На поч. 19 ст. земельні ділянки поряд з палацом були надані приватним особам. На цьому місці розташовувалася садиба Берлинського Максима Федоровича (1764—1848) — історика, одного із засновників вітчизняної археології, києвознавця, педагога, який протягом 46 років викладав у гімназії, що містилася в Кловському палаці. За купчою від 24 березня 1876 садибу пл. 550 кв. сажнів придбав інж.-підполковник О. Рубан. За його проектом і під наглядом були зведені головні будо­ви на садибі: цегляний двоповерховий фасадний будинок, цегляні та дерев'яні служби. 1 березня 1881 О. Рубан продав свою нерухомість поміщиці Подільської губернії, графині Т. Улашин. Власниця на свій розсуд внесла зміни в облаштування садиби: істотно поліп­шила фасад будинку, прикрасила його вазами, в центрі розмістила герб графів Улашин. Була також зроблена металева огорожа на цегляних стовпах з ворітьми та хвірткою. Всі роботи з об­лаштування будинку й садиби виконувалися за проектом і під наглядом техніка А. Залеського. За купчою від 1884 садиба перейшла у власність поміщика X. Яцьковського. На її плані 1885 позначені двоповерховий будинок з двома квартирами на дев'ять кімнат кожна, господарські споруди, сад, фонтан. З кін. 19 ст. до 1907 власницею садиби була Р. Максимович. У двоповерховому будинку містився жіночий навчальний заклад 1-го розряду Р. Максимович за програмою міністерської гімназії. З 1908 ділянка належала київському купцю 1-ї гільдії А. Бубнову, коштом якого був зведений прибутковий будинок, що зберігся. Чотириповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, односекційний. Внутрішнє планування коридорного типу.
Оздоблений у стилі неоренесанс. Композиція фасаду симетрична, п'ятидільна, сформована трьома розкріповками, що містять по одному широкому прорізу на поверсі. На рівні третього — четвертого поверхів розкріповки фланковані тричвертєвими навісними колонами коринфського ордера на п'єдесталах, об'єднаними вгорі напівциркульними рустованими арками. Продовженням розкріповок є мансарди, завершені по боках розірваними лучковими фронтонами, в центрі — прямим карнизом (первісне увінчення втрачено). По осі фасаду — ошатний портал з арковим отвором головного входу під напівкруглим сандриком, що спирається на дві канелюровані колони коринфського ордера; ліворуч — арковий проїзд на подвір'я, праворуч — симетричне йому аркове вікно. Ярусну тектоніку фасадної стіни підкреслюють руст на рівні двох нижніх поверхів, міжповерхові й підвіконні гурти, різні за формою вікна (прямокутні — на першому поверсі, аркові — на другому й четвертому, з лучковими перемичками — на третьому). Вікна мають різноманітне оздоблення, що складається з пілястрів, прямих і трикутних сандриків або архівольтів (відповідно на другому, третьому, четвертому поверхах).
Головний фасад відзначається різноманітністю ліпленого, тонко змодельованого декору — маскарони у вигляді голів левів, гербові картуші, у т. ч. з ініціалами власника «АБ», рослинні орнаменти тощо. Вхід до будинку відкривають гарні двостулкові фільончасті двері під напівциркульною фрамугою з центрично-радіальним рисунком засклення.
В окремих приміщеннях збереглося ліплене оздоблення в традиціях історизму та модерну. У вестибулі — біло-мармурова підлога й східці, стіни розчленовано канелюрованими пілястрами спрощеного доричного ордера, які підтримують широку стрічку ліпленого фриза, орнаментованого переверненими пальметами. Фільонки між пілястрами та плафон окреслено площинними обрамленнями, декорованими по кутах вписаними у квадрат стилізованими квітками.
Споруда — яскравий зразок прибуткового будинку періоду історизму поч. 20 ст.
У будинку проживала родина Бубнових, деякі квартири здавалися внайм. Бубнов Арсеній Микитович (? — 1912) — купець 1-ї гільдії, землевласник і підприємець (володів землями у Сквирському пов., разом з братом М. Бубновим — винокурнями, млинами, крохмальними заводами у Сквирському та Радомишльському повітах), гласний Київської міської думи. Займав весь другий поверх — квартиру № 3: восьмикімнатну з передпокоєм, кухнею та двома кімнатами для прислуги.
На першому поверсі у квартирі № 1 мешкав Бубнов Михайло Михайлович (1859 — ?) — підприємець, громадсько-політичний діяч. Власник кількох магазинів у Гостиному ряді, двох будинків на Подолі. Почесний попечитель 2-го міського двокласного училища на вул. Хорива, 43. Голова Партії правого порядку (1905—07). У 1908 отримав дозвіл на випуск газети «Право й порядок».
Його мати, яка проживала у цьому ж будинку, Бубнова Катерина Степанівна (уроджена Савицька; 1838—1908) була у громадянському шлюбі з письменником М. Лєсковим (у 1865—76).
З 1911 на четвертому поверсі у п'ятикімнатній квартирі №7 проживав Бубнов Микола Михайлович (1858— 1929) — історик-медієвіст, професор кафедри загальної історії, декан історико-філологічного факультету Київського університету. Його дослідження «Збірник листів Герберта як історичне джерело (983—997 рр.). Критична монографія за рукописами», що вийшло у Санкт-Петербурзі 1888—89 (у 2-х ч.), дістало високу оцінку і було відзначене Макар'євською премією. Водночас — професор Київських вищих жіночих курсів. Член Товариства швидкої медичної допомоги у Києві.
За даними на 1918, у підвальному приміщенні були квартири двірника, швейцара, дві кімнати займали військові писарі. Після націоналізації будинку в ньому проживали співробітники органів держбезпеки. Після Великої Вітчизняної війни переданий Верховному суду України.