На червоній лінії забудови вулиці. Зведений 1977. П'ятиповерховий, цегляний. На фасаді — мозаїчне панно «Природа і люди» (заг. пл. 100 кв. м) із зображенням великої кольорової квітки, в центрі якої дві жіночі постаті — уособлення науки і природи (художники І. Кириченко, Р. Кириченко та С, Кириченко). Мозаїка створює кольоровий акцент, що виділяє споруду п архітектурному середовищі.
З 1977 тут розміщувалося відділення нафтохімії Інститугу фізико-органічної хімії і вуглехімії АН УРСР, який містився у м. Донецьку. Відділення засновано 1977, у 1991 — реорганізовано в Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії АН України, тепер — НАН України.
1977—83 у кімнаті № 104 працював Гутиря Віктор Степанович (1910—83) — вчений у галузі хімії і технології переробки нафти, акад. АН АзРСР (з 1949), чл.-кор. АН СРСР (з 1953), акад. АН УРСР (з 1961), заступник директора Інституту хімії високомолекулярних сполук АН УРСР (1959—63), член Президії (1961 — 63 та з 1974), віце-президент АН УРСР (1963—74). У 1977—83 — керівник відділення нафтохімії Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії АН УРСР. Основні праці присвячено дослідженню нафти родовищ України. Вивчав процеси каталітичного крекінгу й синтезу алюмосилікатних каталізаторів, вперше сформулював загальні положення про специфічні особливості каталізу на цеолітах.
Нині — один з корпусів (№ 2) Інституту біоорганічної хімії і нафтохімії НАН України, головний корпус якого з 1991 міститься на вул. Мурманській, 1.
1983 на фасаді будинку встановлено гранітну меморіальну дошку на пошанування В. Гутирі [532].