Келії (схимницький корпус) 1840, в яких проживали Валерій (Устименко), Нестор (Тугай)

Січневого повстання

Споруджено на місці попередньої дерев’яної будівлі. Відомі під назвою схимницького корпусу. 1948 пошкоджені зсувом землі. 1950 відремонтовані (керівник — арх. М. Говденко). Капітальні ремонтні роботи проведено 1982-83, 1993 (з частковим переплануванням приміщень).

Будинок одноповерховий, цегляний, тинькований, побілений, у плані Г-подібний. Вальмовий дах — по дерев'яних кроквах, покриття бляшане. Прямокутний у плані основний об'єм поділено на три частини: середню, переплановану за дворядною схемою, та бічні тамбури з входами на північному фасаді. Ще один вхід міститься на тильному фасаді.
Оздоблений у стилі класицизм. Центри всіх чотирьох фасадів виділено слабо винесеними ризалітами, завершеними трикутними фронтонами. Головний (північний) фасад членують вісім прямокутних віконних і дверних прорізів, торцеві фасади — бленди. Спокійну ритмічну систему членувань доповнює широкий профільований карниз. Пам'ятка — важлива частина архітектурного ансамблю Ближніх печер.
1947-53 у будинку проживав і помер Валерій [світське ім'я — Устименко Василь Овксентійович; 1869 (за іншими даними — 1866) — 1953] — намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври з 7 грудня 1942 до 20 лютого 1947. Послушник монастиря з вересня 1891. З 21 березня 1896 до 1 лютого 1922 — крилошанин, підуставник, уставник. Чернечий постриг прийняв 1 листопада 1900. З 7 червня 1915 — ієродиякон. З 15 лютого 1916 до вересня 1918 — уставник церкви Успіння Пресвятої Богородиці подвір'я Києво-Печерської лаври в Петрограді, до якої передав 19 особисто переписаних нотних зошитів з богослужбовими піснеспівами Лаври. З 1 вересня 1919 — ієромонах, поєднував криласний послух з черговим богослужінням, з 21 лютого 1922 — духівник прочан собору Успіння Пресвятої Богородиці Києво-Печерської лаври. З травня 1924 — ігумен, з 16 серпня 1928 — архімандрит. 1925—33 — священик церкви св. Ольги на Печерську в Києві (не збереглася). У цей період проживав на вул. Рибальській, 23, квартира № 1. З 7 квітня до 29 травня 1933 у складі великої групи лаврських ченців ув'язнений, за браком доказів звільнений. 1934—36 — на сільгоспроботах, 1936—41 працював сторожем. Восени 1941 повернувся в монастир, обраний його намісником, затверджений на посаді 7 грудня 1942. Очолював монастир у найскладніший період, коли окупаційна влада двічі намагалася його закрити. До 1947 проживав у корпусі № 42. Похований на Звіринецькому цвинтарі в Києві.
З 1953 до лютого 1961 тут мешкав Нестор (світське ім'я — Тугай Микита Арсенійович; 1899—1969) — намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври в 1953—61. З квітня 1910 на послуху в Лаврі, співав на криласі, близько чотирьох років був канонархом, з серпня 1914 до серпня 1915 — учень наладчика в друкарні, з кін. серпня 1915 до 1917 — в армії.
У грудні 1917 прийнятий в Лавру послушником. 1920 закінчив пастирські курси при Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві. До 1923 — півчий Лаври, згодом — регент хору лаврського подвір'я в Петрограді. У серпні 1924 прийняв постриг у чернецтво, висвячений на ієродиякона. Разом з іншими ченцями подвір'я 16 лютого 1933 заарештований, засуджений на десять років поселення. 1933—39 працював у геологічній партії в Комі АРСР (тепер РФ), 1939—41 бухгалтер в одному з сіл Орловської обл. У серпні 1941 — вересні 1945 — служив в авіасанітарному полку діючої армії. З грудня 1945 — в Лаврі, виконував послух уставника. З грудня 1946 — ієромонах, призначений благочинним монастиря, 1950—52 — уставник і регент. У 1949—53 навчався в Київській духовній семінарії, після закінчення якої висвячений на архімандрита. У серпні 1953 — лютому 1961 — намісник Лаври. З грудня 1953 — єпископ Уманський, вікарій Київської єпархії. Після закриття Києво-Печерського монастиря призначений єпископом Харківським і Богодухівським. З 1964 — єпископ Чернігівський і Ніжинський, керуючий Сумською єпархією. Помер у Києві, похований на Звіринецькому цвинтарі.
1990 корпус передано в користування монастирю [1451].

 

Також на цій вулиці