Вздовж вулиці, на схилах, на північ від собору. Триповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з коридорною двобічною системою розташування приміщень. Має два виходи: парадний — в центральній частині чолового фасаду та дворовий.

Зведений в стилі еклектика з використанням елементів класицизму, неоросійського і цегляного стилів. Чоловий фасад виконаний з облицювальної цегли, пофарбованої у два кольори (білий та червоний). Має симетричну п'ятидільну композицію, сформовану шляхом влаштування центрально-осьової (в місці центрального порталу) та бічних розкріповок, підкреслених широкими пілястрами, які фланкують здвоєні півциркульні вікна. Останні на інших площинах фасаду прямокутні, вертикальних пропорцій.
Головний акцент в архітектурному оздобленні зроблено на третьому поверсі, площини стін якого розчленовано подвійними лопатками під загальними завершеннями (стилізованими капітелями). Перший та другий поверхи витримано в лаконічному ритмі віконних прорізів, завершених клинчастими перемичками, виділеними білим кольором. Фасад завершується зубчастим фризом та профільованим карнизом. На даху симетрію фасаду підкреслюють центральний та бічні аттики прямокутної форми.
У 2000-х рр. до центрального порталу прибудовано цегляний ґанок, стилістично наближений до загальної архітектури споруди готелю.
Архітектуру дворового фасаду вирішено аналогічно чоловому фасаду, проте вона значно спрощена, за винятком зубчастих міжповерхових гуртів та фризів.
Будинок — зразок монастирської споруди в стилі еклектика, невід'ємна складова архітектурного комплексу обителі.
До 1941 в цьому будинку розміщувався філіал Київської психіатричної лікарні. Під час окупації Києва гітлерівці розстріляли хворих і відкрили тут госпіталь для німецьких солдатів. Будинок зазнав пошкоджень від артилерійських обстрілів.
1948 його передано Інституту енергетики АН УРСР для розміщення лабораторії обчислювальної техніки.
1949—51 тут працював засновник і завідувач лабораторії Лебедєв Сергій Олексійович (1902—74) — основоположник вітчизняної електронної обчислювальної техніки, акад. АН УРСР (з 1945) і АН СРСР (з 1953), Герой Соціалістичної Праці (1956), у 1946—51 — директор Інституту енергетики АН УРСР (з 1947 — Інститут електромеханіки, з 1964 — Інститут електродинаміки АН УРСР). У цей же період за сумісництвом працював завідувачем лабораторії Інституту точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР у Москві (1950—53).
Одним з перших в СРСР почав розробляти проблеми стійкості та автоматизації енергетичних систем. За розробку і впровадження пристроїв компаундування генераторів електростанцій у 1950 удостоєний Державної премії СРСР. Одночасно керував дослідженнями в галузі електронної обчислювальної техніки й теорії лічильних пристроїв. З цією метою за сприяння віце-президента АН УРСР акад. М. Лаврентьєва в інституті створив і очолив лабораторію, в якій здійснювалися роботи з проектування і спорудження малої електронної лічильної машини «МЭСМ» («МЕЛМ»). Протягом 1948 було розроблено головні принципи її побудови й структуру, 1949 отримано основні технічні рішення. Того ж року роботи зі спорудження електронної обчислювальної машини (ЕОМ) перенесено в будинок лабораторії в Феофанії. Для неї відвели приміщення на першому поверсі лівого крила будинку. На другому поверсі дві кімнати влітку займав С. Лебедєв з родиною, в інших кімнатах постійно мешкали деякі працівники лабораторії. Всього над спорудженням першої в СРСР і континентальній Європі ЕОМ під керівництвом С. Лебедєва в цьому будинку працювало 11 науковців і 15 техніків. Після пробного введення в дію ЕОМ, що налічувала 6 тис. електронних ламп, різко підвищилася температура приміщення, що викликало необхідність зняття частини стелі. 1950 роботу з монтування макету машини було повністю завершено й 6 листопада відбулась його демонстрація вузькому колу фахівців. У грудні 1951 «МЭСМ» («МЕЛМ») здано в експлуатацію. 1952 роботу колективу науковців зі створення першої в СРСР ЕОМ, що поклала початок вітчизняній школі програмування, було представлено на здобуття Державної премії, але її не було присуджено через пануюче на той час в СРСР негативне ставлення до кібернетики як науки. Пізніше єдина в країні ЕОМ інтенсивно використовувалась у рішенні завдань, що мали важливе державне значення.
Досвід розробки «МЭСМ» («МЕЛМ») заклав основи для створення електронних обчислювальних машин більш високого класу, зокрема швидкодіючих — «БЭСМ» («ШЕЛМ»). Над спорудженням останніх С. Лебедєв продовжував працювати в Москві в Інституті точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР, який він очолював у 1953—73 (тепер заклад носить ім'я вченого). 1966 його роботу було відзначено Ленінською премією, 1969 — Державною премією СРСР.
Після від'їзду С. Лебедєва до Москви в 1956 лабораторію було переведено із Феофанії в Інститут математики АН УРСР з ініціативи його директора Б. Гнєденка. Того ж року її очолив акад. В. Глушков. 1957 лабораторію обчислювальної математики і техніки Інституту математики АН УРСР реорганізовано в Обчислювальний центр АН УРСР, на базі якого 1962 створено Інститут кібернетики АН УРСР. 1977 президією АН УРСР засновано премію ім. С. Лебедева.
З 1990 — головний адміністративно-господарчий корпус монастиря [1790].

• Глушков В.
,
• Гнєденко Б. В.
,
• Лебедєв С. О.