Дарницький Нацистський Табір
Під час окупації Києва 1941-43 нацисти створили у Києві кілька таборів, в яких утримували десятки тисяч військовополонених та цивільного населення. Табірний режим (порядок) встановлювався на основі інструктивних матеріалів та директив, розроблених керівництвом вермахту. Порядок являв собою продуману систему скорочення (шляхом знищення) населення окупованих територій. Вважалося, що принципи Гаазької (1899) та Женевської (1929) конвенцій на цих територіях неприйнятні. Дарницький табір існував з перших днів окупації Києва до літа 1943, у червні 1943 переведений до Бердичева. За німецькими джерелами мав № 339.
Табір займав площу бл. 1,5 х 1,0 км. Його територія була обнесена огорожею з колючого дроту у три-чотири ряди заввишки 3,5 м та поділена таким самим дротом на окремі сектори. Охорону здійснювали вартові з собаками. За німецькими даними, тут утримували впродовж 1942 від 5,5 до 14,3 тис. військовополонених. 4 жовтня 1941 з табору було звільнено 150 киян - полонених солдатів та цивільних громадян. Серед них були В. Запорожець і Г. Петров, які згодом увійшли до групи комуністичного підпілля Р. Синєгубова. У таборі регулярно проводилися масові розстріли в'язнів, знущання, за відомостями на грудень 1941; утримуваних годували один раз у два-три дні просяним пійлом. Навесні 1942 гітлерівці спалили кілька бараків, в яких було 3 тис. полонених. У березні 1943, відступаючи з м. Суми, нацисти перевели сюди велику групу військовополонених, з них 1,5 тис. чоловік було розстріляно по дорозі до Києва. Дарницький табір мав спеціальне відділення на місці зруйнованого авторемонтного заводу, також обнесене колючим дротом. У невеликому, переповненому в'язнями приміщенні був т.зв. лазарет, в якому утримували військових, захоплених у полон пораненими, та хворих. Жоден з них не вийшов живим з цієї «лікарні». У серед. квітня 1942 у цьому відділенні кілька днів утримувався керівник підпільної диверсійно-розвідувальної групи І. Кудря та член групи Г. Дудкін, випадково затримані за 80км від Києва.
Після визволення Києва від нацистських окупантів Надзвичайна державна комісія з встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у грудні 1943 обстежила територію обох відділень Дарницького табору. Було встановлено місця масових поховань в'язнів. За 320 м від основної території розташовувалося п'ять ям (чотири розміром 12,0 х 6,0 м, одна — 6,0 х 6,0 м) з тілами закатованих та розстріляних полонених командирів і політпрацівників, загалом — бл. 11 тис. осіб. За висновками медекспертизи поховання здійснено у 2-й пол. 1941 — 1-й пол. 1942. Неподалік од відділення табору на території колишнього авторемонтного заводу розміщувався цвинтар з п'ятьма довгими рядами могил (по шість-вісім загиблих у кожній). На території за цвинтарем виявлено багато ям (середній розмір 6,0 х 3,0 м), в яких було 4 тис. закатованих у 1942. В інших місцях знайдено останки ще 17 тис. в'язнів.
Надзвичайна комісія встановила загальну кількість загиблих у Дарницькому таборі - 68 тис. чоловік. Винуватцями злодіянь визнано комендантів гарнізону Дарниці Прицковського і Кваста. 1968 на місці табору споруджено меморіальний комплекс [970].
Галина Денисенко, Марина Дубик, Людмила Рилкова.
