пам'ятник І. Іскрі та В. Кочубею (військовий інж. П. Самонов), який 1921 було знято, на старому постаменті 1923 встановлено гармату — в пам'ять робітників-арсенальців, які брали участь у жовтневому 1917 та січневому 1918 збройних повстаннях, керованих більшовиками. Під час німецької окупації міста 1941—43 гармату зняли, після війни встановлено іншу.

Значними культурними й освітніми центрами сучасного міста є Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник з численними музеями та виставками на його території (№ 21—25); Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» (№ 29), Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» (№ 44); Палац дітей та юнацтва (№ 13) [1601].