Будинок 2-ї пол. 20 ст., в якому проживав Петров В. П.
1965-69 тут жив Петров Віктор Платонович (В, Домонтович; 18941969) — літературознавець, етнограф, археолог та письменник. Жив у Києві ще й у 1919-30-х рр. на вул. Малопідвальній, 10. Учасник Великої Вітчизняної війни. 1944-49 — на еміграції в Німеччині, 1949-56 працював у Москві. Після повернення до Києва 1956 — старший науковий співробітник, завідувач архіву Інституту археології АН УРСР. 1966 знову захищає дисертацію, тому що документи про одержання 1930 ступеня доктора літературознавства за дисертацію «Пантелеймон Куліш у 50-і роки. Життя. Ідеологія. Творчість.» були втрачені. За сукупністю наукових праць (в авторефераті вказано 138) йому присуджено ступінь доктора філологічних наук. У 1960-х рр. починає інтенсивно друкувати наукові розвідки з археології, мовознавства.
Головним об'єктом його археологічних досліджень була проблема етногенезу народів, що втілилася у монографіях: «Історична географія та проблеми слов'янського етногенезу на матеріалах гідронімії» (1966); «Скіфи: мова і етнос» (1968) та «Етногенез слов'ян. Джерела, етапи розвитку і проблематика» (1972). Серед інших археологічних праць цього періоду — «Зарубинецький могильник» (1957), «Підсічне землеробство» (1968). Автор праці «Діячі української культури — жертви більшовицького терору» (К., 1992; вперше видана 1955 з рукописів В. Петрова на еміграції). Разом з ним жила дружина — Зерова Софія Федорівна (дівоче прізвище Лобода), авторка спогадів про свого першого чоловіка — М. Зерова («Слово і час», 1996-97). Поховано В. Петрова на Лук'янівському військовому цвинтарі [232].