Житловий будинок (№ 1) 1898-1899

Просп. Перемоги, 37

Споруджений за проектом арх. І. Кітнера. По осі проходу між будинками були зведені цегляні служби — льодовня і пральня з коморами (не збереглися). Крила будинку триповерхові, центральна частина чотириповерхова, цегляний, у плані прямокутний. Дах вальмовий по дерев'яних кроквах, з бляшаним покриттям. Помешкання дво-, чотири- й восьмикімнатні, мають анфіладно-коридорне планування. Оформлений у цегляному стилі. В 
центральній частині — зблоковані парадні та чорні сходи, на торцях — сходові клітки, що на верхніх поверхах виступають гранчастими об'ємами. Над торцевими входами з боку просп. Перемоги надбудовано пірамідальні вежки. Сходові клітки та наріжжя будинку виділені розкріповками, завершеними ступінчастими та прямокутними аттиками. Входи підкреслено широкими напівциркульними віконними прорізами, що відрізняються від видовжених прямокутних вікон з лучковими перемичками інших приміщень. Архітектурний декор виконаний у цеглі, складається з лопаток, карнизних гуртів, фальшивих трикутних фронтонів, геометричного орнаменту.
Будинки № 1 і № 2 разом з навчальними корпусами формують виразний силует історичної частини ансамблю інституту.

У цьому будинку в різні роки мешкали професори КПІ та Київського сільськогосподарського інституту (утворений 1922 на базі агрономічного факультету КПІ, тепер Національний аграрний університет).
1912—1922 у квартирі № 4 — Єрмаков Василь Петрович (1845—1922) — математик і механік, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1884), один із фундаторів й активний член Київського фізико-математичного товариства (1890—1917). Засновник і видавець «Журнала элементарной математики» (1884—1886) та його продовження — «Вестника опытной физики и злементарной математики» (1886). У 1898 - 1922 — завідувач кафедри вищої математики КПІ, з 1899 — заслужений професор. Автор наукових праць з проблем математичного аналізу, варіаційного обчислення, теорії функцій, популярних підручників й навчальних посібників з математики та механіки. З кін. 19 ст. до 1911 мешкав на сучасній вул. Саксаганського, 41, у квартирі № 6; у 1911—12 — на сучасній вул. Паньківській, 9 у прибутковому будинку М. Грушевського (не зберігся).
У 1920—30-х рр. у квартирі № 13 — Жирицький Георгій Сергійович (1893 - 1966) — теплотехнік, заслужений діяч науки і техніки Тат. АРСР (з 1953), заслужений діяч науки РРФСР (з 1963). Викладав у КПІ з 1918, декан механічного факультету (1925—29), завідувач кафедри (1946—66). Автор підручників з теорії парових машин і турбін. 1966 його ім'ям названо один з кратерів на Місяці.
У 1901 — на поч. 20-х рр. — Жуков Іван Діомидович (1860— ?) — хімік, професор кафедри хімічної технології поживних речовин (з 1901), секретар Ради (1904), директор КПІ (1911—17). Брав участь у діяльності міжнародної комісії з питань встановлення єдиних методів дослідження цукру (Берн, 1906), у підготовці Всеросійської сільськогосподарської виставки 1913 у Києві, роботі Міжнародного конгресу з прикладної хімії (Санкт-Петербург, 1915). Завідувач лабораторії Всеросійського товариства цукрозаводчиків (з 1905), член Опікунської ради Київського комерційного інституту (з 1913). Експерт з вивчення нових технологій цукроваріння. У роки 1-ї світової війни запропонував оригінальний метод перегонки бензину для потреб авіації. На поч. 1920-х рр. емігрував до Чехії.
1911—1921 — Кащенко Микола Феофанович (1855—1935) — ботанік і біолог, акад. УАН (з 1918), перший голова Фізико-математичного відділення УАН (1918—19). Викладав у КПІ 1912—1921, завідувач кафедри зоології (з 1912), голова професорського дисциплінарного суду (з 1913), декан сільськогосподарського факультету (1919—20). У 1913 заснував на території КПІ акліматизаційний розсадник культурних рослин, перетворений у грудні 1918 на Акліматизаційний сад УАН, його директор до 1935 (територія саду, що містився з 1920-х рр. на сучасній вул. Мельникова, забудована у кін. 1970 — на поч. 1980-х рр.). Фундатор і директор Зоологічного музею УАН (1919— 26). Займався проблемами ембріології хребетних тварин і людини, питаннями гістології, мікроскопічної техніки, археології, селекції, акліматизації рослин в умовах України. Засновник патоембріології. З 1920-х рр. до 1935 мешкав на вул. Мельникова, 45 (будинок не зберігся).
В 1920—30-х рр. у квартирі № 11 — Кухаренко Іван Антонович (1880— 1938) — вчений у галузі технології цукрового виробництва. Директор КПІ у березні—грудні 1921, завідувач кафедри технології сільськогосподарських виробництв (з 1921). З 1922 працював у КСГІ, завідувач кафедри сільськогосподарської технології. З 1926 — засновник і перший директор Державного експериментального інституту цукрової промисловості (з 1927 — Український НДІ цукрової промисловості). З 1931 викладав у Київському технологічному інституті харчової промисловості (тепер Український державний університет харчових технологій). Досліджував проблеми цукрового виробництва, кристалізації сахарози. Репресований 1937, реабілітований 1960.
В 1920-х рр. у квартирі № 8 — Малюшицький Микола Кирилович (1872— 1929) — ботанік, акад. АН БСРР (з 1928). З 1920 — професор, з 1921 — завідувач кафедри часткового землеробства КПІ, з 1922 — кафедри рослинництва у КСГІ. Одночасно керівник відділу Київської крайової сільськогосподарської дослідної станції, дійсний член Наукового інституту селекції (тепер Інститут цукрових буряків УААН). Досліджував проблеми використання мінеральних добрив у сільському господарстві, селекції картоплі. В 1900— 1910-х рр. мешкав на тодішніх вул. Дачній, 3, 1-й Дачній лінії, 5 (Шулявка, будинки не збереглися).
1906—28 у квартирі № 12 — Ступін Олекса Якович (1869—1928) — теплотехнік. Викладав у КПІ з 1899. З 1904 — секретар, потім декан механічного відділення. У 1919—20 під час відрядження Г. Де-Метца виконував обов'язки директора інституту. У 1920-х рр. — голова предметних комісій: теплотехнічної на механічному відділенні й інженерно-механічного циклу — на хімічному. Одночасно викладав у інших навчальних закладах міста. Фахівець з парового обладнання, консультант підприємств і установ Києва з питань парового господарства. Наукові праці присвячені дослідженню кам'яного вугілля й антрацитів Донецького басейну, топок для спалювання українських торфів. У 1903—1910 мешкав на сучасній вул. М. Коцюбинського, 9 та 5 (будинки не збереглися).
В 1901 — серед. 1910-х рр. — Шапошников Володимир Георгійович (1870— 1952) — хімік-технолог, акад. ВУАН (з 1922). Викладав у КПІ з 1899. Засновник і завідувач кафедри технології волокнистих і фарбувальних речовин (1899—1918), декан хімічного відділення (1906—1909), виробництв (з 1921). Одночасно викладав у Київському університеті, Київському комерційному інституті. Член комісії з вироблення законопроекту про заснування УАН (1918). Першим серед вітчизняних вчених розпочав дослідження проблем технології волокнистих речовин та хімії барвників. У 1910-х рр. вивчав також питання вологості льону та бавовни. В 1920—1930-х рр. мешкав на сучасних вулицях І. Франка, 27, квартира № 10; М. Коцюбинського, 11, квартира № 23; з 1940-х рр. до кінця життя — на вул. Б. Хмельницького, 42, квартира № 9 (будинки не збереглися).
У будинку також проживали професори КПІ, зокрема, вчені у галузі прикладної механіки: в 1910-х рр. — В.Фармаковський, в 1920—1930-х рр. — В.Шенберг — у квартирі №2, В.Шульц — у квартирі № 8 [1139]. 

  • Автор: Марія Кадомська, Наталія Кондель-Пермінова, Елла Піскова.

Також на цій вулиці