Київська фортеця - Вежа № 3 (Прозоровська). 1838—39

Щорса, 34

Вежа була призначена для квартирування військ. Розрахована на батальйон з артилерійським і стрілковим озброєнням.
На відміну від вежі № 2, до неї входили також церква, присвячена князю Володимиру і Олександру Невському. Церква зального типу, з чотирма опорними стовпами, які підтримують хрещате склепіння, розташовувалась у трьох казематах праворуч від в'їзної арки башти. Пізніше плоским перекриттям її розділено на два яруси. Внутрішнє оздоблення втрачено. Фасад храму, що виступає на подвір'я зберіг особливості миколаївської готики. У крипті церкви 1841 поховано прах Прозоровського Олександра Олександровича (1732—1809) — князя, російського військового діяча, генерал-фельд-маршала (з 1807). Військову службу розпочав у 1754 після закінчення сухопутного кадетського корпусу. Учасник Семилітньої війни 1756—63, російсько-турецької 1768-74. З 1780 керував Орловсько-Курським намісництвом, 1790—95 — московський головнокомандувач, сенатор. 1797 звільнений у відставку. У 1807 призначений головно-командувачем російської армії на Дунайському театрі війни з Туреччиною. У 1809 помер у своєму таборі поблизу Мачина на Дунаї. За заповітом був похований у Києво-Печерській лаврі. У 1816 заходами родича — князя Голіцина, єгермейстера царського двору, прах фельдмаршала перенесено до його кол. власного будинку, що стояв на сучасній вул. Чигоріна і на той час за бажанням небіжчика вже був перетворений на інвалідний дім з церквою святих князів Володимира і Олександра Невського. В ній і перепоховали О. Прозоровського з дружиною. У зв'язку із спорудженням Василь-ківського укріплення будинок підлягав знесенню. За наказом царя Миколи І вежа № 3 цього укріплення одержала назву Прозоровської і до новоствореної в ній церкви перенесено пізніше прах подружжя Прозоровських (місце поховання тепер не позначено).
З 1863 частину приміщень вежі пристосовано для військового суду й утримування арештантів (до 830 осіб). За часів гетьманату П. Скоропадського в ній розташовувався 4-й броньовий дивізіон, захоплений у ніч з 13 на 14 грудня 1918 року повстанцями. В цьому дивізіоні служив письменник, літературознавець, критик В. Шкловський, який описав свою службу в спогадах «Незвичайна пригода». Завдяки цим спогадам броньовий дивізіон з'явився в романі М. Булгакова «Біла гвардія».
Тепер тут містяться підрозділи Київської бригади внутрішніх військ [598].