Оточений литими чавунними ґратами на гранітних стовпах. З чолового боку має парадний підхід з напівциркульними сходами. Над відтвореним 1996 пам'ятником працював авторський колектив: архітектори О. Андрєєв, Р. Кухаренко, Ю. Лосицький, скульптори М. Білик, О. Дяченко, В.Сівко, В. Шишов за участю В. Вінайкіна та Р. Синька. Заг. пл. монумента — 9,2 х 4,51 м; вис. постаті княгині Ольги —3,50 м, бічних скульптур — 2,73 м, постаменту — 2,45 м, стилоба- та — 2,0 м.
Є відновленням чотирифігурної композиції — постатей святих княгині Ольги, апостола Андрія Первозванного та перших слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія, встановленої на цьому місці 1911. Пам'ятник було споруджено з ініціативи Київського відділу Російського військово-історичного товариства як перший об'єкт запропонованого ним місту історико-мистецького комплексу «Історичний шлях» — алеї від Михайлівського Золотоверхого до Софійського монастиря зі скульптурами великих київських князів Олега, Святослава, Володимира, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, княгині Ольги і давньоруського літописця Нестора, князів Данила Галицького і К. Острозького, митрополита Петра Могили, письменника і церковного діяча Феофана Прокоповича, лікаря М. Пирогова, російських царів Олексія Михайловича, Петра І, Єлизавети Петрівни та ін. Взірцем слугувала відома «Алея героїв» у саду Тірґартен у Берліні. При розробці проекту «Історичного шляху» ставилося за мету вшанувати пам'ять великих правителів і діячів та найвизначніші історичні події, пробудити у суспільстві інтерес до минулого. Було створено спеціальну Комісію зі спорудження комплексу на чолі з Київським, Подільським і Волинським генерал-губернатором Ф. Треповим, яка розпочала діяльність у листопаді 1910, сформовано три підкомісії: історичну, будівельну та організаційну. Першою пожертвою на будівництво комплексу стали 10 тис. крб., цільово виділені імператором Миколою ІІ на пам'ятник княгині Ользі, тому його спорудили першим. Значну суму подарував підприємець О. Терещенко. За дорученням товариства концепцію пам'ятника розробили вчені В.Завитневич, М. Довнар-Запольський і Г. Павлуцький. У ній передбачалось обабіч постаті княгині Ольги поставити фігури апостола Андрія Первозванного з хрестом і просвітителів Кирила й Мефодія з Євангелієм, які благословляють княгиню; на горельєфі пропонувалося відтворити художніми засобами її мандрівку у Константинополь і захоплення великокнязівськими дружинами м. Іскоростеня (тепер м. Коростень). Таке вирішення не задовольнило громадськість міста, оскільки акцент робився на особі Ольги передусім як на святій. Опоненти вважали необхідним перенести наголос на вшанування Ольги як визначної державної діячки, котра зберегла державну єдність Русі, а її прилучення до християнської віри трактували як другорядний факт. Думський комітет також висловився проти запропонованого проекту. Однак напередодні приїзду в Київ імператора Миколи ІІ на відкриття пам'ятника Олександрові ІІ (був встановлений поряд з Купецьким зібранням) військово-історичне товариство звернулося до Думи з пропозицією терміново спорудити запропонований пам'ятник з бетону з мармуровим наповнювачем, доки не буде зібрано гроші на бронзовий. Загальне керівництво роботами покладалося на ск. Ф. Балавенського, архітектором призначено В. Рикова. Постаті княгині Ольги, Кирила й Мефодія виконав ск. І. Кавалерідзе, Андрія Первозванного — ск. П. Сніткін за власними ескізами, схваленими думським комітетом. Всі скульптури з'єднувалися низьким суцільним бар'єром, який утворював напівкруглу лаву.
Відкриття першого монументального скульптурного пам'ятника, зведеного в Києві українськими митцями, відбулося 4 вересня 1911 у присутності імператора Миколи ІІ. Він одразу став одним із символів міста і святинею для прочан. 1919 постать княгині Ольги демонтували, на її місце встановили погруддя Т. Шевченка роботи ск. Б. Кратка; бічні скульптури було зашальовано. 1920 погруддя Т. Шевченка зняли. 1932 зруйновано п'єдестал з огорожею. 1935 знято бічні постаті. 1995—96 пам'ятник відновлено з ініціативи Київської міської Ради народних депутатів. У ході робіт проведено археологічні дослідження навколишньої території на чолі з В. Харламовим, під час яких знайдено фрагменти постаменту і скульптури княгині Ольги. Відкриття нового монумента відбулося 22 травня 1996 під час святкування Дня Києва.
Пам'ятник — чотирифігурна композиція з трьома окремими п'єдесталами, концепція якого символізує поняття: держава, наука, релігія. У центрі велична постать св. Ольги (бл. 910—969) — київської княгині (944—964) після загибелі її чоловіка — князя Ігоря. Правила Руссю до змужніння сина Святослава. Зробила великий внесок у консолідацію східнослов'янських племен. Впорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти центральної влади на місцях, чим зробила важливий крок на шляху до формування давньоруської державності. Під час відвідання Константинополя у 946 (або 957) Ольга прийняла християнство, за що була канонізована православною церквою (1547).
Постать св. княгині Ольги стоїть на постаменті, що складається з двох блоків. На верхньому — присвята княгині (цитата з літопису), на нижньому — бронзова таблиця із зображенням архангела Михаїла й анотаційним написом про історію пам'ятника.
Ліворуч на постаменті — постать св. Андрія Первозванного, брата апостола Петра, з яким він, згідно з Євангелієм від Матфея, ловив рибу в Капернаумі, на Галілейському озері, коли Христос покликав його йти за ним. Відповідно до Євангелія від Іоанна, Андрій став одним з учнів Іоанна Хрестителя ще раніше од свого брата, і був покликаний Христом на Йордані (звідси ім'я Первозванний). Разом з братом проповідував християнство на території майбутньої Русі. За літописом, у І ст. зупинився на горах київських, поставив там хрест і провістив славу майбутньому місту.
Апостол стоїть, спершись на посох, і правицею вказує на гори, де має постати Київ. На постаменті напис — цитата з літопису з пророкуванням апостола. Праворуч від княгині Ольги — брати Кирило (світське ім'я — Константин; 826 або 827—869) і Мефодій (світське ім'я, ймовірно, Михаїл; бл. 815—885) — слов'янські просвітителі (родом із Солуні; тепер Грецька Республіка), апостоли, які уславилися зміцненням і поширенням християнства, започаткували слов'янську писемність і літературу. Св. Кирило — творець слов'янської абетки.
Пластичне вирішення зображень солунських братів неординарне: Мефодій стоячи читає розгорнений сувій, Кирило у чернечому одязі сидить і пише абетку. На постаменті анотаційний напис. Скульптури і плінти виготовлено з італійського каррарського мармуру кар'єру Мікеланджело, постаменти й майданчик зі сходами — з сірого українського граніту. На зворотньому боці пам'ятника вмонтовано три бронзові анотаційні таблиці з інформацією про історію спорудження, його авторів, учасників і спонсорів відновлення.
За неокласицистичним проектом у дусі тенденцій мистецької ситуації межі століть (проект набув якості ексклюзивного, оскільки робився у дуже стислі строки), вперше виконана з мармуру скульптурна частина пам'ятника зберігає домінантну позицію в ансамблі пл. Михайлівської. Постаті святих апостола Андрія, княгині Ольги й рівноапостольних Кирила і Мефодія поєднано у цілісну композицію невеликою кулісою муру, яка відокремлює його від загального об'ємно-просторового середовища міста й тим композиційно фіксує головну — фасадну — точку його сприйняття. Скульптури уособлюють етапи поширення в геокультурному просторі країни світової релігії — християнства, символізуючи важливі історичні події духовної еволюції народу.
У масштабному зіставленні постать княгині Ольги більша від зображень апостолів, які її фланкують. Вона є ідейно-композиційним і потужним емоційним акцентом ансамблю. Її узагальнений, але напружено-психологічний образ втілює ідею державотворення. Це акцентується портретною характеристикою княгині та її жестами — права рука торкається наперсного хреста, ліва у вольовому напруженні стискає туніку. Характер композицій, що зображують Кирила і Мефодія, Андрія Первозванного, віддзеркалює дух неокласицизму.
Обраний за основу ренесансний тип композиційно-пластичного вирішення пам'ятника вдало пов'язаний з візантійсько-слов'янським декоруванням його архітектурних частин, зокрема кулісних орнаментальних мармурових плит, елементів одягу княгині тощо. Ренесансні та візантійські стилістико-типологічні риси пам'ятника були обумовлені національно-романтичними ідеями українського неокласицизму в скульптурі поч. 20 ст. [1035].